Гіркії сльози
Дев'ята тридцять. Тихо поночіє.
Десь тихо сльози лиє небокрай.
Малює дощ на склі чарівні мрії;
Але ламкі, тож ти їх не займай!
Мені ніяк. Душа опорожніла,
Хоч сміх бринить фальшивий на вустах.
Ці почуття - незграбні, неумілі, -
Перетворились у прозорий прах.
Не плач. Тобі не личить. Візьмись в руки.
Зітхни повільно й проковтни свій біль.
Слова - це легко... Значно гірше - мука,
Яка списами жалить звідусіль.
Згорну нотатник і крізь шибку гляну:
Царює в небі синя чорнотінь.
Ох, де ж взялась оця потворна рана?
Чом заступила моє щастя тінь?
Та не слабка я. Зможу. Подолаю,
І скоро вже не плакатиме світ.
Тихенько прошепочу: "Вірю. Знаю",
І доленосний свій здійсню політ...
2020-09-28 15:08:33
2
0