Кохання...
Буває так, минають роки
Минають зими і літа
І вже старі маленькі кроки
Рахують від початку до кінця
Вони кохали і боялись
Страждали, вірили в дива
Сміялись, тихо обіймались
І не кидали на вітер слова
Вони отак дивились в очі
Шукали щастя й простоту
І забирали всі невдачі
І всю погану чорноту
У них такі невинні очі
Серця невинні і душа
У них кохання було справжнє
Це перевірили літа
І до сих пір ті їхні очі
Кохають, марять і живуть
У них були безсонні ночі
І їхні рани заживуть
Вони кохали тихо, мовчки
В вишневім саді, уночі.
Щоби не бачили ворожі
Пліткарські чорні язики
Як тільки півень нову пісню
Почне співати з-за рання
Розбіглися як сірі мишки
Вони додому, бо пора
Настав тяжкий час, хлопці служать
Дівчата плачуть й лиш одне
Благають бога, щоб вернувся
Журба і біль тоді мине.
Ідуть роки, він не вернувся
Страждає серце і душа
Батьки знайти в селі такого
Заможного молодого юнака...
Вона змарніла, очі чорні
Із них вода все йде і йде
А він вернувся, так вже в неї
Дитяток четверо росте
І він образившись на неї
Другу узяв у дружини
Він не кохав лише помстився
І шкодував щохвилини
Вона дивилася на нього
Змарніла, хвора, не жива
І розуміла- Вже нічого
Не змінить навіть розмова...
Минали роки нещасливі
Вони дивилися здаля
Здавалось наче випадкові
Писали погляди слова
І так пройшла, минула юність
Минула молодість їхня
Вони забули про образи
Але залишились слова
Вони не бачилися довго
І сум з'їдав їх день за днем
І не знайшли вони нікого
Хто б серце розбудив вогнем
Пройшли роки, вони зустрілись
Онуки, діти- не дарма
І погляд їх, слова і дії
Лиш говорили- кохання!
Уже недовго їм зосталось
Минають роки не дарма
І їхня молодість здавалось
Вже в старості пише слова
Розмови, посмішки, обійми
Усе вони наздоженуть
Вони забудуть біль і сльози
Бо їхні рани заживуть...
2024-02-01 12:44:33
7
0