Домовина
(18+)
Щасливі лиця покоління бракованих резинок, Розквітають, як в садах ромашки й барвінок. Тут в повітрі запах хліба, близько хлібзавод... Ти назвав це місце домом, а я б домовиною. Тут поховав своє життя, Тут запам'ятають дитиною. Це рай пройобаних мрій, Вавилонська вежа мертвих ідей. Де по неволі народжений ти, Рабське ярмо протягнеш до могили. Ти лиш обід для Молоха, Тебе віддали з народження. Ти мав бути переможцем! І як вийшов ти?! І чим далі від нього, Тим сильніше прогризає журба. І коли все здається те саме, Ті самі знайомі імена. Коли щастя, лиш рукою візьми, Протягни до грудей... Коли в повітрі запах свободи, Тебе всерівно тягне туди! І все стає різко фальшивим! І дружба, й любов, і кар'єра... Все стає настільки несправжнім, Що почуття лиш обгортки від них, Що викинули поза бак. Світ пластикових упаковок, Який не згорить просто так. І ти покидаєш його тим самим рабом, На якому ярмо ще з дитинства. Повертаєшся назад до руїн, З яких так радо тікав. І поки творець всієї хуйні, Сидить на своєму небесному троні, І гріє на ложечці акварель. Ми пустим трубку миру по колу, На одвірках рідненьких їбеней. І ти назвеш це місце склепом, А я домовиною.
Щасливі лиця покоління бракованих резинок, Розквітають, як в садах ромашки й барвінок. Тут в повітрі запах хліба, близько хлібзавод... Ти назвав це місце домом, а я б домовиною. Тут поховав своє життя, Тут запам'ятають дитиною. Це рай пройобаних мрій, Вавилонська вежа мертвих ідей. Де по неволі народжений ти, Рабське ярмо протягнеш до могили. Ти лиш обід для Молоха, Тебе віддали з народження. Ти мав бути переможцем! І як вийшов ти?! І чим далі від нього, Тим сильніше прогризає журба. І коли все здається те саме, Ті самі знайомі імена. Коли щастя, лиш рукою візьми, Протягни до грудей... Коли в повітрі запах свободи, Тебе всерівно тягне туди! І все стає різко фальшивим! І дружба, й любов, і кар'єра... Все стає настільки несправжнім, Що почуття лиш обгортки від них, Що викинули поза бак. Світ пластикових упаковок, Який не згорить просто так. І ти покидаєш його тим самим рабом, На якому ярмо ще з дитинства. Повертаєшся назад до руїн, З яких так радо тікав. І поки творець всієї хуйні, Сидить на своєму небесному троні, І гріє на ложечці акварель. Ми пустим трубку миру по колу, На одвірках рідненьких їбеней. І ти назвеш це місце склепом, А я домовиною.
2020-10-23 06:02:01
2
0