Вірші
Шибениця
Я на шибениці - петля навколо шиї,
Краплина поту на катовім чолі,
Я сміх юрби і грація макабру,
Сухі кістки, і дитяче око.
На сірому лиці безкрая пустота,
Навколо шиї - людська гієна,
Удушлива й поношена змія.
Час вовка і радості господ.
І все кінець.
Час настав.
Бувай прекрасна мить!
Кат висить,
Під сміх і глуп юрби...
Яка забула,
Які крихкі їх шиї.
Як дзвінко,
Хрускають хребці.
Забули..
1
0
330
Після
Нехай згниють мої кості поношені,
Як солдата славнії ножни.
В землянку чорноземну кинуті - не прошені.
Залишені.
Забуті.
І не гожі же!
На пагорбі, під ним і над всіма.
В повітрі білий пил.
На зелених листках,
На рожевих небесах.
Не без них,
Аж ніяк.
Все лиш пил,
На землі,
І під нею,
І на ній,
І над нею.
Я кричу під землею –
Сотнею травинок,
На поверхні.
Сотнею молекул гідрогену.
Я кричу і не чую свій крик!
Він застиг.
У повітрі...
2
0
433
На горбі
Серед високих віконних рам,
За якими на горизонті розлігся храм.
На горбі - п'ядестал, куполів позолота.
Вогняним відблиском, що грає на око!
Розквітне при сонці, кульбаби промінчик,
І згине при тьмі, у пам'яті інших...
4
0
426
Голос
Я чую голос підземних ікон,
Голодних собак, холодних,
Як тон, вічливих дам.
Вічно закриті від ока зівак,
В сирих підземках, синіх підвалів.
Вони шепчуть свої секретні мантри,
Тим псам.
Ти сам розумієш, не має надії на чудо,
Останньому лишили в подарунок перо,
Кривавим крилом під ребром, п'яного силуету.
І нахуй це все!
Ти залишиш по собі лиш попіл – Ніщо!
Про тебе забудуть так швидко і просто,
Два метри на дно і затихне твій спів.
І їх голоси постійно кричать під мостами,
Повних шприців, кропалів і трупів у чорних мішках BMW.
Вони не забудуть про тебе,
Поки ще б'ється те серце,
Поки ще видно всі вени.
Проблеми не за горою,
Але вони звикли до них.
Їх не спіймають.
Їх не спіймають.
Їх не спіймають.
Їх не спіймають.
Не спіймають...
1
0
305
Карман
В моєму кармані то хрін, то капуста,
Він не пахне лавандою,
Він пропах бур'яном.
Там пусто...
Спускаюся на дно, як Кусто.
І це не східна пустота ПВО.
Я би прийняв дао, чи став Ландау...
Але не лишився, би тобою, даун.
Там на горі, відбійник грає свою бетонну музику.
Там на горі грами тужаться.
Там всі великі тушаться.
Там ти пропас свою душеньку,
За повний зеленим карман.
2
0
381
Пару грам
Мене не вбиває анаша і спиртне...
І навіть не ти.
Не повіриш не ти!
Не час і не вічність...
Зодхну,
Похуй,
Оживу.
А як ні, то хуй з ним.
Згнию у серій землі,
Костями до центрy синьої кулі.
І хай не оплакують по лісам,
Одинокі банші.
Мене розтерзає сира земля...
Але не вб'є.
Ні...
2
2
341
КККЛ
Моя епоха давно здохла,
Ром і кока кола.
Ворон там як дома,
На усипальні жовтих тюбиків моменту.
На пох, на понт, напас на перст.
На газ, забитий бас.
Ахілес шукає п'ятку.
4
0
393
Самсобібухлоішмаль
Я не пам'ятаю вчорашній день,
І сьогоднішній ранок.
"Пацан ти приплив",–
Пиздів один єблан з перекошеним єбалом.
У нього був план,
А в мене трубка...
Заграло масло,
Від летіла за лелеками голова...
Потягнулися стільці каліки,
ВІНСАМСЕБЕСТВОРИВЗЗЕЛЕНОЇОББИВКИ.ВІННЕКИДАВНАЗЕМЛЮШМАЛЬНЕКЛАВНАЛІЖКОШМАР.
платизамуніципалітетійогоуйобківйогоуйобківапотімсєбизвідти...
1
0
389
Грлк
Побачити океан в холодці,
Пробачте, але мене
Вергли в холод ці..
І гріх пиліти на поличці,
Коли купюра на руці...
0
2
449
Блдскнх
Сука блядь нахуй...
Їбав сука блядь...
Блядь нахуй...
Їбать нахуй...
Пизда блядь -
Хуйня блядь...
Залупа сука!
Пизда... сука!
Кончена блядь!
Йобана сука!
Піздєц!
1
3
428
Магія
Сотні пустих рядків,
Тисячі тупих виїбонів,
І всі вони настільки пусті,
Просто чорні обгортки.
Безліч форм без душі,
Поезія пластикових упаковок,
В них ні краплі магії,
Магія в парі слів.
0
0
321
Завтра
Як пияк на голяках
Тягнеться по місту
Між бетонних сваїв
Водіїв забутих на шосе
Між Сільпо і АТБ
Церков ТЦ
Без прихожан
Без поклоніння
Без товарів
Тягнеться вервечкою
Над людською колискою
Над людською спочивальнею
Страшний смрад.
1
2
333
Домовина
Щасливі лиця покоління
бракованих резинок,
Розквітають, як в садах
ромашки й барвінок.
Тут в повітрі запах хліба,
близько хлібзавод...
Ти назвав це місце домом,
а я б домовиною.
Тут поховав своє життя,
Тут запам'ятають дитиною.
Це рай пройобаних мрій,
Вавилонська вежа мертвих ідей.
Де по неволі народжений ти,
Рабське ярмо протягнеш до могили.
Ти лиш обід для Молоха,
Тебе віддали з народження.
Ти мав бути переможцем!
І як вийшов ти?!
І чим далі від нього,
Тим сильніше прогризає журба.
І коли все здається те саме,
Ті самі знайомі імена.
Коли щастя, лиш рукою візьми,
Протягни до грудей...
Коли в повітрі запах свободи,
Тебе всерівно тягне туди!
І все стає різко фальшивим!
І дружба, й любов, і кар'єра...
Все стає настільки несправжнім,
Що почуття лиш обгортки від них,
Що викинули поза бак.
Світ пластикових упаковок,
Який не згорить просто так.
І ти покидаєш його тим самим рабом,
На якому ярмо ще з дитинства.
Повертаєшся назад до руїн,
З яких так радо тікав.
І поки творець всієї хуйні,
Сидить на своєму небесному троні,
І гріє на ложечці акварель.
Ми пустим трубку миру по колу,
На одвірках рідненьких їбеней.
І ти назвеш це місце склепом,
А я домовиною.
2
0
340
Бзхтк
Я встав зі сходом вранішнього сонця.
І волочу своє мерзенне тіло, по вкладеній бруківкою доріжці.
Що нам вітра і непогода, я з м'яса, мені похуй.
Іду з мішком за харчем, що лежить безтактно.
І я найду огризки курки-гриль, біля вокзалу...
Труху капустну вирву з пащі брата...
Гнилу картоплю, почорнілу моркву, туди в мішок...
Біля м'ясив, за ними звалище почищених кишок...
О диво, диво, кращого нема!
А далі диво, о прекрасна мить!
О сміттєві баки - божа благодать!
Вартові-собаки, ваша вірна рать!
Мухи-потаскухи, ваші вірні пси!
Вам писатиму до скону, ці псалми!
То мертву кішку за пазуху й в мішок...
І лапки білі, я до стелі, цвяхами приб'ю!
Ножем зніму противну чорну шубу!
І ним розріжу пузо...
А там маленькі, лисі, кошенята...
І почорнілі пуповини, що ніби павутини, сплелись...
4
0
354
A XII
Сліпі собаки-повадирі, тягають колісницю заповнену людьми.
По непроглядній імлі, вони тягнуть на спині,
Людські останки, залишені кишки...
Де груповухи крутять, днями
мухи,
Там їх личинок, холодний, мокрий дім.
Там мертвий запах, кислий і гнилий,
Що враз повітря обірвав, і став новим...
1
0
296
Шумлять в лісах...
Шумлять в лісах,
Дуби широколисті,
Шуршать лисиці,
По норах неглибоких.
І серце вщент,
Розбито на друзки.
Десь шовковисто,
Опадає перший сніг.
За небокраєм,
Білих хмар батіг.
Шумлять вітри,
Ще миті прийде час...
1
0
315
Скінчилося все
Сонце з-за горизонту, висвітлює промінем світ.
Сніги, у далеку дорогу, починають свій вічний хід.
Клуби диму ринуть до хмар, щоб відчути останнє тепло.
Поки усе білим снігом, чорні кості, не замело.
Ще недавно лунали: розпачливий сум і радісний сміх...
Ще недавно блукали, по нескінченій павутині доріг...
Ще недавно птахи щебетали природі пісні...
Ще недавно квітли дерева, зелені, густі, запашні...
Як все скінчилось, пропало, забулось...
Попадали з неба залізні птахи...
Повиростали в інферні, гігантські огняні гриби...
Мертві тікали з могил, розкопували свої ж гроби...
Все обірвалось...
Тільки крики, благання й мольби...
Розривали розпачливу тишу...
Полетіли до неба доріг парапети...
Розсипались, ніби карткові, бетоні доми...
Скінчились двобої, безкінечні сварки...
Скінчилось усе...
Усе закінчили...
2
0
278
Психо
Башка моя металічна, хитається під музику вітру.
Пляжка виноградного, нахуй бабине літо.
Небо - сіре полотно, як земелька розбита.
Для сонця ми підземелля, для сонця ми невидимки.
Замість серця моторчик, замість крові мастило.
Замість душі ендоскилет, боже, як же мені пофартило.
Під ребром, як сталагніт, стерчить столітній стилет.
Я дістану з кобури ржарий, як космос, пістолет.
Останнє людське диття, поховане під гущою снігу.
Я блукаю по бетоним лісам в пошуках невідомої цілі.
Люди були, як собаки, кожний в своїй стаї.
Коли повиростали гриби, вони всі дружно розтали.
Тут повелитель мух, там я спаситель дух.
Тут безсердечний, там небезпечний.
Хоч і тіло холодне, але не як ваші - земля.
Я іду простонеба, я іду просто треба.
По засніженим полям, що тягнуться за горизонт.
По замерзлим рікам, що впали в довічний сон.
Лінзи покриває мереживо морозу, сотню літ блукати по земельці до настання некрозу.
Замість серця моторчик, замість крові мастило.
Замість душі ендоскилет, боже, як же мені пофартило.
Блукати по білій пустці, дивитись на сіре небо.
І здохнуть в прекрасну мить.
3
0
341
Агатовий
Новий день, заданий хронотоп,
Одинаковий пейзаж, розмитий горизонт.
Неохоче волочу свої ноги в підземку...
І знову ти, третій день підряд по двісті двадцять вольт...
Наші погляди сплітаються вот уже як третій раз...
Ти тремтиш павутиною капілярів, Щоб тебе описати не вистачить вокабуляру.
Очі твої агатові скачуть по манекенам.
Кишками стискаєш пружину, що тягнеться, як вена.
На сидіннях, багряного відтінку, сотні булавок, твоє тіло, як папір, протикають.
Сотні нових і старих облич, що лишили життя на обгортці паличок Твікс.
Сірі, як стіни їх гігантів-мурашників,
Малинова кнопка з твого синього пальта.
Не хвилюйся, натискай уже, зіжми повітря і зроби:
Трах-тібітох.
Як акорд переможця.
Подивися на них, подивися на мене,
Натискай же хутчіш!
Зітри це людське марево.
Зітри всю араву облич.
Зітри нашу бідність.
Зітри всю систему:
Роботу твоєї мрії,
Іуд і Хрестів,
Намагання й бажання,
Котів і мишей,
Вовків і лисиць,
Різноманіття в сексі,
Нове життя,
Старі листки,
Новонароджених старих,
Молодість і красу,
Старість і мудрість,
Ти нікому нічого не винен,
Я нікому нічого не винен,
Де сруть зірки,
Лідери думок їбучі,
Заданий хронотоп,
Чіткий горизонт,
Чисте небо...
Я привів тебе сюди, але,
Але чи був я взагалі?
1
0
239
Захід
В моєму плеєрі підараси, а на проводі терористи...
Сталеві очі криміналістів світяться повсюди, на стінах,
Парканах і всередині мене...
Проводка шумить навіть у блядській пустелі...
Більше не юзаєш, але життя кидає на ширку...
Бог під транками сидиить, попиваючи вересовий трунок.
Ісус обдовбаний лежить на його колінах.
І в короткому припадку здорового глузду кричить:
Бога не існує, нас всіх наїбали!
І не світить нам прекрасне далеке.
Дальній горизонт хмарами закрило.
У чорта на лиці маска з твого їбала.
І він гуляє по сплетінню павутин-доріг.
Ідучи з нізвідки і в нікуди.
Поїзд проходить мимохіть.
Сонце покидає небокрай, місяця не видно...
1
5
335
Ожинове варення
В п'яному угарі, чорному й в'язкому, як ожинове варення,
Я лежав на землі і дивився на небо.
Чорний пейзаж розмив шурхіт мотору, крики і гульба.
Два розмитих ядра всередині апарату, дві хапки, відлетіла голова.
Дві хапки і знову володар пера.
Дві хапки, кашлянув, не встав, назавжди вріс у диван, як бур'ян...
Через діалоги, повні заторможених тирад,
Поперхнувся телевізор, на екрані два політика, ведучі, гості...
Різкий шум і все почорніло, стихло.
Силуети замінило бліде ледь помітне лице,
Два кратера без очей і посміхається беззубим ротом.
Не помічаючи полеміку чужих голосів.
Золотим, ніби гра райських арф,
Він повільно промовив:
Скільки ще потрібно бухла, щоб ти здох?
Скільки ще потрібно трави, щоб ти здох?
Скільки трупів потрібно, щоб торкнуло?
Ти більше не юзаєш?
Ти більше не п'єш?
Ти більше брешеш?
Його голос чіткий і дзвінкий,
Долунає до вуха.
Безмовними вустами повільно белькочу, як дитя.
Старший підсуває апарат...
Лице посміхається...
Гірчинка на язиці поволі впадає на дно...
Скільки ще потрібно бухла?
Скільки ще потрібно трави?
Скільки ще потрібно мене?
2
0
443
HV ЗVДHЬ0МY
Спершу була задня парта, клей за гаражами,
Спліфи і кропалі.
Пацани на всьому чорному і сам ніби з Комптона.
Природа, село, клей плюс самогонка.
Найціліші шкари - це шльопанці,
Найкращі дівки - це бляді.
Гідра за маслозаводом, скоріше за тим, що від нього осталось.
Триматись за гілки і дерева,
Повзти пузом по піску і камінцям.
Єбалом возити по гравію.
Потім повз матір у похмільний сон.
По обіді до бляді, ввечері на маслозавод з пацанами.
Во це бля ахуєно, во це бля життя.
Зараз на всьому новому, але всеодно ніби з Комптона.
Ми не вибирали.
Розтікся на задньому кріслі машини таксі.
Таксист потонув в монологах з блядями.
У задньому кармані п'ятка в мішечку.
За вікном тліє місто, віконними вогнями.
Витягаю таксиста у реальність, роздавимо разом п'ятку.
Убиті, їдем під сотку.
Вези мене, моя коліснице.
Додому, щоб знову впасти додолу.
І доповзти до знайомих дверей.
2
0
413
МYХV
Пузом чорним, мерехтить в очах.
Нав'язливо дзищить у вухо.
Як же бісить чорна крапка ця,
Іноді здається, що її не існує.
І прихлопнути як?
Вона вам не дикий Як.
То зліва, то справа.
Можливо їх двоє?
Можливо їх троє?
Але я бачу тільки одну,
Вона на підвіконні,
Дивитися повними крові очима.
Дивитися холодно й впевнено,
В очах її сотня трупів.
В них личинки її метушаться.
Відлітає, сідає на руку.
Лосокече долоню, пальці жимає в кулак.
Відлітає, рука знову моя!
Боже! Як же вона заєбала!
Все дзищить і дзищить!
Вдень і вночі!
Блядь! Вдень і вночі!
Все мерехтить мерехтить!
Вдень і вночі!
Блядь! Вдень і вночі!
Сука та здохни,
В обіймах своїх кишок!
Закутий в цих звуках, ніби в кайданах.
Зі скрути не вибратись, муха, бля, либиться.
Потихеньку повзе по моїй руці,
Тепер на плечі.
Лоскоче все тіло, уже повзе по щоці.
Уже біля вуха, вмивається у чорній слині.
Повзе по слуховому проході,
Як по червоному килиму.
Лапками блукає по впадинам мозку.
Шукає тріщинку серед звивин.
Здається знайшла!
4
0
431
K0MVXV
В мурашнику духота,
Блиснуть мандибули, як катани.
Єретик несе сірниковий хрест.
Личинки підростають, заміняють старих.
Старі помирають їх ніколи не згадають.
Єретик несе солому, як тарантул кокон.
Велика мамка холодно гляне на своє дитя,
Презирливо відправить на плаху блудного сина.
Єретик готується до свята, завтра весь мурашник буде радий!
Він зупиниться лиш на пару хвилин,
Хітин нагріється і тіло звареться з ним.
Єретик в надії молиться великому богу.
Лапки сплітаються до купи і піднімаються вгору.
Він його не чує, бог самовіддано, себе лінчує.
Мотузка навколо шиї, тримає бога живим,
Ось-ось ноги підкосять, бог засинає і пожинає плоди.
Сьогодні свято - аутодафе.
Єретик горить - амбвівалент.
Сотні мандибул разом клацнуть і все.
Дійство скінчилось, робота нас жде.
5
0
498
У
Сльози ніхуя тобі не дали.
Не закривай сумний їблет,
І не ховайся в куток.
Ми блядь ніхуя не миші,
Всерівно колись здохнеш.
Просто встань і візьми, що хочеш.
Нахуя ти стогнеш!
5
3
466
1
В целофані капля роси,
Розтікається по стінкам пакета,
Як пульт телевізора.
Касета в деку.
За спиною рюкзак, в якому вірші
На особистому діалекті.
Сльози на дні тільки мої,
А не ваші чорти з табакерки.
Сльози хлопчачі, я нікому з вас
Не віддам.
Одинока двонога сторука орда.
Мультики старого, нового дня,
З целофану і на телеекран.
Утопити в них все своє тіло,
Всю свою гидку плоть.
Прокинутись від гулу в макітрі.
Хтось знову повісився, чи випав
З вікна.
Взяти злощасний пакетик,
В якому немає роси.
Встати на свої ноги,
І впасти каменем вниз.
2
0
360
3
Винирнув з мутної води,
В коляску, колиску, під колискові.
Час, ніби потяг, забрав все дитинство.
І залишив на зупинці дорослим.
Поки країна в огні,
Мені похуй я сплю.
Поки всі гуділи, як джмелі.
Я залишав на землі кропалі.
Синій, як прапор.
Безногим спав на порозі.
Палка стрілає раз в рік!
А для мене шот, раз на проклятий вік!
Вростати помаленьку в земельку.
Ця сука голодна, як кит!
Ця сука, не бачила меж!
Ця сука, поглине нас всіх!
Це не вірші, чистеньких вулиць.
Це не вірші, порядних дівчат.
Це вірші, блядь, грязних підвалів!
Це вірші, блядь, голодних Адамів!
1
0
452
C0И
Шершаве, як котячий язик, з середини...
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Пожирає всього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Жирає сього мене.
Сьг мн
Сьг мн
Сьг мн
Сьг мн
Сьг мн
Сьг мн
Сьг мн
Сьг мн
М
М
...
...
...
...
...
Murder
Suicide
Murder
Suicide
Murder
Suicide
Murder
Suicide
Murder
Suicide
Murder
Suicide
Murder?
Suicide?
Яка нахуй жалість?
Він нарик!
Котячі язики.
Мої кишки в агонії покидають тіло.
За ними селезінка, живіт і печінка.
Навздогін до них нирки, легені і серце.
Вени, артерії, мозок за ними в кювет.
Тільки кості в припадку, як в танці.
Шкіра горить без вогню, схожа на труп крокодила.
Але по да з Аааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа ж але до ст до по ж до по на по до п що по ще ви легпо про шо Шаповал крішна. ,заджаі
Мені більше не сняться сни,
Мені більше не сняться сни.
сняться сни,
сняться сни!
С......
1
2
637
Б3Т0И
Бетоне пузо перетравлює останки мізків.
Всю печаль в косяк, і я упаду в підвалі осадком.
Ненароком спалив собі губи, коли надував парашут.
Тут димлять ракети, і важко не втратити ноги.
Важко повірити в бога, коли його син спить на сходах.
На сході я сонний, на заході повний енергії.
Нахуй те сонце, нахуй те небо, бетон все закриє собою.
Нахуй ту душу, нас тут задушить,
Притопчить, поглине бетон.
3
0
625
RDЬ
Без тебе я не можу прожити навіть день,
А з тобою я живий, з тобою я живий.
Ти цього не знаєш, ти холоднокровна ніби лезо.
Ти моя амброзія, і ти моє ярмо.
В тобі лиш, в тобі лиш моє щастя.
І в тобі лиш мої ліки, і в тобі лиш мої ліки.
Я не дивлюсь на обкладинку, мене цікавить середина.
Ці серенади, серед ночі, я оспівую тобі.
Ти замінила сенс, ти замінила все.
Ти обігрівала, мою холодну плоть.
Ти той самий вогник, що став замість душі.
І той, хто, подумає тебе забрати захлинеться в крові.
А ти цього не помічаєш, воно тобі не треба.
Потрібна тільки ти, мені потрібна тільки ти.
І кожний новий день завжди тільки з тобою.
4
0
425
YИ0BKN
Бензин по бокалах бомонду,
Розливаємо дружно по голубій крові.
Твій друг з петлею на шиї, зависає в панельці разом з німими.
На потіху великих уйобків, стирає в танці ноги до м'яса.
Вони клац-клацнуть зубами із тіні і заберуть свіжину з плацдарму.
Це не притон, а наш санктум, і не тобі його мразота судити.
Ти взагалі блядь ніхто, а ми з братами ще підкорим вершини.
Ми хоч на самому дні, але корм для уйобків це ви.
Ми для них вірус, тромби в їх кровоносних судинах.
З екранів доноситься білий шум.
З окраїн не чутно уйобків слідів.
Вони все плетуть свою павутину,
Вони все надіються піймати богів.
Але їхні сіті повні простих мух,
Для них це мереживо світ, але вони бачили лише одну з ниток.
3
0
272
КЯVСV
Як ти любиш?
Щоби прямо в глотку,
Чи щоб стікало з лоба.
Проміняти все на сук,
Парою пострілів з глока.
Біжиш по п'ятам,
Чи забиваєш п'ятку.
Кричиш, як вандал,
Але руйнуєш свою хату.
Димлять ракети до ранку,
А після світанку всі до землі.
Це не твоя пластмаса,
За таким же вікном.
Це справжня природа,
З її гнилим нутром.
1
0
258
VГГ BГVCK
У всьому чорному, як раби господні.
Ваші шляхи, черні, сповідувати?
Да ну, годі.
Вся ця пантоміма, зверху виглядає туго.
А в гробу лише чернь і черви, які пожирають нутро.
Важко не впасти товстуном на ложе товстосумів.
Я вот постарався й опинився на дні судна.
Розворушити цей мурашник?
Зворушіть но краще трупа.
Реакція одна, але часу менше ніж ти думав.
І в судний день суботній.
Серед бетонних велетнів Содома і Гоморри.
Сутулі і голодні, стада гремлінів і огрів.
Виповзають з підземелля да на сонце, да на гори.
5
0
415
Край
Мій край воняє потом в перемішку з кров'ю.
Мій край пахне травою, а не тим що колять.
Мій край кричить від болю, а нам похуй, помниш?
Мій край стогне від екстазу, а нам дружно тошно.
Мій край хоче неба краюху, а ти давиш посмішку від вуха до вуха.
Мій край душиться від сміху, за упокій святих і дурнів.
Труни для друзів, трони для ворогів.
Тони сили в пакетах і одиниці в сталі.
Питання, ким ми стали?
Відповідь, а ким ми були?
Коли земля з-під ніг тікала,
І тіпало кості за пару грам.
Ти полюбиш цей край,
Він в крові і хоче на зовні.
Він в тобі і мені, і ми його душим.
Дружно завалюємось в блядський гадюшник.
І поки сонце пече дужо,
Ми серед тісних стін і обірваних шпалер, як сніжинки кружимо.
Заплітаємося в сіре мереживо, тужно.
2
0
444
Я не напишу строфи
Це вдарить у скроню лихо, а ти скулиш тихо.
Зі скрути вибратись нам справжні муки.
Тут повішані найкращі друзі, тут підвішані славетні дурні.
І ти тут разом з нами розйобуй вавилонські вежі...
Ідей гори плюс людське горе,
Все згорить на блядську смолу.
Слався той, хто не загубився в диму.
Покайся якщо ти з нами, прости всіх ближніх своїх.
Ми відлітаємо завтра.
Не забудь про кисень собі.
І під небом салатовим.
Нас накрий ранковим серпанком.
Попелище – згарище мотлоху.
Ми навіки застряли в землі.
4
0
387
Гаргантюа
Мої рими та строфи, криві стопи
Йдуть таємними тропами.
А хто ми?
Терористи в твоєму домі,
Травлю байки, а не люди добрі.
Тепер живий сиджу і ніхуя не Добре.
Сестри і брати, могили й хрести,
Хуй на вас, риба гниє з голови.
Кривенькі зубки, каченя базука,
Чуєш сука, добав більше звуку.
А завтра погані новини, голову на Гільйотину.
Сором всіх, сором своєї родини.
Да похуй, да і хуй з ними!
Сьогодні я веселий,
А завтра похуй і хуй з ними.
4
0
374
Екстаз любові
Ти напевно думаєш, що наша любов мертва.
Але це меркне, як ти душила її виверна.
Або я диким звіром розірвав її на клоччя маленькі,
В екстазі ми оба вбивали її помаленьку.
П'яніли від солоду любощів диких.
По венам каталися на колісницях.
Скажи мені, де сниться то чудо яке ми зустріли?
Або та подорож де ми вперше зустрілися?
Ти подумаєш, що я і в правду з'їхав,
Але я як лід дубовий, в душі пусто відколи...
Ти пропала, разом із світом і тілом холодним.
3
0
479
Дно
З вулиці на карман.
Уфолог тут без кайдан.
Забудь мене я хам,
Вот мій білет вам на пароплав.
Пливи пливи мій храм.
Бо всюди пустота,
І, пусто там.
Розвідає Кусто не вам.
Густо, скаже профан.
Тупо, скаже нормал.
Скаче, як попригунчик,
Ритм, рими й слова.
1
0
488
Цей вірш...
Цей вірш абсурд.
Цей вірш гротеск.
Кричи ти "крінж піздец",
Коли їбеш овець,
Тебе я з'їм,
Як собаку Крішковець.
Цей вірш абсурд.
Цей вірш гротеск.
Як гранули кристалу,
На перст пристануть,
Престол й пошана,
Наєбуть лошару.
Цей вірш абсурд.
Цей вірш гротеск.
У нас сьогодні drug-test,
Кроф, лікбез,
Потреблядство P.S.
Гротеск піздец.
3
0
374
