Одна

Берніс Кірк

Десь, була дівчина, така молода, В душі її кішки роздирали зі дна. Вона все мовчала, шукала чогось, Аби бути важливою хоча б для когось. Вона все мовчала, всі думки в пітьми. На серці вже важко, доріг не знайти. І очі заплакані, сльози все їдуть. Вона все бажала знайти свій путь... Але всеодно ніяк не приймуть. Ця дівчина шукала, загублену душу, Яку роздробили, ногами топтали, В пісок її скелю, давно вже зламали. Вона самотня, нікому не нужна. А щастя своє, знищила руками. Вона сама. Жила в пітьми. Емоції свої знищила в вогні. Вона все питалась, чому всі йдуть? Чому не тримають її всі тут? Чому на думки її все одно, Бо вона для них лише велике дно... Її почуття, ніхто й не знав. Вона зарилась в них зі смутком прийняв. Жаліючись про те, що ніхто не впізнав. Залишалась самотня, зі своїми котами, В квартирі одинокій, самотній назавжди. ____ P. S. Тепер вільно можу публікувати все, що накопичилося 😊

2024-02-13 22:20:39

2

0

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2503

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12007