Hazugság
Hazudni. Hazudni egy olyan dolog amivel valakit bátnasz de, persze van az a kegyes hazugság, amivel húzod az igazságot, amivel amúgy szintén megbántasz valakit. Vaki mást, vagy éppen magadat. Magunknak hazudni más - állítják - magunknak hazudván tudjuk az igazságot és mégis. Magunknak hazudva nem fáj - de, de cseszettül tud. - még sincs meg az a büntudat mint, mikor másnak hazudunk. De a túl sok hazugság összenyom, mondják. Talán ezért - vagy pont mert, ilyen vagyok - reped meg megannyiszor , ha már tele a pohár, ha már nem fér meg benne annyi hazugság. Hisz lehet akár mekkora is a tűrőképességed egyszer megtörsz és azt a világ háta mögött, elbújva, - minden fájdalmat kiadva - a leghangosabban teszed. Tehát légy erős, hazudj ha úgy adódik másnak, de magadnak semmiképpen sem éri meg. Szenvedünk sokszor de, keveset csendben mint, Ritkán de, úgy hogy az egész világ hallja.
2019-09-27 14:17:47
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Kalody
Gyönyörű a vers, és - sajnos - nagyon igaz...
Відповісти
2019-09-27 17:51:44
1
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2503
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353