- У справі дуже мало написано, тому що нам ще не все відомо - подивившись спочатку на мене потім на Ноа - Ви повинні поїхати спершу на місце злочину поки ніхто не зміг туди ще дістатися - "під ніхто він мав на увазі журналістів або хтось інший?" - А потім до її батьків, після того як все дізнаєтеся, до мене робити звіт. Розвернувшись щоб вийти я згадала що в справі не було написано адреси.
-Адресу я повинен з ваших думок читати? - ехидно запитав Ноа.
-Якщо ви вмієте ще й думки читати це навіть краще, бачиш Керрі як тобі пощастило з напарником він вміє думки читати ви швидко розкриєте справу ,я у вас вірю. - зі сміхом сказав Норінгтон і дав листок, на якому були написані адреси.
Скривившись Ноа вийшов з кабінету, мені не залишалося нічого робити як вийти за ним слідом.
-З чого ми почнемо? - Наздогнавши його запитала я.
Здивовано подивившись на мене, Ноа відповів
- Ти напевно хотіла запитати з чого почну я.
-Ні я хотіла саме запитати з чого почнемо ми ... ми ж напарники повинні триматися разом ...
-Послухай немає ніяких я і ти. Ти окремо я окремо.
-А як же капітан Норінгтон?
- Він нічого не дізнається звіт будемо робити разом.- Сказавши це він пішов.
"І все він пішов, що він про себе думає, добре заспокойся Кері ти зможеш і сама, скільки ти зробила щоб дійти до мети стати детективом" але відчуваючи що сльози на підході я зірвалася з місця і побігла в туалет. Вбігши в туалет і перевіривши чи нікого немає  я сіла на підлогу і розплакалася. "Чому всі думають що я не зможу нічого" першим хто не повірив що я зможу так це став мій батько , він не повірив що я зможу стати детективом але я довела але ціною чого ,що всі тепер думають що я потрапила в колектив за слово батька , другий хто в мене не повірив це були мої колеги та ще історія.
Єдиний хто мене підтримував і почав дружити зі мною був Кай навіть коли він дізнався хто мій батько він не став скептично ставитися до моєї роботи, не лякався мене, за що я йому була вдячна.
Почувши як хтось відчиняє двері, я піднялася на ноги і відвернулася що б витерти сльози.
-Пташеня?
-Кай? - Розвернулася я і обійняла його.
– Я побачив, як ти спілкувалася з ним. Що він сказала? - Погладжуючи мене по голові запитав Кай.
–Як і всі. – втомлено зітхнувши, відповіла я.
- І все? - Запитав він вібруючи від сміху.
"Він що сміється з мене?" Відштовхнувши його від себе
- Значить я тут плачу а він сміється з мене, так і знала, так і знала що тебе потрібно було тому арабу віддати, було б більше користі від тебе.
Вже не стримуючи сміху промовив він
– А як би він дізнався що я не жінка був, що б тоді зі мною було, хто б тоді тебе заспокоював, хто б масаж, каву робив?
-Ти мені кави не робив-буркнула я і стала розглядати свої туфлі.
- З усього перерахованого ти тільки це помітила - з жахом в голосі промовив Кай.
- Ти ніколи так не реагувала на слова своїх колег та напарників, чому ти так відреагувала на Ноа? Чи він тобі сподобався?
-Нічого подібного-обурено подивилася на Кая.
-А як збентежилася-зареготав Кай-Я напишу про вас книгу і буде вона не в детективному жанрі а романтичному-ще більше зареготав він.
-Ти не вгамовний- вдарив  його гарненько.
-Ох ви мене поранили жінка-скрутився він як від найпотужнішого удару.
Вже пихкаючи від обурення я вирішила перейти на іншу тему.
-Добре мені потрібно їхати, можна в тебе машину візьму. Моя біля клубу.
Кинувши мені ключі, Кай розвернувся що б вийти. -Тільки обережно з нею і удачі - Виходячи кинув він.
-Ти пішов книгу писати - усміхаючись крикнула я в наздогін.
- В лотерею грати-сказавши це він зник за поворотом.