П'ятнадцять років тому. 
- Мама, а де тато? - сонливо запитала у жінки дівчинка, що увійшла в кімнату.
- Чому ти не спиш? - Відповіла жінка не відвівши погляд від вікна. 
-Я спала, але потім мені наснився поганий сон і я прокинулася пішла у вашу кімнату, але вас не було, а потім побачила світло в цій кімнаті і пішла сюди. 
Відірвавши погляд від вікна, жінка посміхнулася маленькій дівчинці, сховавши від дівчинки свою нервозність. 
-Іди сюди.-Сів на крісло біля каміна промовила жінка. 
При сів на коліна матері дівчинка почала грати з її накрученим рудим пасмом.
-Що тобі снилося?
-Що до будинку прийшли люди в чорному. І хотіли мене забрати. – неохоче відповіла дівчинка з тремтінням у голосі. 
- Ти ж знаєш що ми тебе нікому не віддамо. - Погладжуючи заспокійливо дівчинку по голові відповіла жінка. 
У кімнаті настала тиша. І від цього жінка ще більше почала нервувати і перевіряти свій телефон, але з кожним разом її чекало розчарування. Тишу кімнату зруйнував звук тріснутого вікна. Злякано взявши дівчинку на руки, жінка вибігла в коридор.
-Мама що трапилося?
-Почекай мене тут любо, добре? - Отримавши у відповідь ствердний кивок, жінка пішла вниз сходами на перший поверх, залишивши дівчинку в темряві. Через кілька хвилин з низу почалось  доноситися уривки фраз і звуки ударів. 
-Мамо? -повторювала дівчинка йдучи до сходів. Дійшовши до сходів перед дівчинкою відкрилася картина, як її мати відбивалася від двох чоловіків, поки третій ламав меблі. 
- Мамо? - Цього разу дівчинку почули всі в кімнаті вмить стала тиша.
І лише погляд жінки дивився на дівчинку приречено, жалем та жахом. 
-Керрі біжи.-крикнула відчайдушно мати, ударивши стільцем по голові ближнього до неї чоловіка. 
Другий же з орієнтувався і кинувся нагору до дівчинки. Зі страху дівчинка задкувала назад. Поки чоловік піднімався сходами, дівчинка прийшла до тями й почала бігти до своєї кімнати. Але добігти до своєї кімнати вона не змогла, перечепившись через килим дівчинка полетіла на підлогу. Встигнувши піднятися сходами і до бігти до дівчинки чоловік міцно вчепився в неї руками і сказав: 
-Погуляємо."
Наші дні.
-Ні- Схвильовано присіла я. 
І тут же відчула гострий біль у руці, подивившись я виявила голку а слідом і крапельницю, що стоїть біля ліжка. Підняла очі й оглянула кімнату зрозуміла, що я перебуваю в лікарні. Оглянувши ще раз кімнату, я помітила сплячу на кріслі людину. То була моя мати. Помітивши на тумбочці склянку води я потягнулася до ней відчувши при цьому легке запаморочення. Як в наступну секунду перед очима потемніло і пальці які встигли доторкнутися до склянки по сунули його і  наступної секунди склянка з водою летить на підлогу і розбивається. Прийшовши до тями я помітила перед собою сонне стурбоване обличчя мами.
-Керрі? 
-Все добре, просто води хотіла випити. 
Кивнувши у відповідь, вона не стала більше нічого питати, встала і вийшла. Через кілька хвилин вона повернулася з медсестрою та з новою склянкою в руці. Налив воду й простягла мені вона пішла на своє місце.
-Скоро до вас прийде лікар. Вам щось ще потрібно? 
-Ні, дякую.
Кивнувши медсестра вийшла з палати. 
-Керрі, ти знаєш я була не проти що б ти йшла на детектива, але тепер я не впевнена що рада, що підтримувала тоді тебе. 
–Все ж обійшлося, навіщо розводити паніку. - Ніхто не панікує, всі спокійні але якщо б ти пропало або з тобою трапилося, я б твого напарника застрелила б. 
- Обійдемося без жертв - поспішно додавши - ти ж йому нічого не зробила? 
- Ну може дещо під стрелила... випадково-спокійно відповіла вона. 
-Скажи що ти жартуєш.
Протримавшись ще кілька секунд, вона не витримала і засміялася підійшовши і присів на край ліжка. 
-Але знай так і буде якщо наступного разу він не допомагатиме тобі. 
-Де Батько? - Вирішила я перемкнути тему.
-У Норінгтона.-байдуже відповіла вона. 
-Як Ти дізналася що я тут? 
-Доріан зателефонував, сказав що ти в лікарні що з тобою все добре і нічого мені переживати але я все ж таки скасувала показ. 
-Важливий був показ?.
-Та ні не дуже.
Не встигнувши ще щось запитати як у кімнату увійшов великий як ведмідь брюнет. Оглянув мене з ніг до голови, він сказав.
- Я радий, що з тобою все добре. 
-Я теж. 
-Керрі одужуй, сьогодні можеш в агентство не приїжджати Ноа за тебе все розповість. 
Тільки зараз помітивши позаду батька Норінгтона. -Я все ж таки хотіла б заїхати ще в агентство. Побачивши злий погляд матері спершу спрямований на мене потім на Норінгтона. 
-Ні, що ти ,в цьому немає потреби якщо хочеш завтра можеш заїхати. - Зі страхом покосив свій погляд у бік мами.
Що що, а залякувати Норінгтона мама вміє. -Калліса ти скасувала свій показ, не позначиться це на фірмі? я ж казав ,що з Кер все добре. 
-Не хвилюйся Доріан за мою кар'єру, я вирішу свої проблеми. 
-Як знаєш. 
Тут двері відчинилися і зайшов лікар. 
-Як наш пацієнт поживає. -Усміхаючись пройшов до мого ліжка він. 
-Відмінно. - 
Це добре. - Обмацуючи при цьому мою голову ззаду куди вдарив мій нападник. 
- Тут болить? - Запитав він натиснувши при цьому на місце трохи нижче рани. 
-Ні. 
-А тут?
-Теж ні.
Діставши ліхтар і оглянув мені зіниці, він зробив вердикт 
-Все добре, на знімках  не було ніяких порушень, пацієнтка не почувається погано, але про всяк випадок краще цей день відпочиньте. 
-Тоб то я можу сьогодні вже додому поїхати.
-Так звичайно. 
- Керрі ти поїдеш до мене. - Без будь-якого заперечення сказала мати.
-Калліса твій будинок на іншому кінці міста знаходиться, буде простіше поїхати до мене. Побачивши як закипає мама від обурення я вирішила перебити їх.
-Я Поїду до себе. 
-Ти не поїдеш до себе, тобі може щось знадобитися або тобі погано стане-строго дивлячись говорила вона. 
-Калліса ...
Решту їхніх слів я перестала слухати відкинувши голову назад на подушку. Побачивши мій стан, лікар прийшов на допомогу. 
-Для виписки вам потрібно заповнити деякі папери. Ходімо за мною. 
При розплющивши очі і переконавшись що вони пішли я встала і почала збирати речі. Які встигла переправити з моєї оселі моя мама сюди. Уклавши половину з речей як у двері постукали і ввійшла вже знайома мені медсестра, несучи перед собою букет квітів.
- Це вам передав молодик. 
-Як звали цього хлопця? Він представився? 
-Так, як Ноануель.
- Ноануель? - Перепитала я і почала ритися у своїй пам'яті згадуючи знайомих з цим ім'ям. Кивнувши, вона вийшла з палати. 
"-Може це Ноа." 
І знайшовши підтвердження своєї теорії, я знайшла записку.
"Керрі мені дуже шкода, що так вийшло. Що в потрібний момент я не був поруч і не міг допомогти. Наступного разу цього не повторитися. Обіцяю. Я пам'ятаю що ти збираєш квіти але не знав які подобаються сподіваюся у цьому букеті ти знайдеш ті які тобі подобаються. 
Ноа."
Здивовано подивившись і перечитавши ще раз записку я вирішила подивитися чи є тут фрезія але тут її не було.
"-Немає квітки - немає пробачення." Усміхнулася я. 
-Керрі ти вже зібралася підемо тоді. 
-Не помітила я ,як увійшла мати. 
-Так.-до скидавши останні річ, за що я потім ще пошкодую. Я вирушила за матір'ю.
Сівши в машину подивившись на сидіння водія там вже був батько. Вирішила попередити, що з ними я не поїду, а поїду додому.
-Керрі ти не будеш одна.
-Я вже доросла телефон є - покрутивши рукою з телефоном. - Якщо треба буде подзвоню. 
–Але..–було хотіла щось сказати але передумала. - Ти не міг би забрати мою машину, будь ласка. - звернулася я до батька. 
-А де вона? 
-Я тобі скину адресу. 
Кивнувши у відповідь у машині всі затихли, кожен поринув у свої думки. 
Доїхали ми до будинку в тиші попрощавшись  з батьками я пішла до будинку, почувши машину, що від'їжджає, позаду себе. Зітхнув я попрямувала до ґанку будинку побачивши що на ньому щось лежить.
Підійшовши трохи ближче я побачила самотню гілочку троянди, а до неї прикріплено було чорний лист. Підняла і розгорнула листа я водночас почала відчиняти двері.
"Наше знайомство вийшло не дуже, я повів дуже грубо по відношенню до тебе і зробив боляче, мені дуже шкода. Сподіваюся ти приймеш цю квітку на знак вибачення ...."
Відкривши двері і увійшовши в квартиру я наступила на щось відірвавши свій погляд від листа, подивилася на ноги і побачила троянду таку ж яку тримаю в руках підняла погляд я здивувалася. Вся моя вітальня була розкладена гілками троянди.
В мені боролися різні почуття страх, нерозуміння, захоплення, тривога.
Щоб відволіктися почала далі читати.
"Напевно, ти зараз увійшла в будинок і побачила всі ці троянди, але їх буде недостатньо для мого прощення, але  у мене є для тебе ще дещо підніми свій погляд на стіл, там ти побачиш ще один подарунок і я б хотів його бачити на тобі одного особливого вечора ти зрозумієш у який саме... На цих словах я з тобою попрощаюсь залишивши присмак інтриги. 
Темний незнайомець."
Лист вислизнув у мене з пальців і полетів на підлогу, а в голові було багато питань. 
"-Це той хто на мене напав? Як він мене знайшов? Він знає, де я живу?" 
На тремтячих ногах я підійшла до столу й відкрила коробку.
У коробці була м'яка тканина як шовк, підняла і побачила, що це красиве темно червоне плаття, довжиною в підлогу, з розрізом до стегна, рукава струменіли ззаду як крила. Захоплено оглянула сукню знову. 
Як на думку прийшло одне питання, яке змусило моє тіло покритися сиротами. 
"-А що якщо він тут?" 
Намагаючись заспокоїти себе як ззаду почула кроки один, два, три. Він тут.