Відчинила нам двері молода дівчина. Спершу подумала що це хатня робітниця, але мене збентежив її одяг, надто дорогий він був.
-Амелія-представилася вона.
Мигцем глянувши здивовано на Ноа, поки вона оглядала Ноа з ніг до голови.
"Це її мачуха? Але вона молода!".
На що Ноа лише повів плечима.
-Детектив Харді, а це моя напарниця детектив Брук.
- Аххх це ви - промовила вона, не відводячи погляд від нього - проходьте, Анджел на верху, в кабінеті, зараз покличу.
Сказавши це вона, зникла за дверима.
–Я гарний собою – самовдоволено посміхнувся він переводячи погляд з мене на поріг де нещодавно стояла Амелія.
-Вона одружена!
-І це їй не заважало мене розглядати без церемоній.
Не знайшовши що відповісти я увійшла до будинку.
"Зовні і не скажеш що він такий великий." Оглядаючи будинок з середини, подумала я.
Хол зустрів нас тишею і порожнечею, тільки вдалині стояли дві великі одинокі колони.
Пройшовши трохи вперед, ми увійшли до вітальні, освітленої сонячним світлом. Посеред кімнати стояли два великі дивани, розташовані буквою "Г", а біля нього був маленький столик, на якому лежали каталоги. Також у кімнаті був стелаж з книгами. Але атмосферу кімнаті надає  камін розташований з іншого боку, протележно стелажу. Біля нього стояло два крісла, а на самому каміні був портрет сім'ї.
Посередині стояв пухкуватий чоловік, волосся у нього було прибране назад. А світло-блакитні очі дивилися з теплотою. Праворуч від нього стояла жінка з високо піднятою головою, тримаючи руку на зігнутій руці чоловіка, а друга рука була на талії. Її погляд випромінював велич. А ліворуч від нього була дівчинка, яка сиділа на стільчику, посміхаючись безтурботно.
–Цей портрет спеціально писали коли Сандрі було шість – з болем у голосі промовив чоловік. – На день народження подарували, вона так раділа цьому портрету.
-Анджел-Простяг він руку для знайомства.
-Керрі Брук, а це- переводячи погляд-Ноа Харді.
-Сідайте, Амелія любо, приготуй гостям каву або чай.-звернувся він до дружини.
- Так-так звичайно, що будете? - цього разу вона навіть не глянула на Ноа.
-Чай зелений, дві ложки цукру.-сідаючи на диван промовила я.
- А ви? - Тільки зараз вона подивилася на Ноа. -Кава без цукру.
Кивнувши, вона вийшла з кімнати.
- Чому ви вирішили нам віддати розслідування, а не поліцейським? Найчастіше люди приходять до нас у компанію після того, як від поліцейських не отримали те, що хотіли і тоді ми беремося за роботу. А наскільки мені відомо ви навіть не зверталися до поліції, а відразу до нас.
- Тому що я вважаю, що вони халтуршики і що б вони не заплутали сліди, я звернувся відразу до вас. - кажучи це він дивився на картину.
-Але вони все одно візьмуться за справу рано чи пізно, оскільки це їхня робота.
-Краще пізно.
Кивнувши, але згадавши що він стоїть до мене спиною вирішила видати звук "мугу", але видався він по дивному. Почувши смішок з боку Ноа, я осудливо подивилася на нього і похитала головою.
-Давайте почнемо-з надією подивилася на спину Анджела що він повернеться але він продовжив стояти на своєму місці.
-День зникнення, розкажіть будь ласка з самого ранку що було.
Побачивши як у Анджела напружилася спина, я подивилася на Ноа і побачила, що від Ноа це теж не вислизнуло.
Наступної секунди Ноа встав і пройшов до вази, з якої відкривався вид на обличчя Анджела.
-Я ... Я не знаю.
Здивовано подивилася на Ноа, але він вивчав поведінку Анджела і не побачив мого погляду.
-Мене не було того дня вдома, а якщо бути точніше, то не було три дні. Я їздив на конференцію до Карлтона. І повернувся наступного дня, коли Вікторія подзвонила схвильовано кажучи що Сандра зникла.
-Тобто ... - Не встигла я запитати як мене перебив Ноа.
-Вікторія?
-Домробітниця.
- Ми можемо після вас з нею поговорити?
-Ну в неї сьогодні вихідний, можу дати адресу.
- Так, будемо дуже вдячні - поспішила я відповісти що б випередити Ноа і поставити своє питання, що цікавить - У день зникнення ви не зверталися в поліцію як я розумію.
-Ні, не зрозумійте мене не правильно, я звичайно переживав, але Сандра була такою дівчинкою, що могла поїхати і не попередити нікого. Ну і з тієї ж причини, що я вам казав. Вони би сказали вона підліток через день два буде вдома, якщо ні то приходьте.
Його відповідь змусила мене поринути в себе "Її не було кілька днів і невже він не хвилювався. Якби з нею було все добре і вона кудись поїхала, то подзвонила. Значить причина інша".
–А ось і я. – посміхаючись увійшла Амелія.
-Ви помічали за Сандрою останнім часом щось дивне?
-Ні напевно, може Амелія помітила.
-Ммм так швидше за все, Сандра посварилася з хлопцем Камероном. Незручно таке говорити але можна сказати що я під слухала їхню сварку.
- Коли приблизно це було? - втрутився Ноа. -Шостого числа приблизно. Я проходила повз її кімнату і почула як вони сваритися.
-Він був з нею в кімнаті чи це була телефонна сварка?
-Він був з нею, він завжди приходив до неї ближче до вечора, після того як вона приходила з тренувань.
- Ви можете приблизно переказати їхню сварку?
Ствердно кивнувши, вона почала переказувати. -Він казав що вона його не любить і що він тільки для веселощів у неї, на що вона все заперечувала. Потім я вирішила піти. Зачекайте ще щось не знаю правильно чи ні розчула, але він начебто ще казав що в неї інтерес був до когось ще. І що він бачив, як вона дивиться на нього.
– Тобто у неї був ще до когось інтерес, чи може бути, що вона йому зраджувала?
-Ні такого не може бути-твердо сказав Анджел-вона б не стала зраджувати -тихо додавши-напевно.
Наш діалог перервав високий блондин, що увійшов.
-Сестричка у нас гості?
-Це детективи, щодо справи про Сандру, прийшли дізнатися більше. Кері, Ноа це мій брат, ми  двійнята, Клаус.
-Та що тут розслідувати переборщила з забороненими речовинами і померла-підморгнув він мені.
-Можна детальніше.-пропустила я його жест у вигляді підморгування.
- Клаус ти ж хотів на фірму ще заїхати. - випередив Анджел.
На що Клаус неквапом підійшов до мене і присів поруч закинувши руку назад так що з боку подивитися можна сказати що він мене обіймає.
-Та заспокойся дід, потрібно ж детективу знати що твоя дочка була не святою. Так вона приймала наркотики, навіть іноді у мене просила їх купити. Але я відмовляв, я ж порядний дядько. - Дивлячись мені прямо в очі весь цей час промовив він.
"-Що він робить"
-Ви знали про те, що вона вживала наркотики?
–Я здогадувався, але доказів не було і я подумав, що конкуренти хочуть роз сварити  мою родину.
Побачивши щось по обличчю Анджела, Ноа сказав наступне запитання.
-У Вас були конкуренти по бізнесу?
- Так, як і у всіх людей у ​​житті є конкуренти.
-Вони колись погрожували вам?
-Так, але погрози так і не доходили до реальності.
Говорячи це, він намагався зайняти себе чимось.
- Ви ж знаєте що ви повинні говорити нам тільки правду. - Не вгамовувався Ноа.
- Я кажу правду - роздратовано промовив Анджел, але за цим ховався страх. І ми зрозуміли, що він щось приховує.
-А як же ... - хотіла було сказати щось Амелія але суворий погляд Анджела зупинив її. - Знаєте нічого я щось переплутала.
-Ухх як у цій кімнаті напруга піднялася-промовив Клаус і як би випадково торкнувся мого плеча. Цей жест змусив усіх присутніх у кімнаті застигнути ніяково, крім Клауса.
Але тут тишу перервав грубуватий голос Ноа, що стояв так само на тому місці.
-Керрі ти хотіла ще оглянути кімнату Сандри.
-Я міг би тебе провести-не звертаючи ніякої уваги на Ноа продовжував він.
-Містер ...-Не давши домовити Ноа , Клаус промовив
-Бориссон, Клаус Бориссон.
-Містер Бориссон я хотів би ще дещо з вами обговорити.
Випередивши новий потік брата, Амелія запропонувала провести мене на гору, на що я погодилася щоб швидше уникнути цієї незручної і напруженої ситуації.
Увійшовши в кімнату я відзначила що кімната була простою як для дівчини підлітка, навіть дуже простою в кімнаті було ліжко, тумбочка, стіл, стілець, шафа і все.
-Ми сюди відносно недавно переїхали, тому тут так порожньо.
Відповіла Амелія на моє німе запитання. Згадавши що казав Клаус що Сандра можливо приймала наркотики та якщо це так то швидше за все тут буде слід підтвердження цього. Почавши з книг і закінчивши шафою, я не знайшла нічого, що могло зацікавити мене.
Залишився один шанс спинка ліжка та матрац. Провівши рукою за спинкою ліжка я нашупала щось схоже на книгу витягнувши я побачила перед собою щоденник.
-Вона вела щоденник? -Звернулася я до затихлої Амелії яка сиділа на краю ліжка.
-Я не знала що вона його вела. Я взагалі не знала що підлітки ще ведуть щоденники - намагалася пожартувати вона, але вийшло не дуже.
-Я візьму зроблю пару фото її записів, тому що поліція швидше за все візьме його як "доказ", а у поліції більше прав ніж у нас приватних детективів. - пояснила я побачивши не розуміння на обличчі Амелії.
Зробивши пару фото з перших та останніх сторінок я вже збиралася було виходити з кімнати як згадала про матрац, що під матрацом може щось бути. Прошарив рукою під матрацом і вже приречено подумки, що там нічого не буде як щось зашурхотіло. Провівши ще раз по тому місці я витягнула пакетик з маленькими пігулками. Не важко було здогадатися, що це.
-Значить це правда. -поглянула я на Амелію, але вона була збентежена.
"Швидше за все вона справді не знала що Сандра приймала наркотики."
-Може це просто прості таблетки від голови або від безсоння. - намагаючись придумати виправдання швидше за все для себе.
-Амелія прості таблетки під ліжком не ховають.
–Вибачте, я не думала що вона... я намагалася замінити їй матір але напевно не вийшло–Виновато подивившись на фото Сандри що стояло на тумбочці біля ліжка.
-Тут Все можемо йти.
Кивнув Амелія пройшла вперед, ще раз оглянувши і не знайшовши місце де ще я могла подивитися, я пішла за Амелією.
Спускаючись сходами я відзначила що Ноа теж закінчив.
-Ти якраз вчасно, ти все оглянула? Щось знайшла? - зацікавлено подивився на мої руки в яких я тримала щоденник і наркотики.
-Так - розвернувшись до Анджела - це буде передано поліції, як тільки ви звернетеся до неї - поклала на стіл щоденник і пакет.
Від побаченого в Анжела поблідло обличчя. Знімаючи рукавички вирішила попередити, що краще не чіпати ні те ні інше, отримавши у відповідь ствердні кивки.
–Нам час мабуть ми отримали поки що все що хотіли, якщо буде ще щось ми зв'яжемося з вами. Поки не забула, я вирішила запитати за адресу Вікторії.
-Так точно, Вікторія вона живе вниз по вулиці пройдете трохи далі, там буде глухий кут і останній будинок її. - Пояснила Амелія поки блідий Анджел намагався прийти до тями.
- Тоді ми можемо зайти до неї. - Подивившись на Ноа і отримавши ствердний кивок.
–Не думаю, що вона буде вдома вона сказала що до онуків з'їздить. Кивнувши в знак згоди.
"Але все ж таки потрібно перевірити".
Весь цей час Клаус тихо стояв осторонь спостерігаючи за цим. І тільки коли ми вже збиралися виходити, він вийшов і подав мені руку.
-Ви досить цікава особистість, думаю ви швидко вирішите справу і знайдете вбивцю.
У відповідь простягла руку, але він перехопив і поцілував її.
-Це було зайве.
- Не думаю, добре мені час було приємно познайомитися з новими людьми. - Все так само в очі дивлячись говорив він. Сказавши це він зник за вхідними дверима.
Зробивши ще раз зауваження щоб вони не лізли до речей, ми з Ноа слідом вийшли на подвір'я.
-Ноа я хочу сходити до будинку Вікторії.
-Її немає вдома, тобі ж сказали.
-Можеш в машині мене почекати, я швидко туди і назад.
-Добре.
Посміхнувшись, я пішла вниз вулицею. Проходячи повз будинки я відзначила що тут тільки приватні сектори. Красиві будинки з доглянутим видом. Проходячи повз один із будинків я побачила декоративний кущ обстрижений у формі маленького слона. Їдучи далі я відзначила що будинки закінчуються і відкривається вид на невеликі галявини з обох боків. Вирішивши що я зайшла кудись не туди і розвертаючись щоб йти назад як вдалечині побачила хатини.
"Значить все-таки сюди йду"
Від думок мене відвернули квапливі кроки людини.
Подумавши що людина ззаду мене поспішає кудись я вирішила зійти трохи вбік, щоб він міг пройти. Кроки ставали дедалі ближче і мій спокій дедалі від мене. Перевіривши чи на місці пістолет. Але не встигла і доторкнуться до нього, як у мене в чепилися сильні руки і приклали до рота і носа ганчірку.
"Тільки не ця погань"
Намагаючись відвернути голову щоб вдихнути свіжого повітря. І це практично вийшло як ганчірка із хлороформом знову повернулася на своє місце. Хоч трохи але ковток свіжого повітря допоміг і я затримала дихання щоб провернути маленький трюк. Простоявши близько п'яти секунд я повністю розслабилася і навалилася на людину, що стоїть ззаду. Такого так швидко не чекав він не з орієнтувався, що робити, та вже готуючись до гарного так падіння як сильні руки швидко обхопили мене не даючи впасти. Але ганчірка таки вислизнула і впала на землю. Зраділа такій події я почала діяти далі.
Відкинула з усією силою голову назад вдарила людину ззаду, на секунду він мене відпустив це дало хоч якусь волю стати в зручнішу позу, але він знову взяв у кайдани своїх великих рук.
"Ну вже ні так не піде"
І з силою вдарила ногою в коліно. На цей раз він мене повністю відпустив, відійшовши від нього я відчула що все-таки та погань потрапила в організм. Голова трохи паморочилася і тягнуло в сон, але знаючи що швидше за все іншого шансу у мене не буде втекти. Але не встигнувши навіть розвернутися як відчув тупий біль у потилиці.
Не розгубившись, я витягнула  пістолет і направила на нападника. Нападник був у чорному одязі ,весь у чорному одязі не було й щілини, на обличчі була маска, яка закривала все обличчя. Але не встигнувши ще відзначити деталі, як в очах почало темніти, тіло почало тяжіти, ноги розслабленні. Останнє що я бачила як нападник обережно поклав мене на землю та постріл. Може мій у нього, а може його в мене. А далі була непроглядна темрява.