Глава 1: Початок нового життя


Драуген Лодброк стояв на вершині скелі, його погляд летів над безмежним горизонтом. Вітер обдував його волосся, але в його душі панувала спокійна тиша. Після численних битв і перемог, він вирішив залишити війну позаду і знайти спокій у цих мальовничих місцях.
Залишивши військову службу, Драуген знайшов притулок у віддаленому селищі на узбережжі. Тут він побудував скромний будинок і заснував сім'ю. Його дні наповнювалися роботою на полі, спокоєм у домі та любов'ю до його родини.
Але мир його нового життя зненацька порушився, коли вітер приніс звістку про війну. З тіні минулого вийшов старий побратим, вірний супутник з його минулих подорожей. Його прихід обіцяв неспокійні часи.
" Драугене, "Старий вилупку! - промовив він, його зморшкувате обличчя пройдене важкими битвами, намагалось видавати із себе посмішку. - Час знову випробувати наші мечі. Але цього разу тобі слід бути поряд, бо твоя відмова може коштувати дорого твоєму новому життю, яке ти обрав для себе, мій друже...
Серце Драугена затрепетало від внутрішньої боротьби. Він розумів що цей час, рано чи пізно прийде, коли війна дістанеться і до цих віддалених земель.
- Я все розумію Родріку... Асканія просто так не здається, поки не захопить всі північні землі. Але як ти бачиш, я вже давно відійшов від справ. Остання битва під Вінтерградом, була дуже важкою, тоді ми втратили чимало наших бійців, і все за недооцінки нашого ворога...
Із всього флоту, вижив тільки я, і мій брат Рагнар, який згодом очолив армію. До речі як він? - запитав Драуген, гладячи свою густу темну бороду.
 - Та як... 
Він став підлизою в Асканців, вони відправляють його зачищати села, та хуторі, насаджувати всіх на палі... 
За останній місяць, майже половина Рівь'єрських сіл знищена...
Ситуація важка брате, дійде черга і до твого селища! - допивши кухоль Елю, Родрік глянув побратиму прямо у вічі.
- Ельза! Принеси з комори, ще Елю! Бачу ніч буде складною...
Драуген відчув, що його спокійне сімейне життя може бути під загрозою. Не маючи іншого вибору, він прийняв слова свого старого друга Родріка і його попередження про наближення небезпеки.
- Брате, я обов'язково допоможу, але не можу залишити свою родину без захисту. Піду з вами, але потрібно знайти спосіб захистити село і забезпечити їхню безпеку", - вирішено відповів Драуген, відправляємось завтра вранці, скажу Салазару, щоб підготував Дракари.
Я особисто навідаюсь на аудієнцію до короля Асканії, спробую домовитись..
Весь цей діалог підслухав його молодший син: Олаф
(Олафу було всього 12 років, але він вже мріяв про життя воїна, про завойовування нових земель, та підкорення морів.)
Заховавшись у тіні, молодий хлопчина планував як відправиться разом з батьком, хоча і розумів що він би цього ніколи не схвалив би.
Під призмою місячного світла вони разом прийшли до важливого рішення: створити оборонні механізми для захисту села.
Після тривалих ночей роботи та витрати всієї своєї винахідливості, вони змогли створити систему пасток та загороджень, яка могла захистити село від ворожого нападу.
Зброя в руках Драугена тепер не була лише мечем і сокирою, але й винахідливістю та майстерністю. Його рішучість захистити рідне село вразила його побратима, який відчував, що їхні шанси на перемогу збільшуються разом з кожним новим винаходом Драугена.
Ці гармати, допоможуть стримати наступ на деякий час, а ці дерев'яні мури, не проб'ють захист на березі, я на це надіюсь...
 - А що з бійцями? - запитав Родрік, споглядаючи на засніжене тихе селище.
- З цим є проблеми... Мої люди, хоч і ветерани великих битв. 
Але жителі села, це загалом молодь та старі...
- Це нічого, навчимо! Ще не таких навчали! - підбадьорював Родрік, Драугена, плескаючи його по плечу.
- А пам'ятаєш Дармстад... Тоді ми були молоді, займались набігами на торгові каравани, та на дорожніх купців.
Ех часи були...
А зараз що? Ти відійшов від справ, а я скидаюсь по світу...
- Пам'ятаю брате, тоді ми жили на широку ногу, ні в чому собі не відмовляли.
Їхній діалог перервав один із бійців Драугена, яких захекуючись підбіг до них. - Ярле, у нас проблема! На березі пришвартувався корабель, але їх герб нам не відомий! На гербі: Біла троянда...
- Це паршиво...- відповів Ярл, стурбовано дивлячись у бік берега.
- Що таке? Хто вони такі? - запитав Родрік.
- Це особиста гвардія, Короля Вільгельма 2, вони хочуть домовитись зі мною про те, щоб влаштувати із мого селища, військову базу...
- Та це ж наче непогано, чи ні? Якщо вони союзники, і у них є зброя, чому б тобі не погодитись? - запитав Родрік з нерозумінням вдивляючись у побратима.
- Є нюанс, моє селище уже 10 років тримає нейтралітет!
 І єдиний варіант, отримати ці землі, це вбити мене! 
Та поработити мій народ! 
- Ярле, що їм сказати?! - запитав воїн.
 - Скажи що я зараз підійду...
- Щось мені це не подобається, чутки про ці землі, швидко розповсюджуються, я б на твоєму місці нікому не довіряв, навіть мені! 
За твою голову у Рів'єрі дають велику суму, я б тобі радив, бути обережним! - промовив Родрік та запропонував, щоб він з ними поговорив.
- Добре брате, але візьми моїх бійців, вони не підведуть! І ще з тобою піде Салазар, йому я можу довіряти!
Після цієї розмови, старий побратим Драугена, відправився на перемовини, а сам Ярл попрямував до свого дому.
Повернувшись до свого дому, Ярл зненацька відчув на собі непривітний погляд. Він оглянувся навколо, намагаючись виявити загрозу. Але позаду нікого не було. Ніч була спокійною, але він не міг позбутися почуття, що їх селище потрапило під небезпеку.
Він швидко увійшов у будинок, де його дружина вже чекала на нього. "Що сталося, коханий?" - запитала Ельза, побачивши його напружене обличчя.
"Ми можемо мати проблеми, моя люба. На березі пришвартувався корабель, а їхні наміри не зовсім чисті. - відповів Ярл, пробуючи зберегти спокій.
"Це жахливо... Що будемо робити?" - занепокоєно запитала Ельза.
"Ми повинні діяти розумно. 
Я поговорив з Родріком, він відправить бійців. Я вже відправив Яна з Салазаром на берег, але це не розв'яже проблему. Нам потрібно зрозуміти їхні наміри та знайти спосіб захистити село без кровопролиття", - сказав Ярл, випиваючи ковзаний кухоль еля.
"Я знаю, що ти знайдеш вихід з цієї ситуації. Але будь обережний, коханий. - сказала Ельза, обнімаючи свого чоловіка.
Збираючи свої думки, Ярл зрозумів, що настав час взяти ініціативу у свої руки. Він поклав руку на меч і рішуче вирушив назовні, де чекали його Родрік і бійці.
"Час взяти справи у свої руки. Ми не знаємо, що може призвести до наступного ранку", - промовив Ярл, готуючи себе до непередбачуваних випробувань.
Подальші дії Ярла, його бійців та Родріка вирішать майбутнє їхнього селища і його мирного життя.