Глава 4 : Королівство Асканія

Зайшовши всередину Королівського двору, група вікінгів відразу помітила відразливі погляди місцевої охорони, які споглядаючи на них, плювались та перешіптувались між собою.
Підійшовши ближче до вхідних воріт, охорона зупинила їх та забрала всю зброю.
- Брате мені це не подобається...
Ці клоуни багато беруть на себе!
- промовив один із бійців Драугена.
- Це їхні правила, поки ми тут маємо їх дотримуватись... - промовив Драуген віддаючи свого меча.
Вони йшли по довгому коридору, у якого була мармурова підлога з різними орнаментами їхньої культури.
- Глянь брате, на стінах намальовані дракони.. І цим вони хочуть налякати своїх ворогів? Жалюгідні містяни...
- Це лише їх культура, колись давно у них були Дракони, але після 3 війни за Асканію, їх всіх перебили...
- Шкода... Нам би не завадив один такий!
Підійшовши до великих золотистих дверей, група бійців була схвильована. А найбільше хвилювався Драуген, який не знав що очікувати від Асканців, і тим паче від короля.
- Ви чекайте мене тут! Салазаре якщо щось піде не так, виведи моїх людей за місто, і рушай у селище!
- Ми йдемо з тобою!
- Ні в якому разі, я повинен сам з ним поговорити, тому що як тільки він побачить групу бійців, подумає що ми готові до війни...
А нам потрібні перемовини та мир!
- Добре брате як скажеш...

Асканія 
Тронна Зала

Драуген глибоко зітхнув і сміливо відкрив великі золотисті двері, за якими знаходилася тронна зала. Його погляд відразу впав на величезний трон, зроблений з чорного каменю, на якому сидів король Асканців. Король був одягнений у важкий золотий плащ, прикрашений дорогоцінним камінням, а на голові носив корону з різьбленими драконами.
Драуген зробив крок вперед, його погляд не відривався від короля. Зала була тихою, але напруженою. Воїни та придворні, які стояли обабіч, уважно спостерігали за кожним рухом гостя.
Король повільно підняв руку, і зала наповнилася голосом:
- Ласкаво просимо до нашого двору, вікінгу. Що привело тебе сюди?
Драуген шанобливо нахилив голову і відповів:
- Ми прийшли з пропозицією миру, ваша Величносте. Наші землі не бажають більше кровопролиття. Ми шукаємо можливості для співпраці та взаємної вигоди.
Король злегка посміхнувся, його очі блиснули цікавістю.
- Миру, кажеш? Цікаво. Але чи не занадто пізно для таких пропозицій?
Драуген витримав погляд короля і відповів:
• Ніколи не пізно для миру. Ми готові обговорити умови, що принесуть користь обом сторонам.
- Ваша присутність у нашому королівстві, вже викликає огиду! - вимовив один із радників Короля.
Король підвівся зі свого трону, його постать здавалась ще більшою та грізнішою.
- Дуже добре, Ярле... Твої слова мудрі. Але пам'ятай, що довіра — це крихка річ. Нам потрібно більше ніж слова, щоб відновити її.
Драуген кивнув.
- Ми готові до дій, ваша Величносте. Я тут, щоб показати нашу відданість.
Король підняв руку, і один з придворних підійшов з печаткою та пергаментом.
- Тоді обговорімо наші умови. Але знай, якщо ти обдуриш мене, жодна сила на землі не врятує тебе і твоїх людей.
Драуген відчув, як напруження трохи спадало. Він знав, що попереду багато роботи, але перший крок до миру був зроблений.
Драуген присів на стілець, що йому запропонував король. Придворний розгорнув пергамент і підніс до столу чорнильницю з пером. Король зробив знак рукою, і всі придворні відійшли на крок назад, даючи простір для обговорення.
Отже, — почав король, — перша умова миру: ви повинні визнати Асканію єдиним володарем всіх північних земель і підкоритися нашій владі.
Драуген відчув холодний піт на лобі. Він знав, що ця вимога неприйнятна. Їхнє селище завжди було вільним і тримало нейтралітет, не втручаючись у війни.
- Ваша Величносте, ми завжди були мирним народом, ми не шукаємо конфліктів. Наше селище невелике, ми маємо лише ферми та поля. Ми не становимо загрози для Асканії.
Король нахилився вперед, його очі блиснули.
- Саме тому ви повинні підкоритися. Ваші землі стратегічно важливі для нас. Якщо ви не підкоритесь добровільно, ми візьмемо вас силою.
Драуген зрозумів, що переговори будуть складними.
- Ми готові до переговорів, але ми не можемо підкоритися. Наш народ завжди був вільним. Ми можемо запропонувати вам постачання продовольства з наших ферм в обмін на мир.
Король розсміявся.
- Продовольство? Це не те що ми шукаємо. Ми шукаємо влади та контролю. Але можливо, ми можемо знайти компроміс. Ви погодитесь стати нашими васалами та надавати нам військову підтримку у випадку війни.
Драуген задумався. Це був непростий вибір, але він знав, що відкритий конфлікт з Асканією може призвести до знищення їхнього селища.
- Ми можемо розглянути вашу пропозицію. Але нам потрібні гарантії безпеки для нашого народу.
Король підняв брову.
- Гарантії будуть, якщо ви виконаєте свої обіцянки. Пам'ятайте, що від вашого рішення залежить доля вашого селища.
Драуген кивнув.
- Ми приймемо вашу пропозицію, але з умовою, що наші люди зможуть зберегти свою свободу та традиції.
- Цей селюк багато бере на себе! 
Його місце у свинарнику! - промовив один із послів Короля.
- Сер Крістенсен, відрубати йому голову! - звернувся король до високого бійця у латунних обладунках, який стояв поруч біля посла.
І одним замахом меча, на мармурову підлогу впала відрублена голова, яка покотилась в бік Ярла.
Король не подаючи жодних емоцій кивнув у відповідь.
- Домовились. Ваші люди збережуть свої звичаї, але ви будете підкорятися нам. Підписуймо угоду.
Драуген і король підписали пергамент, скріплюючи нову угоду. Після цього Драуген вийшов з тронної зали, відчуваючи важкість на серці. Його воїни чекали його з нетерпінням.
- Що сталося, брате? - запитав Салазар.
- Ми підкоримося Асканії, але збережемо наші землі й традиції, — відповів Драуген. - Це було єдине можливе рішення, щоб уникнути знищення.
Воїни мовчки кивали, розуміючи складність вибору, зробленого їхнім лідером.
- Тепер ми повинні повернутися додому і підготуватися до нової реальності, — сказав Драуген, і вони рушили назад по мармуровому коридору, знаючи, що попереду їх чекають непрості часи, але принаймні їхнє селище буде жити.
Після підписання угоди, Драуген і його воїни покинули королівський двір. Їхні кроки луною віддавалися в мармуровому коридорі, кожен з них роздумував над тим, що чекатиме їх на батьківщині. Вони знали, що їхнє життя змінилося назавжди, але водночас відчували полегшення, що вдалося уникнути війни.
Коли вони повернулися до свого селища, їх зустріли рідні та близькі, з якими вони поділилися новинами.
 Люди уважно слухали, деякі висловлювали занепокоєння, але більшість розуміла, що це був найкращий можливий вибір.
Драуген скликав раду старійшин та всіх мешканців селища, щоб обговорити нові реалії.
- Ми підписали угоду з королем Асканії, — почав Драуген, стоячи на підвищенні перед зібранням. - Ми станемо їхніми васалами, але збережемо наші землі та традиції. Ми повинні бути готові до нових викликів і співпраці з Асканією.
Один зі старійшин, сивий та мудрий чоловік, на ім'я Торвальд, виступив вперед.
- Драуген, ти зробив важкий, але правильний вибір. Ми повинні бути єдині та підтримувати одне одного в цей складний час. Наше селище переживе це, як переживало багато випробувань у минулому.
Люди підтримали ці слова, і Драуген відчув, як тягар трохи спадає з його плечей. Вони були готові до нової реальності та розуміли, що попереду багато роботи.
- Ми повинні підготуватися до того, що Асканія може вимагати нашої допомоги в майбутній війні, — сказав Драуген. - Нам потрібно укріпити наші оборонні споруди та навчити молодь військовій справі.
Селище ожило, люди почали планувати та працювати разом. Драуген спостерігав за цим з відчуттям гордості за свій народ. Вони були сильними й згуртованими, готовими до будь-яких викликів.
Минав час, і поступово життя у селищі входило у нове річище. Люди продовжували працювати на своїх фермах і полях, але тепер вони мали новий рівень підготовки та згуртованості. Вони знали, що незалежно від того, які випробування чекають їх попереду, вони зможуть з ними впоратися разом.
Одного дня до селища прибув гонець від короля. Він привіз звістку про те, що Асканія збирає війська для великої битви на півдні та потребує допомоги своїх нових васалів. Драуген зібрав воїнів і вирушив у шлях, знаючи, що від їхньої відваги та мужності залежатиме майбутнє їхнього селища.
Покидаючи рідні землі, Драуген озирнувся і побачив людей, які проводжали їх з надією та вірою. Він знав, що повернеться переможцем, і його народ буде пишатися ним.
Вони вирушили в похід, готові боротися за своє майбутнє і за мир, який вони так довго прагнули зберегти.
Драуген і його воїни рушили в бік південних кордонів Асканії, готові зустріти ворога. Погода погіршувалась, темні хмари згущувалися над горизонтом, що символізувало наближення бурі не тільки в природі, але й у їхньому житті. Під час маршу Драуген занурився в глибокі роздуми про майбутню битву і те, як вона змінить долю його народу.
На підступах до поля битви, де вже збиралися війська Асканії, Драуген звернув увагу на дивний шум у лісі. Він наказав зупинитися і вислав кількох розвідників на перевірку. Згодом вони повернулися з новинами про велику орду варварів, яка прямувала прямо на них, намагаючись напасти з тилу.
Драуген швидко прийняв рішення. Він поділив своїх людей на дві групи: одна мала вирушити на допомогу головним силам Асканії, а інша – залишитися з ним, щоб протистояти ворогу в лісі. Він знав, що цей бій буде складним, але його народ звик до труднощів.
Битва почалася. Варвари виявилися сильними супротивниками, але відвага і згуртованість воїнів Драугена переважили їхню чисельну перевагу. Під час запеклого бою Драуген помітив серед ворогів таємничого чоловіка у темному плащі, який здавався надприродно спритним і могутнім. Його присутність надихала варварів і додавала їм сил.
Розуміючи, що цей незнайомець є ключем до перемоги, Драуген кинувся на нього, вступивши у смертельний двобій. Бій був жорстоким і виснажливим, але зрештою Драуген здобув перемогу, знявши плащ з незнайомця. Під ним виявився король з південних земель, який прагнув знищити Асканію та захопити їхні землі.
Ця перемога стала переломним моментом у битві, і варвари, бачачи загибель свого лідера, почали відступати. Драуген і його воїни з тріумфом повернулися до головних сил, які вже святкували свою перемогу. Король Асканії привітав Драугена як героя і пообіцяв винагороду за відвагу.
Повернувшись до свого селища, Драуген зустрів своїх людей з гордістю та радістю. Вони знали, що їхні зусилля і жертви не були марними. Тепер їхнє селище було захищене, і вони могли жити в мирі, знаючи, що зможуть протистояти будь-яким викликам разом