Глава 2: Вибір між минулим і майбутнім


Драуген стояв там, де він почав нове життя, але тепер знову зіткнувся з викликом, який він намагався уникнути. Його погляд блукав між рідним селищем і безкраєм, де війна знову набирала сили. Старий побратим сподівався на відповідь, але Драуген мовчав, важко зважаючи кожен варіант.
Його серце розривалося на частини - одна половина бажала залишити все це за собою, відійти від війни та захистити мирне життя, яке він знайшов. Інша ж половина говорила про його обов'язок, про те, що він не може просто стояти осторонь, коли загрожує небезпека для його селища.
Вечоріло, коли Драуген зібрався прийняти важливе рішення. "Я не можу повертатися до війни, "- промовив він з важким серцем. "Але я зроблю все, що зможу, щоб захистити це селище та його мешканців."
Вийшовши із дому, Драуген попрямував разом із бійцями, до берега.
Дійшовши до місця, Ярл побачив що розмова з гостями, йде не дуже добре.
- Та як ти смієш, брудний виродку!
Не підкорюватись Королю! Схили голову перед послом Короля! - кричав від злості, високий біловолосий лицар в золотистих обладунках.
- Перекажіть своєму Королю, хай поцілує мене в сраку! Хоча я бачу це ви, по цьому профі!- жартував Ян, один із бійців, розвеселяючи натовп вікінгів.
- Я бачу що справи йдуть непогано! - підійшовши промовив Ярл, і відразу регіт натовпу зупинився.
- О нарешті розумна людина! Вас вітає посол Королівської гвардії - Альфред Верн, мене до вас послав наш король, щоб домовитись про обмін рабів.
- Яких рабів?! У нас немає рабів! - запитав Ярл, тримаючи свою руку на руків'ї меча.
- Наказ нашого Короля Вільгельма 2 такий, цитую: "Північні Землі Норшеланду, повинні належати Королівству Білої Троянди, або за іншою назвою Сомерсету. Хто не підкориться, або вчинить супротив против мого рішення, негайно ліквідувати! А рабів із тих земель відправити в мої шахти. Негайно виконати!"
Ось такі слова нашого короля, ви дикуни давно жили в нейтралітеті, виплачуючи нам данину, але ці часи пройшли! - промовив посол оглядаючи всіх навкруги.
- Пане Посол, нам тут кровопролиття не потрібне, не за горами війна дійде і до ваших земель, і до моїх! Не краще нам згуртуватись, та подолати разом, спільного ворога! - відповів Драуген, споглядаючи на всіх довкола.
- Королівство ніколи не буде воювати пліч-о-пліч, з такими селюками як ви!
- у натовпі бійців Альфреда, було чути задоволені вигуки.
- Закінчимо це тут і зараз! Я посол Королівства Сомерсет, викликаю тебе Ярле, на двобій! - з лихою посмішкою промовив він, знімаючи свої срібні рукавиці, та кидаючи їх під ноги вікінгу.
Перед початком двобою, Ярл та Альфред помітили що їх оточують, напружені погляди з обох сторін. Ярл, зберігаючи свою внутрішню спокійність, маючи на увазі збереження миру, взяв у руки свій важкий меч, а Альфред витягнув свій сріблястий клинок з непохитною впевненістю.
Сонце заслонило хмара, надаючи двобою більш гнітючий вид.
Стриманість Ярла і невловимість його рухів вразили посла, і той вирішив взяти ініціативу у свої руки. Він стрибнув уперед і розпочав серію швидких, але майстерних ударів, які Ярл з легкістю уникав, залишаючись непошкодженим.
Натиск Альфреда лише підштовхнув Ярла до більш активної атаки. Його меч танцював у повітрі, керуючись часом і простором, щоб відбити кожен удар посла. Тривалий час обидва воїни виявляли неймовірну майстерність, з кожним рухом ставши більш впевненими.
Увага глядачів та воїнів зосереджена на гарячому протистоянні, яке здавалося нескінченним. Альфред почав втомлюватися від безрезультативних ударів, тоді як Ярл зберігав свою енергію та очікував моменту слабкості ворога.
З одним кроком Ярл розбив оборону Альфреда, роблячи точний удар, і він миттєво відібрав у нього клинок. Альфред стояв перед Ярлом беззахисним. Ярл спокійно відступився, підкинув клинка йому під ноги у знак перемоги, але зупинився, дозволяючи Альфреду забрати своє бойове знаряддя.
Ми маємо знайти інші шляхи для розв'язання цього конфлікту, - промовив Ярл з тоном, який змусив усіх задуматися.
У мене є чимало овець на фермі, ми можемо дати вам 50 овець, і декілька мішків пшона. Я вам пропоную компроміс, та вихід! - вимовив Ярл, зціпивши зуби.
- Це мало... Ти даси всіх овець! 
Ось це було б непогано, хоча я б з радістю спалив твоє селище! 
Але нехай! Я передам королю, твої слова. Збирайтесь хлопці! Тут нам робити, поки немає чого.
- Брате, ти геть здурів! Дай я йому горлянку переріжу! - вимовив до Ярла, один з його бійців, сплюнувши в сторону війська.
- Ніяких смертей! Нам зараз вороги не потрібні! Вони ще не розуміють, що їх чекає. Якщо Асканія об'єднається з Драконячим Яром...
Тоді всьому континенту прийде кінець...
- Ти правий брате, правий.. Але що робити прикажеш?
- Приготуй Дракари! Сьогодні я з командою, відправляюсь в Асканію, а ти поки підготуй людей, до війни...
Нехай заховають припаси, та збери всіх охочих захистити свій дім, їх підготовкою займеться Салазар! - промовив Ярл, поплескуючи по плечу старого воїна.
- Так брате... Я... Я.. Та я ж геть старий...- тремтячим голосом промовив воїн, відкашлюючись.
- У тебе є чималий досвід! Хоча нашим молодим хлопцям хоч зараз меча в руки!
Хоч і в них є запал, але як ти знаєш, свічка довго не горить
Коли її не берегти від вітру...
- Добре Драугене... Я зроблю все що в моїх силах! Але ти сам розумієш, що ти йдеш на великий ризик, на тій землі інші люди та інші закони...
- Не хвилюйся брате, я впораюсь! 
Після розмови з послом, Драуген вийшов зі зборів з важким серцем. Він відчував той величезний тиск, що спіткає їхню землю, якщо він не знайде шлях до миру.
Старий воїн Салазар вже розпочав набір молодих і відважних, готових стати на захист своєї рідної землі. Драуген зупинився, дивлячись на молоді обличчя, які палають вогнем бажання боротися за свободу і своїх рідних.
"Можливо, це останній раз, коли вони побачать свої сім'ї, "- подумав Драуген, закусуючи губу. Він відчував той важкий обов'язок який лежить на його плечах, як старого воїна і лідера. Але він також відчував той запал і рішучість, яку давали йому його супутники.
"Ми знайдемо шлях до миру, навіть якщо це означає йти через вогонь і меч, "- промовив він сам до себе, піднімаючись на ноги та вирушаючи в складну небезпечну дорогу.