Глава 6: Час Змін

Драуген вирішив взяти Івана до себе на ферму. Він бачив у ньому можливість для нової долі та вірив у те, що кожен заслуговує на другий шанс. Ельза підтримала його рішення, хоча й мала певні сумніви. Марта також була за те, щоб допомогти нещасному чоловікові. Але дядько Торвальд, третій брат Драугена, був категорично проти.
Ти робиш велику помилку! - сказав Торвальд, коли дізнався про рішення брата. - Ти не знаєш цього чоловіка. Раб, який втік, принесе лише проблеми. Краще позбутися його зараз, поки не сталося щось гірше.
Я не можу вбити людину, яка шукає порятунку, — відповів Драуген. - Ми допоможемо йому стати частиною нашої громади.
Торвальд тільки похитав головою і пішов, залишивши Ярла наодинці з його думками. Драуген знав, що його рішення було ризикованим, але він вірив, що Іван заслуговує на шанс.
Наступні дні минали спокійно. Іван працював на фермі, допомагав по господарству і старався не привертати до себе уваги. Але всередині нього зріло щось темне. Він не забув жорстокість свого минулого життя і не довіряв нікому.
Одного вечора, коли Драуген і його сім'я заснули, Іван скористався моментом. Він знав, що всі розслаблені й не очікують небезпеки. Тим паче Драуген, саме в той день відправив свою охорону (яка завжди стояла біля дому) у патрулювання селища. 
Тихо, як тінь, раб проник до дому, тримаючи в руках ніж, який знайшов на кухні.
Першою жертвою стала Ельза, яка не встигла навіть скрикнути. Драуген, побачивши це, кинувся на Івана, і між ними зав'язався жорстокий двобій. Обидва були втомлені та знесилені, але сповнені рішучості.
Драуген вміло захищався і контратакував, використовуючи всі свої навички на досвід. Іван, хоча і був спритним, не міг зрівнятися з майстерністю Ярла. Після кількох хвилин напруженої боротьби Драуген завдав вирішального удару, поваливши Івана на землю.
Але перемога далася йому дорогою ціною. Він побачив, що Ельза, його кохана дружина, лежить мертвою. Коли він обернувся, то побачив, що Марта лежить непритомна. Відчуття горя і втрати накотили на нього, мов темна хмара.
Олаф, який ховався в комірчині, вибіг на вулицю, і почав голосно кричати. Народ прибіг до дому Ярла і побачив жахливу картину.
 Драуген, помітивши сина, впав на коліна, відчуваючи безмежний біль і розпач.
— Вони пішли... - сказав він, обіймаючи Олафа. - Я не зміг їх захистити...
Після цих подій Драуген замкнувся в собі. Він рідко виходив з дому, уникав людей і не знаходив розради навіть у своїй роботі. Втрата дружини йаааа дочки важко вдарила по ньому, і він не міг знайти спокою.
Олаф, бачачи страждання батька, також відчував біль, але знав, що має бути сильним. Він розумів, що тепер йому доведеться взяти на себе відповідальність за його статус та його обов'язки. 
- Тату я... Я знайду господаря того раба... І вб'ю його! - зі слізьми закричав Олаф.

Ранок наступного дня

На наступний день Ярла Драугена Лодброка знайшли повішеним у власному домі. Все селище з почестями похоронила сім'ю Ярла, на березі стояв сильний вітер, що заважав лодці із померлими, відправитись в останнє плавання.
Звучали трембіти, та було чути хор бійців Драугена, який долинався ехом по всьому острову. Син Олаф натягнув  лука, та вогняна стріла полетіла в сторону човна. Здійнялось вогнище, і всі скинувши головні убори, віддали честь. Тільки єдина людина не схилилась це був брат Драугена Торвальд. Він промовив:
" І ось подули північні вітри..."
Розпочнеться війна...