Поема "Жук-романтик"
Геть зник смуток з очей моїх..
Я зустрів її в садку.
Тут птахи заспівали мені.
Що знайшов я ту саму: "свою".
І вона як та квітка в саду найгарніша..
Вже у неї яскраве вбрання..
Та і я золоте тіло маю, але зріст мій малий от біда..
Я спитав у бджоли:
-Як гадаєш, вона покохає мене?!
Та бджола відповіла:
Це людина..
Забуть ти про це!
-Це немає різниці, серед своїх давно я чужий..
Скажи мені бджілко, чому світ такий?!
Чому кохати не можу людину, а лише тільки своїх..
-Ти ще молодий.. Та не розумієш, вони злі не такі як ми..
Вони знищують все що бачать, всім бажають смерті, біди..
-Вона не така!
Вона добра, чутлива, приємна, і завжди квіти саджає, вже у неї таке не знайти..
-Ти наївний! Багато незнаєш, ще багато маєш пройти!-бджілка з голосом сумним,відповіла вже мені.
Я не слухав її, не бажав, вона просто незнає мене, і тим паче її.
Споглядав я на небо, та розумів що під вечір побачу її..
І ось вечір прийшов у садок, всі комахи та плазуни прокинулись.
Я чекав на появу її..
Що хоча б оком одним споглядати, як поливає вона квіти свої.
Я вже відчував запах її духів, і ту посмішку в думках уявляв..
Та чомусь вона не весела..
Злість панує в повітрі чомусь..
Я побачив хмари червоні.
Щось не так.. відчуваю чомусь..
З під спини дістала вона зброю, та із неї бризкати розпочала.
Вся родина моя почала вмирати, біль в очах... біль в очах..
Я відчув запах смерті вже близько..
На той світ, мені вже пора..
І в останніх агоніях болі, я побачив бджілки силует, та промовив вже тихо до неї:
-Ти пробач! Була ти права!
Не змінити жорстоких людей..
2023-03-18 21:09:27
3
1