Вірші
"Куди б не завели тебе дороги"
Куди б не завели тебе дороги,
В яких далеких ти б не був краях,
А рідні стежки, пам’ятають ноги,
І рідні очі бачиш ти у снах.
Яким би згодом ти не став дорослим,
І скільки тобі не було б літ,
До мами стежки бур’яном поросли, Допоки ти вивчав великий світ.
Світ злий, жорстокий, без ілюзій.
Нема у ньому, спокою в душі.
Та вже коли, почуєш рідний голос.
Тривоги всі, вже тануть, як той сніг..
Вітри холодні не страшні дитині,
Коли руками мама обійме,
В якій би не прийшов годині,
Вона для тебе час, й слова знайде.
8
1
166
"Ні перед чим в житті не зупиняюсь"
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Життя ламало, але я стою́,
Як щось роблю́, то ні за що не каюсь,
І за́вжди ко́мусь руку подаю.
Багато планів втілити я мрію,
Твори́ть добро́ – його бракує всім.
Душею я криви́ти не умію,
І білкою кручу́сь передусім.
Іду до мрій… Є па́лиці в коле́сах…
Життєвий млин продовжує молоть,
Зустрів я їх в усіх життєвих пле́сах,
Та нищить їх стрімкий коловорот.
Я хочу бути у житті потрібним!
Як Фреско, бути мудрим, та важливим.
Людей повчати, змінювати світ!
Я хочу стати тим, ким завжди я хотів.
Без драм, тривог, складної боротьби!
Вже стати тим, ким завжди я хотів.
Простим та щирим, відданим собі!
15
3
196
Поема "Козак та Пані"
Частина 2
(Козак)
Я також вас, не в силах вже забути!
Мої брати все мовлять вже мені;
-Та що нема інших бабів? Зациклився ти вже на ній!
І так і є..
І з думки ваші очі, не полишають вже мене..
Забудьте ви, того хлопа що при дорозі, у ранах, кровью мав стекти...
Живіть життям яким ви жили!
у цих хоромах неземних, не залишитися мені!
Забуду і я вас, ця зустріч вже остання!
Я з нашими братами, приїхав по припаси, зброю, та нічліг.
І зустріч з вами, знову випадковість...
Забудьте ви мене, вже навіть у сні!
(Пані Анна)
З тобою я, і жити стану!
Маєток цей, ця духота кімнат..
Все так набридло!
Хочу на волю я, втекти із клітки, як той птах...
І бути у твоїх обіймах, які мені так потрібні.
Без тебе, життя вже моє, не життя!
І байдуже мені, ця панська кров, ця шляхта, та тюрьма!
(Козак)
У вас є чоловік! Діти і згодом будуть!
Не треба вам пригод, та небезпек.
Залишти ви думки про це!
Та попрощаємось ми з вами...
Ці зустрічі, пусте...
Я маю честь, повагу, і руйнувати сім'ю вашу, я не стану!
Вклоняюсь низько вам, моя чарівна пані.
Цілую вашу руку, та вуста.
І дякую вам щиро, за порятунок, простого козака...
(Художник картини: Войтковський Тадеуш)
4
0
161
"Mea via"
О що, людино, ти боїшся?
Повинна скрізь, всього жахатись,
Що трусить трохи і спиняє?
Шалений біг того життя..
Бо ні ж, назад не оглядайся,
І ні на хвилю не спиняйся,
Вперед дивися сміло в майбуття.
А перепони обминай красиво.
Дорога ця, прокладена на совість.
По ній пройти, як по вуглям босоніж,
Та не скрививши вже лиця..
Повинен ти, без каплі втоми.
Ти ж людина!
Творіння справного Творця!
О то велике буде горе,
Коли звернеш не в ту дорогу,
На перший погляд непогану,
Проте обманливу, мінливу,
Що нищить швидко, утомляє,
З тебе всі сили витягає.
Плоди чудові, смачні, стиглі.
П'янкі, оманливі думки..
Та в тій дорозі, прірва кличе.
Впавши туди, так важко, вихід віднайти..
О ні людино, не вагайся!
Своїх ти вчинків не цурайся.
Все рівно на суді, відповісиш за все!
За те що ти вчинив, і що в думках тримав.
За все, відповіси!
За все..
8
1
115
"Непомітно минає час"
Непомітно минає час (feat Lexa T Kuro)
(Честер Фінч)
Непомітно минає час,
кожен раз впадаючи у темряву.
Коли сумніви сильніші за нас,
боротьба в собі нескінченна.
Пам'ятаю, хтось ніби сказав.
Підіймайсь при кожному падінні.
Шляхом тернистих доріг,
я знаходжу себе там від нині.
Пам'ятаю часи безтурботні,
Коли жив, та не думав про час.
Те дитинство, залишив я долі.
Мій щасливий, лікуючий час.
Блукаю стежками, полями, містами.
Ще в грудях болить, ще чути биття.
Не печалю я душу свою, сумними думками.
Дивлюсь там комета, це наше життя.
(Lexa T Kuro)
Непомітно минає час...
Шлях мій довгий - то "з гори", то "на гору" -
Ризик з вірою в новий шанс,
Або знову на стежку сувору.
Колись бачила світло в пітьмі -
То дитинство моє безтурботне...
Все було вже в цьому житті:
Надія весни, жах зими, літо спекотне...
Бачила світло і кригу сердець,
Як згасають життя та мрії...
Знаю, що за обрієм не кінець...
ТУТ і ЗАРАЗ важливо те, що гріє.
Непомітно минає час...
Душа вірить ще в світло надії.
Поки в грудях биття - ще є шанс
На світ, в якому люди і зірки щасливі.
11
5
196
"Чи знаєш ти, як пишуться вірші?"
Чи знаєш ти, як пишуться вірші?
Як лиються дощем слова у рими?
Зі спогадів, що ожили в душі,
Й блукають десь надіями марними.
Як завмирає, тремтячи, душа,
Як будиться у пам’яті забуте…
Й торкається пелюсткою вірша,
Того, що вже ніколи не вернути!
Як в грудях серце гупає чимдуж,
Гарячу кров ганяючи по жилах.
Як ніжним цвітом білих-білих руж
Спаде віршем все те, що пережив я…
Чи знаєш ти, як думи дістають?
Думки про те, та і про інше.
Про те, чого не повернути..
Про те, чого не буде більше..
8
5
149
"Сподівання"
Сподівання мої у плаванні,
Віра моя- новий Прометей.
Все у пошуках тихої гавані
Чи у пошуку “своїх” людей.
Все шукаю, щось шукаю постійно.
І в книжках, все бажаю знайти.
Те що втратив колись випадково.
Мої думи-ще той "Колізей"..
Сподіваюсь на щасливий фінал.
Ода радості, хай наступає.
Досить з мене, трагедій та драм!
Хай те світло, в дім проникає..
8
7
145
"Коли ніч прийшла як ворон"
Коли ніч прийшла як ворон.
Так раптово, з темними крильми..
І не спиться вже мені, і думки мої блукають, на вершинах тих гірських..
Якщо спитають в мене-сила в чому?
Я скажу-у вмінні залишатися собою, коли навколо всі давно чужі..
Не віддамся я, в обійми втоми, я пройду складні шляхи!
Якщо сняти окуляри ці рожеві.
Та поглянути на світ який він є.
Ти побачиш купу бруду.
І в болоті, гибне все живе..
Управляють цим злим світом.
Аморальні брехуни..
Та планують як ще краще, пригнобити тих людей..
Я не в змозі це змінити..
Вплинути на хід речей.
8
2
131
"Камінь"
Чи встигну я цей камінь обтесати
У дві руки, із молотом одним.
Чи зроблю я із каменя скульптуру?
Якою всі б гордились, навкруги.
Десь там, у найглибших глибинах,
Десь там, у найвищих висотах,
Я зустріну, знов свої думки.
Вони як той плющ садовий, моїй брамі сплітали сітки..
Чи встигну я цей камінь обтесати
У дві руки, із молотом одним.
Мені життя дає чимало спроб чудових.
І я не знехтую таким..
7
2
145
"Я не поет"
Я не поет,
бо мої слова грубі,
Я не митець..
Я лиш-романтик минулих літ.
Я хотів би бути, у житті не забутим.
Щоб ще згадали, друзі вірні мої..
Мої вірші..
Мої вірші..
Пророків нема.
Помер Єремія і Заратустра..
Пророків нема, у житті моїм.
Я лиш собі, залишився пророком.
Планую дні, і роки вперед.
І вірю що, світ змінитись повинен.
Та я мабуть, цього і не побачу.
Життя моє-залишиться страждальним..
І дні мої, сумними ще будуть.
І радість в серці, я ще почекаю..
Надіюсь на кінець, моїх похмурих мук..
8
2
144
"В нас за вікном сніги не йдуть"
В нас за вікном сніги не йдуть,
Кішки в душі, останнє дошкрібають.
Чому постійно люди йдуть?
Постійно хтось когось лишає..
Вже досить цих, прощань, відмов, сварок!
Невже потрібно все це нам?
Нам краще ображати ближнього свого...
Чим обійняти, просто так..
В нас вітер не шепоче, а кричить.
Від болю, злості, заздрості, земля наша горить.
Не досить вже, страждань та сліз?
Скажіть це хоч, дало якісь плоди?
Плоди прогнилі, не рахую.
Зібравши їх, і сам станеш гнилим..
8
2
168
Поема "Козак та Пані"
Частина 1
(Козак)
О Анно люба ви моя..
Пробачте, але не з ваших я країв..
Для мене, ваша та земля-чужина!
А я для вас-дикий звір, який живе у далині..
Кричить вже серце моє, із грудей виринає.
Та я не в змозі, бути з вами...
Ви лиш у снах, приходьте до мене.
Ті ночі холодні, теплішими стають коли я, бачу вас!
(Пані Анна)
О козаче мій хоробрий, тебе зустріла я випадково...
Ти був поранений від стріл.
Тебе зустріла на дорозі, дала тобі притулок та нічліг.
Ті рани твої я зашила, і ти ожив в моїх очах..
І в ту же мить, я полюбила..
Твій ніжний погляд, та вуста.
Тебе хотіла я забути!
Та ти приходив у тих снах..
Де ми гуляли по Алеях, ти рвав троянди у садах...
(Козак)
Та ні, не маю права!
Ви у палаці живите.
А я...
А я що?
Лиш дам вам, Запорізьку Січ..
Та те життя, в степу та лузі.
У вічних битвах, та в дорозі.
І навіть зустріч наша, була випадковість!
Ви у кареті прямували, в столицю був ваш шлях.
А я у битві мав померти славно.
І був врятований, в обіймах ваших.
Я дякую безмежно вам!
(Пані Анна)
Мене становище моє, мене вже не бентежить!
Я була видана за пана, який мене не гідний!
Я лиш у тобі любий мій, бачу свій рятунок..
Набридли вже мені, ця розкіш та багатство.
Я прагну лиш кохання!
А не усі ці статки..
Втечу з тобою любий, у землі я твої..
І байдуже мені, що думають усі!
4
0
140
"Все життя"
Все життя проходить в очікуванні.
Ми чекаємо то ночі, то світанку,
То довгоочікуваного побачення,
То неминучого "бувай".
Борючись з тугою в порожній квартирі,
Ми чекаємо веселощів, дзвін струни,
Але після години у галасливому бенкеті
Чекаємо з нетерпінням тиші, на самоті..
Ми очікуємо пору року,
Щоб змінилося все довкола.
Адже набридла нам погода
Застрягла, немов у горлі ком.
І навіть книги ми читаємо,
Щоб час цей убивати, та сховатись у письмі, і когось повчати..
Посидимо у тиші, в самоті..
З самим собою, у пітьмі,
Нам краще, ніж з людьми..
І довіряти лиш собі, життя навчило нас усіх..
7
2
142
"Зоряна Ніч"
Там за вікном, небесне полотно,
І ця краса в насичених тонах.
Цей синій колір, мене так зігріває.
Руйнує біль, який живе в мені.
Сиджу я у лікарні, лікуюсь я від себе.
Картину цю пишу, описую це небо.
Енергія зірок, мене так зачарує.
Мої страждання, хоч трохи помовчать..
Мій брате любий!
Так шкода, що ти цього не бачиш..
Я опишу тобі в листі, я все в деталях опишу.
О Сен-Ремі, я у твоїм полоні.
Цю ніч яскраву, я в серці збережу!
10
3
159
"Море моє"
Хлюпоче море лагідно і щиро.
Між небом і землею я один.
І знову я, до тебе лину.
Твій погляд, той що світить в далині.
Мене зігріє, зігріє дні мої, складні..
Над скелями крутими, і зорями нічними.
Блукаю я, у пошуках її..
Тієї що дарує радість в серці, руйнує всі, тривоги та журби!
Яка краса, морського горизонту..
За морем, безліч далеких островів.
Та серед всієї, краси земної..
Не знайду я, такої вже краси..
6
1
142
"Темрява"
Цигарок вже стане мало.
Щоб вкурити наш, похмурий світ.
І свідомість все блукає.
По місцях, які любив..
Ліхтарі-вбивці ночі.
Темрява-вже друг мені.
Я залишусь із собою.
Із собою в самоті..
Ми час втрачаємо даремно.
На не потрібну нам хуйню..
Себе жаліємо щоденно.
Що ми слабкі, та немічні істоти.
Але вже ми, творці в житті.
Своєї власної погоди..
Дощі ідуть, і буря у душі.
Коли це сонце, з'явиться на горизонті?
Ми не чекати маємо в пітьмі!
А жити далі, змінювати світ..
12
4
189
"Поет живе, допоки пише"
Поет живе, допоки пише.
А перестане, то помре.
Всі ті поети-то п'яниці..
Мудрих, і пляшка, не прийме..
Поет лікує душу свою.
І душі тих, хто у журбі.
На світ з'явився, красномовно..
Поет страждальної душі..
Кінець поета зрозумілий.
Його чекає смерть миттєва.
Або в петлю у Нотр-Дамі.
Або стрибок з Ейфелевої Вежі.
7
1
159
"Портрет на полотні"
На моїм портреті зобразили 2 лиця.
Моє "ЕГО" не вмістилось на частині полотна.
Кожен з нас продасть всю душу, за безмежність гаманця.
Я планую іти далі, не залишу я свій шлях..
Позувати так втомився, і ці маски що надіваю часто я, їх би викинув в сміття..
Кожен день, планую на роки вперед.
Та корабель все стоїть, капітан не попливе..
На моїм портреті зобразили 2 лиця.
Перше це журба, а інше боротьба..
9
6
201
"І ти ясна, і я прозорий"
І ти ясна, і я прозорий.
Вірші мої, пісні душі.
І світ великий недосяжний, існує тільки, нам одним.
О океане мій, безкрайній.
Чи я тебе перепливу?
Чи знайду я, кращі краї?
В яких немає, болю та жалю..
О вітре мій, мене ти знаєш.
З тобою ми, як рідні стали.
Тобі розповідав я, про ту красуню неземну.
Яка мене зачарувала, її собі, я збережу.
І ти ясна, і я прозорий.
Не треба нам, складних речей..
Вірші мої, болюча втома..
Лиш тільки ти мене врятуєш, від смертей..
6
2
189
"Мені здається все мінливе"
Мені здається все мінливе.
Пройде і біль, і помилки..
Брама журби, закрита буде!
Перегорнемо всі сторінки..
Мені здається все простіше.
То просто ми, такі складні.
Ми краще будемо складніші.
Прості для нас, завжди дурні..
Ми любим, докір та сумління.
Самокопання та страхи..
Цю радість, що всередині панує.
Ми залишили, у пітьмі..
5
3
230
"Думки болючі"
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі.
І не боюсь, я темряви в ночі.
Лише думки мої болючі.
Все переслідують, мої шляхи..
Я кажу їм:
Ідіть від мене геть!
Я не зроблю, більше помилок!
Яких і так, чимало вже було..
Посиджу я на схилі, подумаю про вище.
Про нашу ціль, в зруйнованому світі..
Про те, чи зможемо, пережити ми.
Всі війни, битви, що будуть на Землі..
6
1
168
"Ми багато з книг дізнаємось"
Ми багато з книг дізнаємось.
Але головне, ми так і не пізнали..
Як пожити на світі, без війни, та журби?
Кожен з нас, щось вічно шукає..
Хтось шукає дорогу до раю, а хтось спокій в душі.
Розібрали серце моє, на деталі..
Подивились що там, та кинули його у сміття!
Я блукав в пустелі, все шукав каяття..
Щось собі промовляв, та вірив Хайяму..
Та його ті слова, це були лиш слова..
Ми багато з книг дізнаємось.
Та лише не дізнались ми, як пожити на світі, без болю, страждань, та журби..
6
2
136
"Та все не те"
Ах як хочеться побачити, милий дім.
Всі ці вікна на Париж, на Амстердам, і на Рим.
Та все не те!
Де ці вулиці розбитих ліхтарів?
Де ці долі зламаних людей?
Тут все не те!
Не бачу серед розкоші та блудства, я вірних щирих друзів, та товаришів...
Тут наркота-в порядку норми!
Тут бути ніким-цілком собі.
Та як тут жити?
Якщо про життя поговорити, нема з ким.
Всі говорять про гроші, славу, та вечірки еліт..
Про це життя, лиш скаже тільки дід..
До нього я присяду, вип'ю трохи, і розповім йому, що маю на душі..
Він все почує і зрозуміє.
І скаже він:
Життя-це той ще, сраний цирк!
4
1
152
"Останній реквієм"
З'їдять нас з часом хробаки.
Та ми і не дізнаємось..
Для чого ми, на Світі цьому?
Для чого, ми страждаємо?
Все щось шукаємо, блукаємо...
Серед думок паршивих..
Та вірим ми, без каплі сумніву.
"Вовкам в овечій шкірі"..
І слухати ми вмієм, ката батіг ще довгий..
Дістане він, до серця мого..
Ці болі монотонні..
Забудуть нас, всі друзі, та всі рідні..
Пройдуть роки, прийдуть лиш раз.
У свято, на могилку..
4
0
133
"Твій ніжний погляд"
Твій ніжний погляд, мене зачарував.
І квіти у серці моєму, вже розквітли.
Пробач мене, що я не цінував..
Моменти ці, проведені у тиші..
Я вірю що чудес на світі не буває..
Але вже ти, розвіюєш цей міф.
Чарівність твоя, мене в полон вже взяла.
А я і не проти, бути в нім..
Забудь всі чвари, непорозуміння..
Це все з тобою, вирвали з корінням!
Ти головне мене не забувай!
І згадуй ти, яким був чоловіком..
4
1
142
"Місце наших мрій"
Зустрілись ми, на стежках долі.
Цей день мені запам'ятався назавжди!
Яка Фортеця! Який чарівний міст!
Я не забуду, місце наших мрій..
У Кам'янці моя душа живе.
І серце моє, тут вже оживає.
Я тут зустрів свою єдину!
Яка мене, до себе пригортає..
Всі болі, смуток, я залишив позаду.
Приїхавши туди, де був початок..
Я знову жити, хочу на Землі.
Заради тієї, яка мене кохає.
Кохатиму і я її, всі дні свої..
3
2
135
"Мені кожен вечір, запалюють зорі"
Мені кожен вечір, запалюють зорі.
І образ твій ловлю, як білий сніг.
Я не хочу знати, що час лікує..
А з ним лікує, і мої дні..
Я більше не тримаю тривоги, і все що мав у собі, я відкинув геть..
Всю злість, всі байдужі діалоги..
Нехай весь смуток, прожену я геть..
Мені кожен вечір, запалюють зорі.
Яка краса, який чарівний світ.
Не можу бути у світі цьому!
Тривожних днів, засмучених людей..
Нехай у житті твоєму, буде щастя.
Це щастя, хай панує над усім!
4
4
224
"Цей вірш"
Цей вірш для тих, хто у гучній компанії, завжди залишеться зайвим..
Хто хотів би сказати багато, та слова почуті не будуть..
Лише засміються люди.
Та скоро забудуть..
Скоро забудуть.
Я сам собі друг, товариш, та кат.
Все планує життя, та життям я би це і не назвав..
Все будую плани, на довгі роки.
Та у планах моїх, спокій і не знайти..
Цей вірш для тих, хто багато мовчить..
Та мовчання це, скаже більше, сотні зайвих слів.
7
5
217
"Мої проблеми"
Мої проблеми, вони мене з'їдають.
Ці темні хмари, постійно нависають.
Ніби втрачаю глузд, цими думками.
Присядь зі мною, скажи що ти не такий..
Мої проблеми, вони мене з'їдать.
Ця темрява мене поглинає, постійно дошкуляє.
Ніби втрачаю свідомість, цими думками.
Хочу бути вільним, від кайданів боротьби!
Які надягнуті на руки мої..
3
3
208
"Я малював картину"
Я малював картину, яка мені, вже до душі.
Степи, ріки, рівнини, кручі.
Краса країв, цих неземних..
Пейзаж лікує, зігріває, і серце моє оживає.
Душа моя, вже не болить..
Я малював картину, де люди всі щасливі!
Немає криків, сліз, та болю..
Яких і так чимало скрізь..
Немає голоду, хвороб, і смерть, вже відійшла від них..
4
1
172
"Душа моя"
Душа моя-безодня дум, простих та щирих.
Нічого в тій душі, нема такого.
Чого б не зрозумів, вже кожен з вас..
Прощався з тугою своєю, і цю журбу, залишив на вокзалі.
Той страх щоденний, що часто так, у серце проникав..
Я вже прогнав, я вже його прогнав!
Собі блукав, у своїй пустелі.
Та вже немає в ній, страждань та боротьби!
З собою я, розмову мав відверту.
Він зрозумів, всі свої помилки..
Душа моя-морський прилив.
Спокійний океан думок, вже неквапливих..
Тривоги ці, розбили хвилі мрій..
3
1
169
"На тракті"
На тракті я коня спинив.
Підвів до річки, напоїв.
І цей холодний ранок, так освіжив мене.
Пішов цей дощ, який все знає..
Всі рани мої зігріває.
І ці болючі згадки, вже хоть на мить призупинив..
На тракті віз побачив, а в ньому дід сидів з кобзою у руках, та щось пронизливе, гтітуче, так тихо, лагідно співав..
Кричать круки, біля верби, і вітер колихає трупи..
Колись повішали вже їх..
Біля верби, на дубі..
Завив кобзар, кобза вже плаче..
Від туги, смутку, болю.
Чимало полягло братів, козацького роду.
4
0
177
"У неволі думок"
У неволі думок, все сиджу в самоті.
Все собі щось планую, забуваю пожити..
Із криниці дурниць, все черпаю, черпаю..
І свідомі думки, відганяю я геть..
А коли стану вільним, від журби та туги?
Цей страждалець, мені, неймовірно набрид..
Як стати щасливим?
Розірвати тенета!
Цих складних, творчих, ілюзій своїх..
4
3
133
"Минають дні, минають ночі"
Минають дні, минають ночі.
Твій погляд в серці збережу.
І ріки смутку у неволі, я в довгий ящик відкладу..
Краса твоя, мене плекає, лікує рани у пітьмі.
І вітер тихо прошепоче:
"Себе для неї, збережи"
І ці фіалки на вікні, і кіт нявчить в кімнаті.
І посмішка її, чарівної краси.
Так полонить цю душу, що вмирає..
Цей "Колізей думок" у мить затихне.
Не буде більше, цієї боротьби!
Я так себе роками, не любив..
Що вже забув..
Як жити на Землі..
Та ти мене, до тями привела.
Всі дні мої щасливими були!
Коли з тобою, час проводили разом.
Тоді я жив..
Тоді я справді жив..
4
0
133
"Дністер"
Холодний ранок похмуро привітав мене.
Цей дощ нічний, мій смуток знищив назавжди!
В повітрі запах, ранкової роси.
Такої чуйної, незвичної краси..
Такий чарівний день, я вже і не пригадаю..
Коли я посміхався, та щиро я радів.
Думки засмучені, мене вже полишають.
А з ними дні засмучені мої..
Яка краса панує навкруги!
Цей степ широкий, і ці ліса могутні.
І спів птахів, такий вже милозвучний.
Я збережу його, у пам'яті своїй..
Візьму вудилище, та пляшку вина.
Посиджу на камнях, подумаю я за життя..
Та ця журба, яка жила у мені.
Вже відійде, подалі в далечінь..
Які пейзажі, яка ріка широка..
Дністер могутній, мене вже покорив.
Тут моє серце, навіки залишилось.
Я тут життя своє, не раз би ще прожив..
6
1
156
"Ми в цьому житті тільки гості"
Ми в цьому житті тільки гості...
Навіщо від заздрощів, злості.
Себе руйнувати, в пітьмі.
Картати себе за вчинки, та зроблені
помилки.
Ми звикли до цього, сплітаємо роками пастки.
Ми в цьому житті тільки гості...
Навіщо думи сумні?
У світі складному, радощів мало...
Давайте же створимо їх!
4
3
135
"Люди"
А люди все будують храми.
Слізьми оплакані, серцеві драми.
А вітер все не стихне, не замовкне.
Все віє в сторону яку, я оминаю збоку.
Скільки я разів, думав про минуле..
Та те минуле, про мене і не думає.
Скільки я казав, та чи хтось почув?
Скільки я почув..
Краще б і не чув..
Бачив я тварин, що людьми були!
Та і тих людей, що були свиньми..
Тут насправді, важко все збагнути.
Краще жити на Землі, а не просто бути..
Краще бути людяним, а не людоїдом..
Не з'їдати в людях, віру та надію..
5
3
101
"Я роками"
Я роками розплутував пастки, які готувало, для мене це життя.
Я все вірив крукам навкруги, непереривний потік каяття.
Сам собі я казав:
Буду сильним, здолаю всі бурі.
Та цих бур, та штормів, вже занадто стало повсюди.
Сіре місто, а з ним сірі люди.
Все навіює смуток, журбу.
Ніби сонце світить яскраво, та чи зігріє воно, душу мою?
Я роками розплутував сітки, які доля сплітала роки..
Та чи вистачить сил все пройти?
Все здолати що світ цей створив..
2
0
186
"You are my Salvation"
Сам себе картав за чвари, за проблеми, негаразди..
Будував стіну я до небес, закривав в собі свій стресс..
Та зустрівши я тебе, оживила ти мене.
Весь цей смуток, що сидів так залізно у мені, в мить розвіявся як пиль, я живим себе відчув, всю цю біль, я в мить забув..
Не прогавлю ні секунди, щоб разом могли побути.
І втікти від цього світу, що руйнується повільно..
Від очей сумних, зрадливих, які бачать тільки зло..
Бо це зло у них панує, та з'їдає їх нутро..
Бачиш квіти на лугах, іпомеї що цвітуть, вони в'януть в цей же день, ніби в сон легкий підуть..
Ми з тобою не такі!
І нехай вже ми слабкі, так же скажуть нам усі!
Але ми з тобою, квітнути будем чудово, і роки нехай пройдуть, наший цвіт, не знищить люд..
You are my Salvation!
Salvation..
2
2
152
"Enough of this suffering"
В небі зорі догоріли, і немає більше світла.
Вічні пошуки натхнення у вітрах постійних..
У вітрах постійних..
Я сам собі вже довіряти перестав, тут скандали, там обвали, а там краще помовчав би..
На гірських шляхах блукав, все шукав, когось шукав.
Там залишив я думки, поміж скал себе прийняв..
Enough of this suffering..
Suffering..
Довіряв Творцю, відкидав лиху я мову, і нехай життя пливе, залишусь самим собою!
Бачу полум'я в очах у людей що вищі рангом, не забуду я пісні, що співала мати зранку..
Треба бути справжнім, щирим, навіть якщо через сотню барикад, нам прийдеться ще пройти..
Залиши позаду страх!
Біль, та смуток відпусти..
Enough of this suffering..
Suffering..
1
0
165
"Художник"
Я вкотре малював картину,
Палітру дивну я обрав.
Змішав, як міг, усе на половину —
І тільки так на полотні писав.
І рухи пензля в той момент
У мене викликав цей подив.
Неначе диригент —
Затамував я подих свій.
На полотні моїм, ця ніч стає яскравою.
І темні кольори, я відкинув подалі.
Давайте сюди фіолет, салатовий та білий.
Ця ніч моя, без темних почуттів..
Яке похмуре місто, а з ним похмурі люди..
Добавлю красок у їхньому житті!
Візьму я синій колір, та жовтий відтінок.
Ніяких сірих, та чорних кольорів!
І ось на полотні, нічна пора у місті.
Салатові дахи, і небо фіолетове.
Білі зірки, що падають як сніг.
І місто синій колір, має навкруги.
Цей колір означає-повагу та довіру.
Яка нехай, панує навкруги!
І люди ці, які похмурі були.
Тепер вже золоті!
У них живе, це-сонце всередині!
Я не дозволю більше, темні кольори!
6
1
191
"Пустеля мрій"
Вона шукали мене повсюди.
Зибуча туга-околиця темного люду.
Тут не по правилам, став я грати.
Блукав у пустелі, шукав собі ради.
Не став помирати, себе я вбивати..
Тікав від важких, гнітучих думок.
Які все бажали спіймати мене..
Та вже надіти кайдани.
На втікача, накласти замок!
Не потрібно мені, бути у війні з собою..
Цим самим я, даю поживу, демонам своїм..
Вони шукають знов мене, серед океану болю!
Та я не там, я у пустелі мрій!
5
1
169
"Я сам себе вбивав щоразу"
Я сам себе вбивав щоразу.
Ці спотикання навкруги..
І дорікав себе ночами, що це, та інше не зробив..
Цінити став прості я речі:
Домівку, сад, щирих людей.
І вітер сильний зупинився, вже не забракне цих ідей.
Я сам себе картав за дурість..
За те що я сказав, і що зробив.
Просив у Бога мудрість..
Та він чомусь, на це забив..
І правильно зробив!
Дурним на світі легше жити, а всі розумні вже в землі..
Всі ці філософи, поети, не дожили до наших днів..
Я сам себе часто питаю:
Яку сьогодні, користь я приніс?
Кому я допоміг?
Кого образив?
Що дізнався?
Надіюсь день, даремно не прожив..
4
1
167
"Досить"
Досить з мене, цих слів порожніх всюди!
І ця брехня, що поїдає всіх!
Тривоги ці, живуть у наших людях..
Коли настане час, країни мрій?
Мрійливі діти, хочуть у життя дорослих..
А ті дорослі, дітьми стають..
І старість ця, яка була далеко.
Тепер вже на порозі, тут як тут..
Я бачив квіти, які зів'яли на очах.
Я бачив страх, який живе у нас..
І кожен день, і кожен час, я не приймав положення таке!
Я вірю в те, що час настане!
Коли щасливі дні, прийдуть у кожну хату..
Я не дозволю більше, цих сумних подій!
Досить з мене, цієї журби!
Вона і так, дістала до душі.
Я засмучені дні, віддаю долі своїй!
А цю радість, залишу я собі..
6
3
200
"Краса твоя, все манить полетіти"
Краса твоя, все манить полетіти.
І цей пейзаж чарівний, з хмарами рожевими..
Вже скаже більше, ніж сотня зайвих слів..
Ці відчуття спокійного світанку, мене у вирій мрій, відправити бажають.
Ці дні мої, найкращі від усіх!
Краса твоя, не у лиці, чи в грудях..
Краса твоя, це те що всередині!
Душа твоя, і серце з квітів..
Це те, що я ціную у тобі!
Мене всі знищити бажають..
І смуток цей, журба, тривожні дні..
Та час проведений з тобою, мене врятує!
Від знищення страждальної душі..
4
1
192
"Сотню разів"
Сотню разів, пірнаю в цю воду.
Знаю себе, залишусь живим!
Сотню разів, залишаю тривогу.
Сотню разів, залишаю свій дім..
Бачу у воді, я своє обличчя.
Воно мені так, не до душі..
Вітер шепоче, мені ці вірші..
Я не почую, пірнаю найглибше.
Серед глибин немає живих..
Я лиш залишусь, на дні в порожнечі..
Сонце не бачу, сумні мої дні..
7
2
347
"Бувай журба моя"
Бувай журба моя, мій страх який завжди зі мною..
Я вже прощаюсь, з вами назавжди!
І недовіра, яка була зі мною..
З тобою ми, по різні полюси!
Який чудовий день, без спалахів гніву.
Без руйнування власних почуттів..
І ці сади-добра, любові та надії..
Я залишу назавжди у собі!
Бувай журба моя, мій страх який завжди зі мною..
Я не повернусь, у ваші сплетені пастки..
Пройдуть роки, я постарію..
Але залишусь, вірним я собі!
6
4
334
"Ти можеш все на цьому світі"
Ти можеш все на цьому світі!
Руками гори підіймаєш, і сонце світить лиш тобі..
Але чому ти досі помираєш?
Коли навколо всі живі..
Живеш в журбі, з конфліктами з собою!
Чатуєш дні, засмучені свої..
І коли радість в дім твій проникає,
Не віриш ти..
Не віриш ти..
Сидиш у роздумах своїх, філософ дум, митець слова, сценарист..
Але в житті, це все лиш тільки ролі..
Вже забуваєш, ким ти був колись..
Ти можеш все на цьому світі!
Але чомусь сумуєш ти..
Ти можеш стати у житті щасливим!
Лиш головне, щоб ти це захотів..
5
2
319
"Душа у вогні, немає сили більше"
Душа у вогні, немає сили більше,
Скоріше у сідло та на простори гнати!
Вже вечір плив, мене лишив з собою,
Висіла ніч, біля моєї хати.
Думки мої, вже розлились рікою..
А з ними я, пливу за небокраєм.
Запам'ятав я образ цей, який мені такий близький.
І зорі недосяжні, і ці степи широкі.
Я залишив у пам'яті своїй..
Серед високих гір, шукав я порятунку.
Втікав від злих, засмучених думок.
І ця рівнина у полі, вже заспокоює серце моє..
Цей шум нестерпний, хоч трохи помовчить..
6
4
285
"Мене несе течія"
Мене несе течія, я так втомився,
від цього життя..
Все ніби як завжди, і плани ті самі.
Але це життя проблем підкидає..
Чи маю я сил, чи сильний мій дух?
Чи справді живу, чи лиш прикидаюсь?
Мене охоче прийме, прірва забуття!
Та права немаю, думати так..
Черпав із криниці, хотів так напитись..
Та з тої криниці, напитись не зміг..
Бував у садах, де квіти повсюди.
Та зірвавши квіти, чорніли вже руки..
Ходив поміж гір, шукав я себе.
Все кликав його, та він не прийшов..
Зібрав я валізу, для дурня я свого.
Та він відмовлявся, поїхати з дому..
4
1
180
"Стоїть галера моя"
На мілині космічних океанів.
Стоїть галера моя..
Я вірю що знайду, щасливі місця.
Та серце темніє, і небо чорніє від зла..
Стараюсь бути потрібним та щирим.
Але ці тенета, все душать мене..
Нестерпні хвилини без тебе, нестерпна моя пора..
Кінцева зупинка це-драма моя!
Самотні галери, такі ж острова..
4
4
168
"Бувають хвилини спокою порожнього"
Бувають хвилини спокою порожнього.
Без бурі, болю, журби.
В безодню відправив, тривоги минуло.
І це майбуття яке так хвилює..
Дрімають нарешті придушені болі.
І серце уже не болить..
Здається що це лише сон..
Що я тут щасливий, немає тривог.
І люди навколо щасливі..
Відкрив я для себе, стежку думок.
Яка дарувала надію..
Надію на краще, у світі гнилому.
І світ цей, змінитись повинен!
Бувають хвилини спокою порожнього.
Так шкода, що це лиш хвилини..
4
1
154
"Завтра може не настати"
Завтра може не настати.
Завтра може не прийти..
У безкінечних запитаннях, відповідь і не знайти..
Ми руйнуємо себе, доріканнями своїми!
І коли прийде момент, що ми станемо щасливими?
Вчора ми із друзями сиділи, пили, їли, гомоніли..
А вже завтра за столом, не почути вже розмов..
Крик душі вже став привичним.
Сміх та радість вже незвична..
Як цю посмішку знайти, у часи такі складні?
І коли всі зрозуміють, війни, біль, образи всюди..
Це хвороби цього людства!
4
0
157
"Остання людина на Землі"
Я зійшовши з коня, оглядав все навколо.
І дубові ліси, і чарівні протоки.
Вітер у полі, розвіяв всі болі мої..
Серед степу широкого, і гір цих могутніх, все продовжував далі я йти.
Незабутні пейзажі, світанок на Сході.
Всю дорогу мені простягли..
На шляху зустрічав, я чимало всього.
І квітучі сади, і покинутий дім.
Вже не чути у ньому, ні співу, ні сміху..
Тільки спогади ці, відчуваю в повітрі..
Тут криниця засохла, а там ферма пустує..
Де знайти тут живих?
Хоч живі тут існують?
Все продовжуваю йти я по стежці,
а на ній немає слідів..
Де всі люди, хоч хтось тут вцілів?
І ось мені зустрілась людина, я в неї спитав:
Де всі люди?
Чому тут так тихо?
Та чоловік, опустивши голову промовив мені:
Люди зникли, а я залишився..
В один день всі розвіялись вітром у полі..
Я питав у Бога:
-Чому я залишився?
Та він, не промовив ні слова..
Вже напевно йому набридло це все..
Всі ці війни, страждання та болі..
Називали мене тут пророком.
Залишив він мене одного..
1
0
139
"Вітер змін, і досі суворий"
Вітер змін, і досі суворий.
А життя, як життя..
Тут не страшно прокинутись голодним!
Страшно те, коли голодна сім'я..
Тут не страшно, що ти без роботи!
Страшно те, коли Бога нема..
І боятись, ховатись від грому.
Це не страшно, головне не війна..
Бо війна, це-найгірше всього!
Руйнування, страждання, пітьма..
Страшно це, не повернутись додому!
Знаючи те, що дому нема..
4
1
286
"Бути"
Гарним бути, не означає кращим!
Краса людей, це поняття розмите..
Ти можеш бути, у світі найгарнішим!
Але який це має сенс, якщо в душі гнилий..
Добрим бути, це нещасливим бути!
І ноги об таких, всі люблять витирати..
Почути щире слово, без фальші та брехні.
На вулицях гучних, таке важко знайти..
І людяність у людях, так рідко вже знайдеш..
І так проходять дні, засмучені твої..
4
2
190
"Схилив я голову і йду поволі"
Схилив я голову і йду поволі
Дрімучим лісом в самоті.
У голові моїй, безодня..
Безодня дум, чудесних мрій..
Ходжу шукаю, блукаю у неволі.
Своїх думок та зволікань.
І вітер все мені промовить:
-Ти сам будуєш, власний рай!
Схилив я голову і йду поволі
Шукаю відповідь у собі.
Чому живу на світі цьому?
Для кого я, будую дім?
І чи мій дім, буде для когось..
Чи я залишусь в самоті..
5
2
208
"Ми"
Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні,
Який тягар з нас кожний ніс!
І безліч сліз, тут розлилось рікою.
Доми понівечені, а з ними, і ми..
Ах, як кричали ми, від злого світу.
І від людей, які чинили зло..
Та ми живемо!
Щоб наші предки чули..
Що наші серця, ще й досі палають!
Вогняних дух, живе в кожній душі!
Пройшли роки кріпацтва, болі та страждань..
Часи пройшли, чи повернулись знову?
Невже ці муки, не зможемо зупинити..
Все подолаємо, та знищемо ворогів!
На цій землі, пани лиш тільки ми!
І тільки ми, будуємо свій світ..
3
1
180
"Ти козаче молодий"
Ти козаче молоденький.
Нащо зажурився ти?
Встань раненько, згадай неньку..
Та рушай в краї чужі..
Там борись, не здавайся..
В твоїй крові, міць тече.
З тобою разом побратими, дружнє бойове плече..
Ти козаче, з сильним духом!
Вороги твої, не в змозі.
Протистояти тобі..
Сядеш біля вогнища з братами.
Гомоніти будеш, про походи, та бої.
Не журись, випий чарку..
Обійми своїх братів.
Дім згадай, рідні обличчя.
І країну своїх мрій..
4
0
207
"Коли мені не допоможуть ці вірші"
Коли мені не допоможуть ці вірші,
То вже не допоможуть лікарі.
І зникне в мить, тривога та журба.
Яка панує, каменем в душі..
Мені не допоможуть лікарі.
І ліки ті, мені не в допомогу.
Я жив, творив, благотворив..
Цінив свою свободу.
Коли мені не допоможуть ці вірші.
Засну я сном одвічним та спокійним..
Тоді згадають рідні всі..
Якою був, вже я людиною..
І чи, людиною я був..
5
4
170
"Прощавай мій ворогу завзятий"
Прощавай мій ворогу завзятий.
Все сталось так, як ти і не хотів..
Пожив я радісним життям, цінив, плекав, кохав без тями..
Все сталось так, як ти і не хотів..
Ти вже бажав щоб я, слабким ставав..
Курив та пив, емоції вбивав..
Та я живий!
Вже до тридцятки скоро, як бачиш ще сили маю!
Щоб звички ці, зі мною не були..
Я бачив наркошколи, та бачив знищені життя..
Чимало я пройшов, за ці молоді роки.
А бачиш сивину?
Це все за тебе, погань!
Але не здався я, продовжував я йти.
5
4
147
"Як не любити край"
Як не любити край, де вперше ти побачив.
Чарівний цвіт троянд, цих навесні.
Пишні сади, зелені ці гаї..
До себе так приманюють усіх.
Як не любити край, де вперше став на ноги.
Де вперше ти, зробив життєві кроки..
Думок політ свій, вперше ти зробив..
Як не любити край, де пахне черемшина.
Де люди справжні, без фальшивих лиць.
Де сонце світить, де живе людина!
Я тут життя, даремно не прожив..
4
2
141
"Коли помрем, та заростем квітками"
Коли помрем, та заростем квітками.
У споминах не раз ще оживем.
Та серед сотню років, на місці тих могил.
Буде садок, цих квітів чарівних..
Квітучий сад, гортензій та троянд.
Всі будуть раді бачити ці квіти..
І серед цвіту мальв та різних трав.
Будуть вже бігати, щасливі діти.
Коли помрем, тоді будемо жити..
Але уже, не на землі..
І квіти у саду що так розквітли..
Будуть квітнути, на радість всім..
5
0
169
"Чим зайнятий твій розум?"
Чим зайнятий твій розум?
В яких лісах, він знов блукає?
Коли зійдеш ти з розуму?
Чи цього вже не стане..
Як діє розум твій, коли почує слово лихе?
Чи справді ти живий, чи так живим лиш прикидаєшся..
Людям ти брешеш, чи кажеш все правдиво?
Чи на дорозі долі, ідеш не спотикаєшся?
Чи розум твій, вагається чи ні?
Коли треба, вже рішення прийняти..
Чи справді ти живеш?
Чи просто виживаєш..
У думках літаєш..
Ти все літаєш..
4
0
185
"Я граю в життя"
Я граю в життя, ніби кожен день останній..
Я граю в життя, але думаю про вічність..
Весь цей шлях пройти, залишитись не останнім.
Бути у житті, комусь потрібним..
Вірити сім'ї, та не жити в злиднях..
Бачити лише радісні обличчя..
Все це у мені росте, віра в краще проросте..
Крізь бур'ян сумних подій, я побачу цвіт надій..
Я граю в життя, ніби знаю як тут грати..
Всіх я скрізь повчав..
Та мене треба повчати!
Бачив я людей, що на очі вже не бачуть..
Та зрячих людей, які б краще і не бачили..
Слухав я поради, довіряв своєму брату.
Бачив очі я сумні, у людей що посміхались..
Підіймав високі теми, та вже краще б промовчав..
Все жалівся я на все..
Бачив все лише лихе..
Та прийняв до себе все, що тривожило мене..
Ця помилка вже фатальна, душу мою розриває..
Та руйнує всередині, те що будував роки..
Я граю в життя, чи життя зі мною грає?
На це відповіді я, досі і немаю..
7
5
170
"Прожив неначе, все вже бачив"
Моя домівка, кожний дім..
Сади квітучі, біля хати.
І в цьому місці, я прожив..
Свої найкращі, молоді роки..
Прожив неначе, все вже бачив..
І ніби знав на світі все..
Який там Колізей, та Прага..
Я знаю все про ті місця!
Але найкращого, місця за це..
На глобусі більше нема!
Не треба вже мені, Париж і Рим..
Це все лише обгортка гарна.
Як заглянеш ти всередину, романтика ця, пропаде..
У Франції одне сміття, та скрізь бомжі..
І серед пацюків, хвороб, та болі.
Стоїть величний цей Париж!
І радує Вежа Любові, кожного хто зветься "спраглий турист".
Ці знімки романтичні, весь інтернет заполонив..
Та вже коли приїхавши туди, вся ця ідилія розвіялась у мить..
А Рим..
Правда величний Рим?
Корінь рабів, та батогів..
Величний Рим..
А пам'ятаєте Ісуса, хто ж вбив його?
Не Римська часом влада..
А Колізей-розвага для бездушних.
Життів чимало, там полягло..
Але "Величність"
Шик і слава..
Важливіше за будь-що..
Тому домівка ця мені цінніша, за будь-які чудеса Світу.
Прожив, неначе все це бачив.
І все вже це, мені не до снаги...
3
0
194
"Нестерпні ви, кати мого народу"
Нестерпні ви, кати мого народу!
Вже стільки болю, ви нам принесли..
І нас не раз, уже звільнили.
Звільнили від наївних ваших слів..
Ми вірили, плекали, що брати ми з вами..
Та ця помилка-стала фатальною!
Руїни, смерть, руйнація-ось ваша ця заслуга!
Ви знищили чимало, невинних цих життів..
Хати вже під водою, на суші йде війна..
Коли народ мій, побаче мирний час?
Вже стільки долей, ви вже погубили..
Гадаєте що не буде відплати?
Відплата прийде-несподівано, раптово..
За всі страждання, біль, зруйновані доми..
І вітер змін повіє, у бік квітучої землі..
Світанок тут зійде, на вірних цих людей..
3
0
144
"Пливемо у човні"
Пливемо, ми з тобою у човні.
Світанки, сутінки, для нас лише існують!
І вітер у морі, колихає локони твої..
Які мене так зачарують..
Я вірив у ангелів що в небі.
Клонився до землі завжди..
Молився, щоб стати щасливим!
І щастям моїм-стала ти!
Писав пісні, творив ночами, та бачив сни яскраві.
У них з тобою у човні.
Пливемо ми, у світи далекі..
Де не знайти сумних облич..
Я вірю, що знайду такі краї!
Ми там, жити почнемо!
А не як зараз, виживати..
Та вірити панам, в маєтках золотих..
4
2
207
"Сутність моя"
І чіпляє душу, я образи не пробачу..
Я зруйную, план твій обіцяю!
Ти лише тут зайвий, цей страждальний..
Цей страждальний..
Бачу у тобі-лише розчарування!
Сумні очі, та страх спотикання..
Як ти дожив, до своїх років?
І не здурів..
Там бачиш підступ та зволікання..
Кожен крок, ще нове питання..
Як ти прожив стільки років?
Та не здурів..
Скажи ти мені!
Я відійшов від нього подалі.
З ним хоч і пройшов, всього я чимало..
Та досить вже!
Прощатись з ним, маю я..
Сутність моя..
Прощавай..
3
0
199
"Для творчих людей"
Сам собі і друг і кат!
Незабутий персонаж, що гуляє по книжках..
Все писав страждальну ліру.
Та страждати треба вміти!
І писати про болюче, треба вміти ще подати..
Тут Рубаї не достатньо, більше слів треба писати..
Та писати не пером, і не ручкою з чорнилом.
Треба серцем все писати..
Серце-є твоїм вітрилом!
А любовні мелодрами, ті що пишуть всі томами..
Їх писати теж не легко!
Треба знати досконало, що зачіпить за живе, а що сльози подарує..
Твори ці-ще та наука!
А пейзажні ті вірші, що описують тут всі!
Вони також, не з легких творів..
Описати все довкола-це ще та складна робота!
Та жалітися не треба!
Треба-більше, краще, аж до неба!
До зірок ось тих яскравих, що так світять у ночі.
Ти пиши мій друг, товариш..
Збережи свої вірші...
4
2
196
"Мотивація"
Живи, працюй, люби сім'ю!
А інше все-деталі!
Коли даєш волю Творцю-тоді живеш ти вдало!
Цінуй у людях-щирість, доброту, підтримку.
А інше все-байдуже!
Живи на світі так-щоб іншим жити захотілось!
А недругам тим паче..
Прощай образи, злобу та пиху.
Та не зважай на дурість!
Дурним на світі легше жити-а мудрим найскладніше..
За те складне життя-тебе зробить сильнішим!
3
0
196
"Те що турбує"
Ходжу по розбитих дорогах.
На тротуарі скрізь ями..
На вулиці проходять, сумні люди.
Розносять сум свій, як вірус навкруги..
Діти сміються, плачуть та кричать.
Емоції у них, вже через край.
А ми як завжди, все в собі тримаємо.
Та сподіваємось..
Все сподіваємось..
Що світ цей зміниться, а з ним і ми,
Змінитися повинні!
Та ставши старшими, лише закритими стаємо.
Блокуємо емоції, у випивці та іншій маячні!
3
0
206
"Пробач мені"
Пробач мені, мої твори сумні...
Ці твори мої-тягар та оберіг!
Я міг би бути птахом у небі.
Літати високо у гори, дістати зірку недосяжну..
Та дарувати лиш щасливі дні.
Та я нажаль, вже не такий..
Все більше бачу я сумні події.
Де радість моя?
Чому втікла від мене?
Негайно повернись!
Пробач що у думках блукаю.
Та все шукаю..
Щось шукаю..
Ці пошуки безмежні дістають!
Лікуюсь цим письмом, який мене так знає..
Ми з ним на-ти, уже чимало літ..
Та все пливу, пливу за течією.
Своїх думок та роздумів сумних..
Стою на скелі, та бажаю спригнути.
Закінчити нарешті, роздумів політ.
Я як-той Шерлок, що знає багато..
Та ці знання, лише приносять біль..
4
0
201
"Життя дається лише раз"
Життя дається лише раз.
І тільки раз, працює твій компас.
Вітра, шторми та вогняні стихії.
Це все пройти, ми зможемо з тобою!
І сонце, що так світить у далечині.
Буде світити нам разом!
Погаснуть у мить, всі болі та незгоди..
Не буде більше похмурої погоди!
У домі нашому, панує тільки спокій..
Життя дає-дистанцію пробігти.
Чи може все таки пройти?
І як дізнатись, хто правий?
Коли навколо всі давно праві..
Життя дається лише раз.
Так проживемо його так, щоб через сотню літ згадали нас..
Цих вірних, щирих, молодих...
Які життя ще навіть не пізнали...
А тільки так..
Почали пізнавать..
3
0
160
"Плин мого життя"
Мені здається: я не жив.
А так спішив, кудись спішив..
Роки свої я марнував даремно.
На біль, страждання, та журбу.
І серед вітру в полі, бажав
Знайти я правду цю..
Блукав серед степів широких,
серед лісів високих, питав у себе я щодня;
Коли минуть сумні літа?
Коли прийде весна у серце?
Невже міцна моя стіна?
Ходив в споруди, що з хрестами.
Носив на плечах, мури кам'яні.
Та серед дзвонів, співів та мольби.
Не чути Бога..
Він хоч почує наші молитви?
Все грав у шахи, з долею своєю;
І ніби вигравати став..
Та доля махлювати стала.
І я вже їй, не раз програв..
Давав поради радо всім.
Навчав як жити треба!
Та сам життя не все прожив.
Не слухайте мене, не треба..
Мені здається; я не жив.
А тільки все, у скриню відкладав.
І мрії свої, і плани на роки.
Все відкладав, на кращі я часи..
А де вони?
Скажіть мені..
Коли будуть вони?
Колись..
Колись будуть..
Все вірив я, пастухам своїм.
Вівцею був, все бекав навкруги..
А вже коли на страту, мав я йти.
Чомусь жалівся, та хотів втекти..
3
0
158
"Місця безтурботні"
Готичні костели, мощені алеї.
Пейзаж цих лісів яскраво-зелений..
Все манить, так манить до себе..
У задимлених містах, не знайти таких краєвидів.
Ти невже, так вже звик?
До забруднених міст, без добра та надії..
У сільському пейзажі-вся краса незбагненна!
І ріки, і степи, пам'ятають напевно..
Коли я ходив, дитинчам там маленьким..
Все згадаю, про дім, про сади та городи..
Про часи безтурботні..
Без краплі тривоги..
А зараз пройшли ті роки квітанкові.
Ходжу я по місту, не знайти тут любові..
Лише смуток, тривога, журба і туга..
Всі тікають за місто-де душа ожила..
2
0
234
"Я пливу у човні"
Я пливу у човні, та серце гріють мені,
спогади моїх молодих років..
Що дарували мені, спокій в душі.
Я віддам засмучені дні, долі цій,
що готує пастки..
Так спокійно мені..
Я пливу у човні..
Мене несе течія, до незвіданих тих островів..
А навколо лише хмари, зірки.
І цей місяць все світить, освітлюючи все навкруги..
Я серед мрій своїх, пропливаю довкола.
Яка ж маячня!-подумав собі..
Та бажаю почути від небесного моря, хоча б крихту надії, на щасливі, яскраві роки.
Я пливу у човні, а зі мною в човні.
Друг-страх мій, та подруга журба..
Я пливу до-незвіданих тих островів..
Залишу їх я там, самих помирать.
3
0
183
"Не жалкую"
Не жалкую, не кличу, не плачу..
Про всі зроблені помилки.
Якби міг я назад повернутись..
Я б вже їх, ще раз зробив..
Вже на рік посивів, став мудрішим.
Розрізняю хто друг, а хто ні..
Та і друзів вже стало по менше.
Хто лишився, він вже на роки..
Будував піраміду для пана..
Відкривав потаємні ходи.
Та найбільше досягнення моє.
Я зібрав уламки душі..
Не брешу, не кривлюсь, без обману.
Посміхаюсь в обличчя чорту.
Він мене спокушає, все манить...
Раз ступити, на дорогу лиху.
Раз послухавши, ти у тенетах!
Під впливом жахливих подій..
Тоді ти, стаєш непідвладний.
Вже самому собі..
2
0
181
"Герой нашого часу"
Я глухим став, від ударів,
металевих звуків сердець..
Я сліпим став, від кривавих..
Від кривавих облич людей..
Не хотів я бути останнім, та і в перших рядах не хотів..
Я себе не беріг, йшов під кулі..
Все заради інших життів..
Не прийму я коли ображають.
Без підстав руйнують хати..
Це невже, все справедливо?
З нас ніхто цього не просив..
І кричати щосили, що духу;
-Я живий! І всі тут живі!
Не віддамся в обійми смертельні!
Ще багато, потрібно пройти..
Ця земля все кричить, вереск лісу, чути сильніше!
Та я, до цих звуків вже звик..
Тиша, спокій-мені стали дикі..
Материнські молитви-мій оберіг!
4
0
146
"Живемо чи виживаємо?
Живемо у дикі часи.
Тоді коли смерть-це буденність.
Образи, плітки, проклинання,
зустріти такого, нажаль можна скрізь..
Живемо у часи зневіри.
У власні сили, та в інших.
Ми віримо брехні, а правду не знаємо..
Або не приймаємо її.
Живемо у часи зволікання.
Цей страх полонив вже серця..
Перший крок для нас-як останній!
Закриваємо у кайдани творця..
Живемо чи виживаємо?
Питаю я у себе щодня..
Я хочу жити, а не виживати!
Мабуть, забагато, прошу вже я..
3
0
159
"Втрачене кохання"
Один я не зможу, тримати цей світ на плечах своїх..
Без вас, все навколо стає неважливим.
І ріки стрімкі, і гори могутні,
стає все для мене, просто нічим!
Вся магія ранку-стане другорядним..
І все навкруги втратить свій шарм..
Одному мені, не пройти буревії,
яких так чимало, на дорозі моїй.
Зима настає, цей холод нестерпний.
А з вами б я, пережив ці моменти.
Для мене вони б, були незначні..
Я стану старим, немічним, диким.
Сховаюсь від люду, у гущі лісів.
Там я проведу останні роки.
Та буду картати себе, що вас не зберіг..
3
0
157
"Поема Театр одного актора"
Театр одного актора.
Він все старається, всю душу виливає..
Але раптово питання в зал скандує, промовляє;
-Навіщо ображаємо всіх?
І вже чому образи, ми не пробачаємо?
А тільки все тримаємо в собі..
У залі тиша..
Тиша мертва тиша..
Не розуміють всі, про що актор говорить..
У п'єсі не знайти, таких рядків!
Вже чути поза сценою, підказки;
-По сценарію іди!
Та той актор, свій монолог не зупиняє;
-Ми не заслужено, бачимо зірки..
Ми не молимось до неба,
тікаємо від труднощів своїх..
А вже коли проблем стає багато, і виходу ніби не знайти..
Тоді вже ми, до храму прибігаємо,
стаємо на коліна, та б'ємось лобом об хрести..
І віримо, надіємось, плекаємо,
що у небі, почують наші молитви..
Та з неба голос промовляє;
-Де був ти всі роки?
-Чому від тебе, молитви я не чув?
Невже забув..
Невже мене забув..
У залі всі мовчать, не чути звуку..
Лише єдині оплески звучать.
Завіса закривається, шумить народ.
Та цей актор зникає..
Його ніколи в залі не було!
2
0
142
"Розмова зі страхами"
Частина 2
Я знову з вами, маю розмову..
Мої страхи, які мене гризуть..
Я пам'ятаю з вами говорив не часто.
Та все приймав, думки ваші дурні..
Ви у житті моєму, стали головні..
І цей факт, мене лише дратує!
Я дам вам бій..
І не один..
Прийшов вже час, з вами розібратись!
Ви вже занадто, берете на себе!
І з вами боротьби я завжди хотів.
Закрию двері, з вулиці розбитих ліхтарів..
Тримайте шаблі, чи вже краще револьвери?
Вже зброю вибирайте самі..
Нема різниці, знищу я вже вас.
Від вас, я не залишу навіть сліду!
Без вас життя стане життям!
4
0
166
"Знову"
Знову вітер над землею, знову.
Знову грім, та сильні шторми..
Та цю землю, просто так не здолати.
Холод цей, пробирає кістки.
Ви вдихніть запах лютої злоби!
Що панує тут навкруги!
А без неї, не вийде нічого..
Вже на злобі стоїть весь цей світ!
Панування, рабство та голод.
Все це стало просто своїм!
Для людей, що вищі за всіх!
А споруди все вищі!
Все бажають вони дістатись до хмар..
Та ніхто з них не спитав.
Чи там зверху, хтось їх чекав?
Знову дощ зі сліз материних.
Все частіше, в цих краях лунає..
Я надіюсь почути сміх..
Його скрізь, не вистачає..
3
0
152
"У теплий день, збирання винограду"
У теплий день, збирання винограду.
Згадаю я, роки свої молоді.
Тоді коли радів простому,
не було у душі ні смутку, ні журби.
І мріяв про величне, недосяжне.
Про дівчину яка жила у сні.
Про сміх дітей, яких я ще не мав..
Про безтурботність, юності років..
Я жив тоді, як птах могутній.
Руками хмари обіймав, та вирішив безсмертний буду,
отруту відрами черпав..
Я жив неначе, все вже знаю!
Про це життя, я ж прочитав книжки..
Та у книжках, я не знайшов..
Як жити далі, всі роки?
Гадав сильніший за Геракла!
І брила вільно підіймав..
Та сили у руках не треба.
Вся сила у твоїх словах!
Казав собі;
-Дорослі всі нудні!
Нема веселощів, лише одна нудьга!
Та ставшим тим, ким завжди не хотів..
Я зрозумів-нудне життя..
У теплий день, збирання винограду.
Згадав часи, я свої молоді.
Гарні часи були..
Прості та щирі, безтурботні..
На жаль, не повернути їх..
3
0
181
Поема "Розмова зі страхами"
Частина 1
(Поет)
Я знову бачу вас, страхи мої..
Від вас, бажаю я втекти.
Але вже досить втеч, та боротьби.
Ми з вами розібратися повинні!
Чому вчиняю помилки?
Засумнівався? Чи ви в цьому невинні?
І як зробити перший крок, не боячись відмови?
Чому так важко?
Проясніть мені!
(Страхи)
А ти хлопчина нас образив,
гадаєш просто бути сміливим?
А ми?
А якже ми?
На кого ти, вже нас покинеш?
Тремтить рука, коли пишеш твори,
і голос вже хрипкий стає, коли співаєш..
Це ми наш друже, це все ми!
Без нас, би ти давно сміливим став!
Забувши нас, втрачаєш помилки..
Хіба ж це погано?
Скажіть мені..
Я мрію стати вільним від ваших дорікань..
В житті мені, ви ніяк не допомогли!
А тільки гірше, став я жити..
Від вас вже користь, не знайти..
3
0
205
"Скрипач"
Ех заграй ти мені..
Заграй скрипалю пісню, душевно роздираючу..
Я до світу важкого, вже ніяк не привчусь..
Зустрічав я чимало знайомих, на своєму шляху, та і з них я людей не знайду..
І вже друзі мої..
Ех ви друзі мої, не тримайте на мене зла..
Я вас всіх поважаю, люблю!
Хоча вас, є лише два..
Ех заграй скрипалю..
Ех заграй..
Не зупиняй.. не зупиняй..
Знаєш я, ще не старий, але сивим уже я став..
Я і мудрість черпав відрами, і книжки я різні читав..
Але скажи..
Скажи ти мені, чому щасливим не став?
Все питав я у неба, що мені треба?
Та чи почують в небі, ці мої слова..
1
0
202
"Вірші мої"
Вірші вже схожі-на церковні споруди.
Зайшовши в перший раз,
все важко зрозуміти..
Ікони, фрески, та церковна мова..
Готичний стиль костелів, може відторгнути..
І золоті дахи, такі незрозумілі..
Ти ще і досі не зрозумів?
Ці купола вже золоті, для Бога!
Щоб він почув, вже наші молитви..
Вірші вже схожі-на стихійне море.
Одного дня тут-тиша, спокій навкруги.
А в другий день-тут шторм і боротьба, ніколи не вгадаєш, коли знов?
Вірші писати, мучити папір..
Слова свої, складати у рядки.
Це вже мені колись набридне..
Але тоді, коли буду в землі..
1
0
196
"Думи мої"
Сказав собі;
-Кидай писати!
Та руки так і просять знов..
Ох мамо моя рідна, та друзі вірні ви мої..
Я так втомився від журби!
Ходжу по вулиці своїй, та бачу тільки біль.
Дороги всі протоптані,
а люди всі озлоблені, на цей паскудний світ..
Я дочекаюся часів, коли почую тільки сміх, і знов побачу посмішки людей..
Ти гадаєш, все не так!
Ніби живеш як раб..
Робота, дім, робота..
А далі вже земля..
А серце просить мандрувати,
у далекий незвіданий край..
А я кажу йому;
-На це ти не зважай!
А в іншому краю, гадаєш ти, краще живуть?
Просто нам, все не покажуть і не скажуть..
Я вже до всього тут привик.
Моя домівка, мій квітник, і город цей частина вже моя..
і не проміняти вже мені..
На золоті доми, та ріки вина..
Свої сади, я в них як в морі потонув.
Не треба вже мені, високих мур!
І ці місця світанкові, я не проміняю ні на що!
І ці часи, пройдуть зі мною,
вже не забути мені їх..
І хто б казав щось інше..
Все одно!
Залишу я тим самим, назавжди!
2
0
222
"Золоті ворота"
Як упав я з коня, не дістався воріт..
Саме тих-золотих..
Саме тих..
Біля них сидів дід, та людей пропускав.
Але глянув у мій бік, голову опускав,
та мене не пускав!
Я кричав;
-Що не так?
Але він все мовчав..
Я з собою не у мирі, та і з іншими я не дружив..
Але ось збираючи сили, намагався
потрапити туди..
Туди де-колони із золота, де немає ні смутку, журби..
Де людей поважають, та у вічність злітає, ця страждальна людина війни..
Я просив, та молився, хоч незнав
я молитов..
Щоб впустили мене, бути там де нема заборон..
Але це все дарма..
Тут із хмар, з'явились величні Боги.
Вже сказали мені;
-Поживи ще синок...
Поживи..
3
2
277
"Мандрівник"
А знаєте, побачив я чимало, за свої молоді роки..
Я зустрічав людей бездушних, та душевнохворих добряків..
І серед натовпу давно пропащих,
Хоча б іскру зміг я віднайти..
Я пошуки свої, не припиняючи,
блукав серед порожніх міст..
І ніби тут людей багато є,
та з них людину не знайти..
І не знайти мені, сильні рядки..
Які б змусили задуматись, хоча б,
на хвилину всім..
А знаєте, життя-дорога сонячна.
На ній пройти ми маємо всі..
І який би не був дощ проливний, та грім у серці не лунав..
Я залишаюсь тільки тим, який розбився поміж скал..
4
0
278
"У одвірках душі"
Я співаю пісні.
Все бажаю знайти.
У одвірках душі..
Особливі рядки..
Що сказав боротьба..
Не сказав вже пітьма..
І душа вже моя, визначає слова..
Та ніби все нормально, тримаюсь на плаву.
Чаї п'ю, тихо сплю, та чекає весну..
Хто надворі з'явився, просто так не прийму..
Не прийму блідні лиця, та брехливу юрбу..
І людей що лиш п'ють, я таких не прийму!
Я тверезо творю, алкоголь вже не друг!
Все співаю пісні.
І бажаю втекти, від думок цих своїх..
Все думки як ярмо!
Їх би стерти давно..
Та вони, як на зло, не стираються знов..
2
0
249
"Знати хоча б"
Знати хоча б..
Як ти?
Де ти?
Чи теплота є, у твоїй домівці..
Посилати тобі конверти у нікуди.
Та все чекати, відповіді всюди..
Знаєш я не люблю людей навкруги, всі сумні та складні, не знайти правоти, не знайти доброти..
Я блукаю в пітьмі, все читаю книжки, і чекаю що я зрозумію тут все..
Та пройдуть ці роки, посивію в очах,
але так і не прийму, я прогнилі часи..
Знати хоча б..
Як живеться тобі?
І від чого тебе, переслідують всі?
Сам собі ти брехав, не бажаєш втекти..
А насправді хотів, замести всі сліди..
А тепер ти вже втік! Без питань, та мольби..
І лишилось згадати, ким ти був всі роки..
2
0
251
"Драма"
Закритий серед божевільних,
персона з різним світом.
Який напевно зрозуміють всі..
Слова всі сказані, уже не раз,
що світ прогнив, а з ним і ми.
Засмучені, та втомлені завжди..
Кінець відкладений, чи вже його не буде.
Світанок цей, роками вже чекаєм.
Та дочекаємся його обов'язково.
Ми все плануєм, справи на роки..
Відкрита брама-віри та надії.
На світле майбуття самотніх днів.
І вітер в полі, знову нагадає,
як треба жити, нам тут всім..
2
0
227
"Балада про Дитинство"
Я важко пам'ятаю дні минулі.
Але роки дитинства, не забуду,
коли радів, кожній хвилині проведеній у сім'ї.
Не варто сумувати та скучати,
про дні щасливі пройдені свої.
Я завжди посміхаюсь, коли гортаю,
сімейного альбома сторінки..
Пробач бабуля, що приходжу рідко,
а ти мене любила більше всіх!
Тепер лише у свято, я згадаю,
чарівні дні з тобою, і роки..
Я пам'ятаю добре як сьогодні,
лишили мене тобі, на виховання.
Як бачиш, я людиною став,
вже за якого, сором не знайти..
Пробач мене що голосно кричав,
тоді коли твій розум давав збій.
І вибач що, не обіймав..
Тоді у дні твої.. сумні..
Слова приємні щирі промовляв,
лише коли малим я був..
А вже коли дорослим став,
приємних слів, від себе не почув..
1
0
143
"Любий читачу"
А знаєш любий читачу.
Для тебе я, тільки пишу..
І щоб сказати я хотів,
на все часу, треба знайти.
Все говорити про сумне,
так не хотілось би мені.
А що зробити любий друже..
Коли навколо, все в журбі..
Та і скажу тобі відверто,
не є шутом я при дворі.
Одна лише журба та смуток,
тут скрізь панує навкруги!
Заглянеш ти, в новини світу.
Одні міста затоплені, а інші у вогні.
Одні роками у війні, а інші без води..
Одні у голоді живуть, а в інших всі столи забиті, від дорогих харчів.
А знаєш, досить сумувати!
Я впевнений, живеш ти радісно і щиро, твориш, кохаєш кожен день.
Тобі я дякую безмежно, за те що ти, у мене є!
3
2
164
"Загляну я, в твої зіниці"
Загляну я, в твої зіниці.
У них знайду, відтінок світла.
Який мене так пригорнув.
І серце моє розтопив.
І вічності мені забракне.
Щоб поділитися тут всім!
Краса речей, простих, та справжніх,
так манить час цей зупинити..
І вітер сильний, вже затихне.
І океан, спокійним стане.
Бурхливі води замовчать..
Лікуюсь щирими словами,
обіймами з тобою,
кожен ранок..
Ці миті наші, чарівні,
з тобою всі щасливі дні..
Загляну я, в твої зіниці.
У них вся правда майбуття.
Розумні очі, пишні вії.
Я пронесу, через життя..
2
0
158
"Поет"
Хто рано шлях свій закінчив,
той істинний поет.
Життя творця, складна ця штука,
пояснень я не маю..
Пишу, творю, ось вся наука!
А більшого немає.
Відомі ці, пера творці,
всі пережили вдосталь.
Хтось в казематах на чужині,
писав він свої твори..
А хтось, в недузі помирав,
та був душевнохворим..
Але творив, не зупиняв,
потік свого ж слова..
А я живу, пишу без заборон.
І батога за спиною не маю..
Тому для мене, нема кордонів.
Щоб ще писати, твори ці роками..
3
0
149
"Потяг у юність"
Щоб не сталося-я вже ненавиджу!
Неможливо вже час зупинити.
І цей потяг, вже відправляється..
У незвідані землі, творити..
Вже не кажу я собі, що встигну все!
Зупинити цю мить, хоча б на хвилину.
Попрощатись з тобою я маю..
З легковажним, щирим хлопчиною.
Ти образи на мене вже не тримай..
Все що було залишилось позаду.
Просто лиш одне, мені пообіцяй,
щоб не сталося, себе не забувати..
2
0
199
"Доля"
Я у долі спитав;
-Яка мрія моя?
Чому я, у полоні думок?
Та доля моя, мені відповіла;
-Твоя мрія-самотнє житло..
Ти завжди щось шукаєш,
когось зневажаєш, а до когось
відчуваєш тривогу.
Тобі краще в цьому житті, бути самому!
Не накручувати нікого..
У полоні думок, живеш
ти постійно..
Не згадаю, коли ти сміявся..
Весь у пошуках правди, та складного аналізу..
Забуваєш ти, просто пожити.
І будинки із роздумів,
все вищі стають, уже
скоро дістануть до зорів..
Ти роками творив, та писав ці вірші.
А для кого?
Скажи лиш для кого?
1
0
195
"Думи свої"
Думи свої, збираю я у жменю.
Малюю я картини ці.
На них зображені поети,
життєві спогади митців.
Не хочу бути я забутим,
цього часу, складного та важкого.
Напишу ще, про біль та втому неминучу.
Яка завжди живе зі мною!
Думи свої, зберу до купи.
Розкидані думки, та плани про майбутнє.
І мріями чарівними, простими.
Я поділюсь із вами залюбки.
1
0
186
"Я пам'ятаю"
Природу місць цих, словами складно описати.
Ліса казкові, та річки стрімкі.
Десь у гаю співають кобзарі..
А серед них дівчата молоді,
плетуть вінки для своїх коханих..
Та згадають, добрі часи.
Я пам'ятаю, коли був я хлопчиною.
Все мріяв про пишні сади,
тих міст величних, яких не досягти..
Все мріяв я, про те що не існує.
Про дощ із коштів.
Про вітер, що дарує радість.
Про світ без злоби, болю, та нудьги.
І ці місця, так складно описати.
Неначе рай, чарівний на землі!
Країна мрій інакше не назвати..
Залишусь тут, збудую я родину.
Та залишусь, творити на роки..
1
0
191
"Яка різниця"
Яка різниця-хто про що гадає?
Хтось вірить Богу, а хтось в душі його немає..
Невже є значення в словах?
Які сказали ненароком.
Хтось бачить страх, в очах у перехожих..
А хтось, без страху ходить по ножах.
****
1
0
171
"Страшні слова"
Страшні слова, коли вони не щирі.
Коли ти з дурості сказав чимало.
А потім жалкував, за сказане ночами.
Та все картав; навіщо я сказав..
Страшні слова, коли ненароком,
промовив те що не хотів..
Навіщо говорити порожнечу?
Не краще промовляти лиш потрібне.
А не безглузді, сотні зайвих слів..
Я лиш боюсь, не бути зрозумілим.
Я маю страх, любий читачу мій.
Щоб зрозумів все ти, про що я мовлю.
Про що пишу, я твори ці свої..
1
0
160
"Життя йде"
Життя йде, і все без редактури.
Хтось тут живе, а хтось і виживає..
У розкоші палаци більшими стають!
А хтось в канаві, в злиднях помирає..
Життя біжить, його вже не наздогнати..
Сьогодні я як молодий козак,
мандрую та співаю.
А завтра я старий кобзар,
сиджу собі у дуба, та на кобзі граю.
Живу собі життям, простим та непримітним.
Добрих людей ціную, поважаю, а недругів своїх, я завжди пробачаю..
Життя все рівно, виставить крапки.
Життя йде, пливе за небокраєм.
І хмари в небі, темнішими стають..
Дощі пройдуть, і світле буде небо.
Дорогу що зветься життя..
Я неодмінно з вами всю пройду!
1
0
169
"Згадаю"
Серед багряного світанку,
згадаю я, ким був раніше.
Кого кохав, кого плекав,
Та з ким, по світі мандрував.
Сердечні спогади згадаю..
Про батька і матір та домівку.
І ті сади вишневі в гаю.
Я все згадаю, та сплакну..
Колись життя здавалось легшим.
Не було ні тривоги, ні журби.
Тепер лише залишилось згадати.
Чарівні юності роки...
3
0
155
"Не бував ти у нашому краю"
Не бував ти у нашому краю!
Де в гаю шумить вітер буйний.
Все співає тривожні пісні.
Ти його не лякайся, не треба!
Він відлякує злих ворогів.
Не бував ти у нашому краю!
Тут алеї з квітучих троянд.
Все приманюють, вони до себе.
Заблукалого мандрівника.
Не бував ти у нашому краю!
Та не бачив, краси старих міст.
Як не бачив могутніх лісів.
Що шепочуть історію краю.
Зберігаючи своїх пращурів..
2
0
188
"Романтик"
Відкрию вам я таємницю.
Все бачу я її зіниці.
Та груди пишні, чарівні,
Все уявляю я у сні!
Краса відтінку ізумрудних, очей
її вже не забути.
І я вночі біля балкона,
співаю я без каплі втоми.
Вже сонце бачить ці старання,
І вже вона без зволікання.
Спускається до мене вниз.
Біжить вона до мене, лине.
Я потону в її обіймах..
В її обіймах потону...
Від цього світу, заберу!
2
0
191
"Я не люблю"
Я не люблю коли в лице всі брешуть.
І не люблю брехню, поза очима.
Я не люблю засмучені обличчя..
А також посмішку, не справжню та лиху.
Колись любив в саду поміркувати.
Про це життя складне та непросте.
Та зараз все охоче я приймаю.
Своє положення таке..
Я ненавиджу коли зло проникає.
В оселі, в голови, та сни.
Тоді коли кохання помирає..
З ним, помираємо і ми.
Я не люблю погані новини.
Яких дедалі більше тут стає.
Та не прийму лихої години.
Ця посмішка з обличчя не зійде..
Я не люблю людей фальшивих.
Які обманом успіху досягли.
Вони для мене, ваги не мають..
Для мене вони, просто незначні.
Я не люблю тривоги та журбу.
Яка панує та керує всім!
Я не прийму нові порядки.
Я до старих, ще навіть не привик..
3
0
188
"Один на скелі"
Він жив один на своїй скелі.
В краю думок та зволікань.
На мить злітав, високо у небо.
Та падав сильно поміж скал..
Красиво жити, без нудьги.
Все так хотілося йому.
І серед болю, боротьби..
Знайти хоча б, долю свою.
Він жив неначе, все прожив.
Прожив і війни та незгоди.
В країні снів, хотів знайти.
Він світлої погоди..
Якби це була тільки драма.
Проста лиш-вигадка поета.
Та це нажаль суцільна правда..
Таких як він, тут і не треба!
1
0
170
"Чудовий день"
Чудовий день, щоб розпочати знову.
Порожні обіцянки, і жменю помилок.
І серед прокурених алей, закрию знову, я рота на замок..
Я не промовлю ані слова!
Про біль та смуток втрачених років.
Побачив у відображенні я своєму.
Людину що є в'язнем своїх мрій..
Чудовий день, щоб дарувати радість, плекати, цінувати та кохати.
І друзів вірних у дорозі зустрічати.
На якій, ніколи не ходив..
Чудовий день, щоб бути справжнім.
Не бути тим, ким баче тебе люд.
А тим простим, нещасним та відвертим..
Який завжди блукає у тенетах.
Своїх ілюзій дивних, неземних..
2
0
163
"Страждальної душі поет"
Я все пишу, пишу, але навіщо?
Яка тут ціль за цим стоїть?
Чи популярності бажаю, а вже можливо і боротьби..
Та ні в житті цього не маю!
Я все тікаю від журби.
Плекає, душить, та шепоче,
Мене тут знищити бажає..
Цей смуток долі, та туги.
І вічності буде замало,
Щоб написати, що хотів.
Лікуюсь музою своєю, вона
все кажи знов мені;
-Ти пишеш твори ці сумні.
Коли вже радість тут настане?
Я помираю від нудьги..
-Пробачте ви мені міледі.
Низко вклоняюсь я вже вам.
Але такий вже я!
Для мене краще думати про вище!
Про бідність, страх, журбу та вірність.
Чим все писати романтизм.
Який для мене, такий дикий..
Ми з ним дружити б не змогли!
І ось пишу уже роками!
Перечитав я класиків чимало,
У них черпаю мудрості мішок.
Та з часом посивівши зрозумів.
В історії, хотів би залишитись..
Щоб через епоху цю пропащу..
Згадали б люди хоч мене.
Що був такий на світі, страждальної душі поет..
2
0
199
Поема "Парубок з села"
З тої пори, як цей парубок з'явився.
Немає спокою селянам навкруги..
Ви тільки гляньте, як він знову нарядився!
Діставайте люди, всі обереги та хрести!
І капелюх є у нього, і синя борода, хлопак хоч куди.
(Самотній нероба)
Сміється з нього дітвора, він ходить без коня.
(Немає городів)
Заклав парканом всю територію свою, він поселився біля парку, живе у хатині на ставку.
-Дивний хлопчина, знайшов собі домівку, яка взагалі без смаку..
Вже вигляд у нього був потворний, довге волосся до самих чобіт, він рокером себе називавши, ночами п'яними, руйнував сади!
І ось вечірньої пори, вийшов він у люди.
Ходив по вулицях, з гітарою на спині.
А коли грати починав, то всі сміялись всюди.
Дражнили парубка, казали що грати він не вмів!
Та він продовжував співати ці пісні.
І ось на наступний день, всі криниці обміліли, настала у селі засуха та пітьма..
Не було світла, та води у хатинах.
Лише у парубка, всього було сповна.
Зібрався люд, вигнати хлопчину!
Набридли їм, п'яні вибрики парубка;
то сіпне дочку капітанську, то вже покраде курей, у старого дядька.
І ось прийшов народ до його дому.
З вилами кричали;
-Геть з села!
Та вже відкривши двері у будинку, знайшли повішеним хлопчину, а збоку напис на стіні;
-Пробачте люди, мене за мої вчинки!
Я лиш собою був, а не ким ви хотіли..
Я сам себе забрав, із цього я життя..
5
0
176
"Коли я стану навіть сивим"
Коли я стану навіть сивим,
і річка юності загине.
Для тебе я залишусь тим, тим самим-вічно молодим.
Відкриємо старий альбом,
згадаєм дні щасливі наші.
Де ми з тобою тут разом, проводили
Свій час..
Я був відвертим, справжнім, та дурним.
Роки свої проводив за дурнею..
І ці часи, які я не зберіг.
Залишаться назавжди у мені..
Колись кохав, та був коханим.
А зараз мрію про одне..
Щоб ті часи ти пам'ятала..
Коли кохала ти мене!
І ріки ці, і степи ці широкі.
Все пам'ятають кроки молоді.
Які ходили вільно, літньою порою.
Збирали квіти у полі, навкруги.
Коли я стану немічним, безсильним.
Не забувай про мої почуття..
Вони до тебе, дуже сильні!
Для мене ти, все моє життя!
2
0
126
"Пишу тобі листа, о радість серця мого"
Пишу я вам листа, о радість серця мого.
Зустрінусь з вами скоро я..
Закінчиться тривога!
Ці дні без вас як лютий сніг, який пішов надворі.
Так несподівано, раптово, змінилася погода..
І вулиці порожні стали, коли я попрощався з вами.
І води всі бурхливі, вже рух свій зупинили.
Немає сонця у садах, зів'яли вже всі квіти..
І вітер у полі не шумить, не чути вже ці співи.
Лише ця тиша настає, пронизлива, раптова.
Яка мене так дістає!
Не чути сміху твого..
Пишу тобі листа, о радість серця мого..
Скоро прийду до тебе, мила моя, чекай мене з дороги..
І приготуй вечерю ту казкову.
Пиріг малиновий цей твій..
Розвіює всі болі!
4
1
108
"Хай зникає з твоїх очей"
Я бажаю, щоб всю дорогу.
Все життя усміхалась ти.
І роки що були зі мною..
Найщасливішими були!
Хай зникає з твоїх очей.
Сум, тривога, та сльози журби.
Хай же радість знову засяє.
У чарівних очах твоїх..
Не прийму я, тебе сумною.
Як побачу сумною тебе.
Весь цей світ, стане байдужим для мене.
Твоя радість-це головне!
Пройдуть зливи, та грім пролунає.
Налякає засмучені дні.
Обійму я тебе поміж гаю.
Захищу від жахливих подій..
3
0
174
"Для кохання в нас часу нема"
Для кохання в нас часу нема.
Для образ-у нас довгі роки.
Я віддав би все!
Щоб не вчиняти дурні помилки..
Сонце моє-загляни у моє вікно.
Тут ця темрява так дошкуляє!
Я втомився від неї давно..
Твоє світло на мене засяє.
Ображайся на мене, як хочеш!
Зневажати, будь-ласка прошу..
Але залишся на хвилину зі мною.
Я твій образ, собі збережу..
5
0
172
"Дорога"
Довго спали кати, що ходили зі мною.
Довго жив я у тиші своїй.
Незбагненна тривога, панувала у серці моїм..
Серед степу широкого, та лісів цих могутніх.
Все продовжував правду нести.
Безтурботність років молодих..
Дозволяла дурні помилки.
Із криниці надії, все черпав мудрість свою.
І життєві всі кручі пройти.
Доведеться не раз ще мені..
Не програю я цю боротьбу..
Все пройти що раніше не міг.
І забуті дороги протоптані будуть.
Я повернусь, на батьківський поріг..
3
0
156
"Слова"
Нехай слова мої банальні та смішні.
Та як мені вже не писати їх..
Єдиний порятунок душі моєї.
Це все писати твори ці складні..
Повільно жити, мріяти про краще.
Людей цінити за вчинки прості..
Слова детально підбирати.
І говорити тільки правду всім!
4
0
209
"Погляну в очі я твої"
Погляну в очі я твої..
У них небесне сяйво.
І дні засмучені мої..
Розчиняться негайно!
І крики круків, у моїй душі..
Вже стихнуть на хвилину.
Згадаю всі щасливі дні.
І пісню лебедину..
Твої вуста, лікують всі недуги.
Слова твої, як мед для моїх вух..
Здолаю я з тобою всі хуртовини!
Які зустріну на шляху..
5
0
146
"Ти до мене прийшла наче з казки"
Ти до мене прийшла наче з казки.
І квітучі алеї уже зацвіли.
Своїм цвітом прекрасним..
І всі ріки стрімкі, спокійними стали.
Всі птахи у лісах співали пісні.
Зустрічали чарівний світанок..
Ти до мене прийшла наче янгол.
І крилами своїми, обійняла мене.
Того самого що в журбі, кожен ранок..
І цей смуток вже зник..
Розчинився у краплях дощу.
Ти до мене прийшла врятувала мене..
Я тебе вже не відпущу..
3
0
202
"В пошуках скарбу"
В пошуках скарбу, я все блукав по лісовим стежкам..
Все відшукати правди я бажав.
І серед вітру в полі, плекав знайти надію.
На вічний мир, у цьому злому Світі..
Серед морських глибин, бажав знайти перлину.
Перлину-справжнього кохання..
Без масок та зневіри.
І крики чайок, чути все гучніше.
Цей звук вже пробирає до кісток.
Коли вже я знайду, спокійне море.
А не закриватиму, сердце на замок..
1
0
144
"Сповідь"
Мене згадавши, посміхнешся ти..
І ким я був, згадаєш ти напевно.
Для кого я писав свої вірші?
Для тебе тільки, тільки лиш для тебе..
Колись гадав, що буду завжди молодий..
Роки свої, я марнував даремно.
І що сказати, мав би я тобі..
Пробач, що промовчав тоді.
Я думав тільки лиш, про себе..
Пробач що квіти, не дарував частіше.
Не у свята, а так у дні прості твої.
І тільки вітер спогадів моїх.
Розвіє смуток цей нестерпний..
Який сидів, залізно у мені..
4
2
234
"Світло проникає"
Лани квітучі вже розквітли.
Краса світанку манить, та плекає.
Лікуюсь музикою вітру.
Який мене, так добре знає..
Я вже йому, все що боліло розповів..
І муки мої, та ночі страждання.
Для кого світять, в небі ці зірки?
Невже для нас існує це кохання?
Краса речей, простих та неземних.
Дарує спокій у душі моїй.
Я все сидів самотній у пітьмі..
Але тепер вже світло, в дім мій проникає..
3
0
221
"Одного дня"
Одного дня все-зміниться відразу.
Не буде більше страху,болю та журби.
І квіти на зруйнованих алеях.
Вже зацвітуть-красою навкруги.
Сумні обличчя зникнуть водночас.
І всі співати будуть-радісні пісні.
Цей день настане обов'язково.
Згадають всі,якими були вони..
Одного дня все-повернеться до нас.
І лани квітучі,і поля родючі.
І всі ліса очищені вже будуть..
Від зла,тривоги,та журби..
5
0
153
"Матір"
Любити можна-сніг та осінь.
Любити можна-літні ночі.
Але цінувати треба-тільки матір.
Її одну,на цій землі.
Від вітрів,штормів та бурь.
Оберігати лиш її.
Нам небом подаровані вони.
Сильні матері-любі,дорогі.
Найбільша цінність у людини.
Це матір що-життя дарує.
І вічності буде замало.
Щоб дякувати їй.
Пройдуть роки,ми станемо дорослі.
А мати-все старішою стає..
Тому цінуйте кожну мить із нею.
Ці миті-будуть золоті..
4
3
169
"Думи безмежні"
Серед картин-які на мене споглядають.
Побачу я,і відчай і занепад.
І в давнині,легенди всі складають.
Про мої вчинки-справжні,та дурні.
Відкрита книга-душа моя.
І всі слова не будуть зайві.
Коли серед лісів,закінчу шлях я свій.
І вічності мені забракне.
Щоб все зробити,що я не зробив..
Лікуюсь музикою серця.
Світанок зустрічаю кожен день.
За це я дякую-безмежно.
Що бачу Світ,який мене зберіг..
6
2
134
"Світанок"
Квітучі алеї уже зацвіли.
І сонце тут,світить яскраво.
Птахи заспівають,щасливі пісні.
Зустрінуть яскравий світанок..
І вітер у полі вже стихне відразу.
Не буде дощів,які йшли тут щоразу.
Самотні дороги,протоптані стануть.
Ходити будуть,закохані пари..
І сердце моє,не почує тривоги.
Яка існувала,завжди зі мною..
Вже радість,на обличчі з'явитись повинна..
Не все ж сумувати,ми з вами повинні..
7
2
173
"У вічному потоці мрій"
У вічному потоці мрій.
Все будував я-мури кам'яні.
Серед сильних вітрів.
Я згадував щасливі дні..
У пошуку безмежних слів.
Я руйнував-всі скелі із брехні.
І згадував людей,яких нажаль я не зберіг..
У вічному потоці мрій.
Я створював складні пастки.
Своїх думок,переконань з якими жив,я всі роки..
6
2
148
"Дорога у Вічність"
Пролог Дорога
БАСТІАН
У дорозі на двох,менше кроків..
Ми з тобою-ідемо не раз.
Тут і гори,і водні потоки,все усміхнено-глянуть на нас.
Ми для них-лиш піщинки на пляжі,вони зверху глянуть на нас..
Не сумуй ти,не треба вже так..
ЛЮДВІГ
Як мені,в цих краях,і не засумувати?
Тут панує-тиша і спокій в душі!
А у сердці чомусь маю втому..
Поясни ти мені..
БАСТІАН
-Тут пояснень навіть не треба,ти напевно ще не зрозумів.
У журбі немає потреби,ти прийми безтурботний політ.
Не гадай,не плануй,та не переймайся..
Все що сталось-все мало відбутись.
Не змінити тобі тих подій!
ЛЮДВІГ
Все неначе у казкі,ще не віриться мені..
Чому вітер шепоче пісні?
Чому спів солов'їний,все лунає тут скрізь?
В чому підступ такий сновидінь..
БАСТІАН
Це не сон! Просто день-нині чудовий.
Весь цей Світ-існує для нас!
Ми щодня пливемо по течії,і об камені руйнуємо час..
Нам потрібно хоча б трохи-спочинку.
Не тримати тривогу в руках..
І тим паче засмученим бути,хай сумні-втрачають компас.
Ти повір друже моїм словам,все що сказане буде-залишається всюди.
А все те що не сказав-з часом скажеш не раз..
ЛЮДВІГ
Маячня це якась!
Ти напевно живеш десь далеко,у мрійливому світі своєму..
Реалістом ти-бути повинен!
А не бачити тільки приємне..
БАСТІАН
Я такий який є!
А ось ти-лиш бачиш лихе..
Тут помітив сміття на дорозі,там уколів чимало в кущах,а ось там;
Бачиш білі тополі,що похилені з смутком до нас..
Як таким жити на Світі?
Ти лиш бачиш погане весь час..
ЛЮДВІГ
Знаєш друже,не треба сваритись..
Ми лиш різні з тобою,ось і все..
Не змінитись,нам вже ніколи!
Ми такі які є.
БАСТІАН
Ти правий,люди різні бувають.
Одні-вірять Богам на Землі.
Інші-в небі літають,довіряючи тільки собі.
Я колись-був складнішим..
Був таким як і ти,все брав близько до серця,все сплітав душевні сітки..
ЛЮДВІГ
Що змінилось у житті твоєму?
Що ти став іншим в житті..
БАСТІАН
Наш час-не безмежний повір!
Ми за своє життя-лиш добре пам'ятаєм засмучені дні..
Але чому так відбувається?
Відповідь ти мені..
ЛЮДВІГ
Ну напевно, їх дуже багато..
А щасливих,лиш кілька років,а у деяких навіть і днів..
Всі як і я-аналізують,складають,в підсвідомості події свої..
БАСТІАН
Так і є! А ще я додам-що ми забуваєм,хто створив для нас,щасливі дні..
Всі кажуть;
-Сім'ю поважаю,та кохаю я всіх!
Але коли подзвонити збираються.
Вже знайдуть сотню причин..
3
0
163
"Ще з тих часів"
Ще з тих часів,коли пани над людом панували.
Тоді коли ріки-червоними були.
Всі вірили в престол небесний.
Вже люд простий,молився на хрести.
Тоді життя-життям і не назвати!
Бідні купці,збирали копійки.
Тоді від хворі,бідні помирали..
Поки багаті-Замки будували!
Збираючи данину поміж сіл.
І війни були,полягло чимало..
На місці битв жорстоких,вже цвітуть сади.
Та тих героїв,всіх і не згадаєш.
Велика кількість,втраченних життів..
2
0
169
"Мій Дім"
Мій Дім-це там де я живий!
Де ріки із тюльпанів.
Де світло щирих,простих людей.
Освітлює мій ранок..
Мій Дім-це місце мрій!
Де я-радію сонцю.
Немає смутку та журби у ньому.
Лише щасливі лиця.
Якби я міг,долю змінити..
Писав би,не болюче..
Та все нажаль,вже не змінити.
Ті стони,неминучі..
3
0
110
"Чарівні місця"
Колись я мріяв про чарівні місця.
Де щасливі люди навкруги.
Всі радіють та сміються.
Та немає слова-журба..
Закрита брама смутку і болі.
Ми не повернемось ніколи!
Залишені назавжди люди.
Які у Світі все руйнують..
Та вже тепер я мріяти не хочу.
Побачити бажаю це.
Щоб щастья завжди панувало.
Серед простих,вірних людей.
4
1
120
"Продовження сна"
Продовження сна,дивна ця пора.
Так магічно манять,до себе ці місця.
Посмішка моя не зникає з чарівних алей.
І вже ранок цей,подарує тільки радість у людей.
Усі поля довкола соняшником засіяні були.
І вітер все шепоче,всі знайомі пісні.
Продовження сна,дивна ця пора.
Так магічно манять,до себе ці місця.
Дракони у горах не будуть забуті.
І гіпогрифи живими будуть.
На них всі ці люди,полювати вже перестануть..
Та приймуть як належне,чарівних приблуд.
Мости боротьби та смерті зруйнують.
Не буде жалю за втрачений люд.
І жити всі,вічно будуть..
2
0
134
"Ти птах крилатий,чи вже ні?"
Ти птах крилатий,чи вже ні?
Летіти мав би в далечінь.
Ті хмари,крилами обіймати.
Та вже напевно на землі..
Прийдеться жити,сумувати.
І вітер все шепоче тихо.
Себе прийми,не забувай.
Для кого зірвані всі квіти?
Для кого створений цей рай..
Ти птах крилатий,чи вже ні?
Дай відповідь самому собі.
Пройдуть роки,всі полетять..
Тебе залишуть знову..
4
0
141
"Знаєш тату"
Знаєш тату,життя-важкувате..
Сьогодні чи завтра,все буде не справжнім..
Не буде ніколи,щасливих моментів навколо.
Цей час мені вже не повернути.
Коли я радів,з тобою побути..
Знаєш тату,досить!
Із мене життєвих заносів.
Чому все так складно?
Невже не дам ради..
Скажи мені тату..
Скажи мені тату..
Як жити щасливо?
Всіх полюбити?
Роками творити..
І ще головне,як себе не згубити..
У цьому житті,хотів би я- жити.
6
0
175
"В пащі темних вулиць"
В пащі темних вулиць.
Страждаю від важких своїх думок.
І у темряві,неначе все по колу.
Немає волі..
Тому давно живу я,під замком.
Самотні незнайомці наче зомбі.
Блукають в пошуку свого буття.
У них немає слова-доля.
На ланцюгу тримає їх життя..
В пащі темних вулиць.
Шукаю вихід,з темної доби..
Та темрява все більше пригорнула.
Залишусь я назавжди в ній..
5
0
158
"Актор театру"
Сам собі я брехав.
Що бажаю бути собою.
Та ті маски,на лице я щоразу вдівав.
Уявляв себе я Актором..
Тим ким був я раніше.
Не хотів би згадати..
І забути хотів би скоріше.
Я людей поважав,доброту дарував.
Та вони розуміли щось інше..
Десь на сцені театру.
Вже не чути радісні крики.
Тиша в залі панує.
Я вклонився повільно..
Та ніхто це і не замітив..
6
0
159
"Чому Світ наш такий?"
Я своїх фантазій,страждальний герой..
Я сердце своє,вже закрию на замок.
Все часто бачу страх,який живе у моїх стінах.
Закритий Альманах..
Немаю світла у очах..
Я вже бачив все,що було колись..
Весь Світ прогнив,та в ньому полум'я горить.
Я часто бачив у снах.
Історії людей важкі..
І серед них,лиш бідні всі.
Немаю змоги я,всім їм допомогти..
Чому Світ наш такий?
Хто винен у бідах всіх?
Невже не досить крові і болі..
Щоб зрозуміли всі.
Війна-важка хвороба!
Потрібно знищити її..
1
0
151
"Раніше думав"
Раніше думав, що все вмію.
Та це далеко, вже не так..
Повчав людей я так невміло.
Все рахував, що не дурак..
Та це далеко, вже не так..
Прожити маю, ще не рік.
Щоб зрозумів нарешті я..
Життя дається лише раз.
Прожити треба його так..
Щоб слово добре, вже сказали.
Коли закінчиться твій шлях..
Раніше думав, правда у слові.
А вже брехня, огидна мові..
Та це нажаль, вже і не так.
Брехню всі люблять, звеличають.
Почути правду не бажають..
Для всіх вона, дуже складна..
2
0
161
"Кожен день-боротьба"
Кожен день-боротьба.
Демон знову лютує.
І невже все дарма?
Що з роками будую..
Кожен день-як останній.
Виживання наосліп.
У думках пустота.
Непотрібні емоції..
Все чекаю прозріння.
Та щасливе спасіння.
Від складної епохи..
Що дарує самотність.
Як у книзі святій.
Вже не бачу я мрій.
Тільки факти,та смуток.
Все панує в мені.
3
0
158
"Все життя щось бракує"
Все життя щось бракує.
І той демон лютує.
Що ті вчинки мої.
Всі із серця надходять.
Все життя я втікаю..
Від проблемних ідей.
І бажаю знайти найщиріших людей.
Все нехай "руйнування".
Непотрібне прощання.
Завжди поруч зі мною..
На дорозі моїй.
Все життя як у книзі.
Всі страхи вже на волі..
І космічні потвори вилізають назовні..
Я бажаю себе цьому світі знайти.
Та себе не згубити..
В божевіллі, безглуздих подій..
3
0
258
"Люди"
Все часто бачу я картину.
Що люди стали..
Як-чужі.
Ти ніби знаєш ту людину.
Всі дні,ці тижні та роки.
Та з часом бачиш,що незнаєш..
Ти ту людину що стоїть.
Все більше мінусів ти бачиш.
Яких раніше б не зустрів..
Все часто думаю,що сліпий..
Раніше бачив я одне.
Але тепер,очі відкрив.
Та бачу все лише лихе..
Думки шукати позитив..
Та гарні риси у людини.
Та краще б я,їх не шукав.
Раніше легше було жити..
Шукав я щирості у людях.
Простої доброти,та правди.
Та серед лицемірних тих людей.
Шукати цього вже не варто.
Але серед каміння бруду.
Знаходиш золото повсюду.
Тут головне,не помилятись.
Та більше нам всім спілкуватись.
Щоб розуміти серед нас.
Хто дійсно справжній,цінний алмаз..
8
1
204
"Пошуки втраченого"
На гірських рівнинах долі.
Я знайду думки з собою.
Скільки часу ще блукати?
Серед вітру,та обвалів..
Десь на пагорбі крутому.
Не знайду вже я нікого..
Лиш уламки моїх мрії.
Вже світили у ночі.
Їхнє світло як-ті камені небесні.
Вже освітлюють тут все.
І ті помилки нещасні,та дурні думки про все..
Що змінити можна Світ.
Світ-із болю та надії..
Та невже можна змінити?
Сам себе,вже не змінив..
7
0
191
"Останнє бажання"
Ось з неба впала і я загадав..
Бути миру,а не війнам та болі.
Я сказав незначне..
Що бажаю одне:
Не буде вже смерті ніколи!
Ось з неба вже впала.
А я і не встиг,загадати чого я бажаю..
Я бажаю щоб:
З правдою,по житті нам всім йти.
А з брехнею,хай згинуть нероби..
Ось і знову летить.
Загадаю ще раз:
Щоб і люди щасливі були..
Та чому ти для себе,нічого і не загадав.
Запитав я себе..
Та навіщо,я і так все вже маю..
Мені більшого вже і не треба..
4
0
141
"Бути хочу завжди з тобою"
Бути хочу завжди з тобою.
Відчувати себе живим..
Дай мені хоча б хвилину.
Залишись у снах моїх..
Кожен день без тебе.
Вже немає сенсу..
Люди всі дратують,мир не відбудуєш..
Все нажаль так сумно.
Без очей твоїх..
І коли я бачу тебе,у снах своїх.
Моє життя оживає..
Світ цей розквітає.
Віра не зникає..
Що все змінити.
Зможемо разом ми..
Бути хочу завжди з тобою.
Відчувати себе,собою..
Дай мені хоча б хвилину.
Залишись у мріях моїх..
І ранковий світанок.
Знищує кохання..
І нас с тобою знову розлучає.
Залишається тільки.
Ночі нам чекати..
4
0
145
"У дорозі"
Ми з ним завжди в дорозі.
Все спішимо кудись не раз.
І ноги стерті вже до крові.
Можливо зупинитись час..
Я все йому казав;
-Не треба!
Та в тих словах нема потреби..
Все стверджував йому:
-Ти тут далеко не правий!
Та він не слухав слів моїх..
На світі цьому щастя не знайти.
Тим паче щастя..
Що воно таке?
І хто придумав вірити брехні..
А правду геть від себе відкидати.
Останній шлях,ще маємо пройти..
Ми лиш у двох,дійдемо до фінала.
4
0
131
"Дім"
Сади квіткові біля хати.
Вишневий цвіт все огорнув.
І вітер прошепоче тихо.
В чужих краях себе забув..
У парку біля озера вночі.
Знайду і спокій,самоту.
І снігом сердце огорнуло.
Вечірню втому не прийму..
Лікуюсь музикою природи.
Живий,серед померлих душ.
І світло в хаті не погасне.
Допоки на землі живу..
6
0
123
"Кохання Чаклуна"
Будемо жити,не помремо.
Гарно виглядаємо разом.
Вірити мені повинна ти.
Мої чари неземні.
Сильні та міцні.
Ми як увісні.
Зачакловані з тобою,ми навіки тільки двоє..
У цих скелях морських.
Ми залишимось,назавжди в них.
Будемо жити,не помремо.
Гарно виглядаємо разом.
Вірити мені повинна ти.
Мої чари неземні.
Сильні та міцні.
Ми як увісні.
5
0
192
"Та чому все не так?"
Та чому все не так?
Ніби все як завжди..
Завжди люди-у пошуках долі.
Я у вітра спитав:
Де знайти правоти?
Та могутній вітер,мені відповів:
Правоти ти не знайдеш ніколи..
Все блукав,серед Замків та Фортець неземних.
Все бажав віднайти.
Правду у слові,та вірність народу.
Та нажаль мої пошуки,безглузді були.
Не знайти вже мені..
Серед панського роду.
Такого ніколи..
Та чому все не так?
Простий люд-як завжди в неволі.
Десь у книзі історії.
Записані будуть.
Люди ті що бажали свободи..
Всі пісні не замінять,всі слова будуть зайві.
Коли чуєш про втрачені долі.
І крізь роки,пам'ятати будуть.
Тих людей які полягли..
Серед степу широкого..
4
0
156
"Поема Фред"
Бідний Фред у криницю впав.
Всі біди з собою взяв.
Все казав він людям всім:
Заберу я біди всі!
Ваші і свої!
Сонце вже не світить Фреду.
Мав в думках своїх потребу.
Бути вірним всім..
Все кричали йому в пітьму.
Кинемо мотузку ми,схопись за неї ти.
Та Фред слухати не хотів.
Все кричав маячню свою..
Люди всі,зібрались у ночі.
Кинули мотузки всі.
Та Фред казав:
Я залишусь назавжди,у криниці у пітьмі.
За ваші гріхи,за свої та чужі.
Згину я в пітьмі..
(Автор арту: Nele-diel)
4
0
146
Поема "Жук-романтик"
Геть зник смуток з очей моїх..
Я зустрів її в садку.
Тут птахи заспівали мені.
Що знайшов я ту саму: "свою".
І вона як та квітка в саду найгарніша..
Вже у неї яскраве вбрання..
Та і я золоте тіло маю, але зріст мій малий от біда..
Я спитав у бджоли:
-Як гадаєш, вона покохає мене?!
Та бджола відповіла:
Це людина..
Забуть ти про це!
-Це немає різниці, серед своїх давно я чужий..
Скажи мені бджілко, чому світ такий?!
Чому кохати не можу людину, а лише тільки своїх..
-Ти ще молодий.. Та не розумієш, вони злі не такі як ми..
Вони знищують все що бачать, всім бажають смерті, біди..
-Вона не така!
Вона добра, чутлива, приємна, і завжди квіти саджає, вже у неї таке не знайти..
-Ти наївний! Багато незнаєш, ще багато маєш пройти!-бджілка з голосом сумним,відповіла вже мені.
Я не слухав її, не бажав, вона просто незнає мене, і тим паче її.
Споглядав я на небо, та розумів що під вечір побачу її..
І ось вечір прийшов у садок, всі комахи та плазуни прокинулись.
Я чекав на появу її..
Що хоча б оком одним споглядати, як поливає вона квіти свої.
Я вже відчував запах її духів, і ту посмішку в думках уявляв..
Та чомусь вона не весела..
Злість панує в повітрі чомусь..
Я побачив хмари червоні.
Щось не так.. відчуваю чомусь..
З під спини дістала вона зброю, та із неї бризкати розпочала.
Вся родина моя почала вмирати, біль в очах... біль в очах..
Я відчув запах смерті вже близько..
На той світ, мені вже пора..
І в останніх агоніях болі, я побачив бджілки силует, та промовив вже тихо до неї:
-Ти пробач! Була ти права!
Не змінити жорстоких людей..
4
1
290
"Пишу тобі листа"
Пишу тобі листа.
Для того,хто страждає від холоду.
У людей бачить тільки пастки.
І від смутку бажає втекти..
Пишу тобі листа.
Щоб думки твої-були прозорими.
А слова були-свідомими.
Не безмежні твої помилки..
Пишу тобі листа.
Крізь роки прочитаєш ти його.
Зрозумієш мої ти слова..
Часи пройдуть.
Складний твій шлях..
Знову будуть проблеми у тобі.
Не зважай ти,на біль та страх.
Все пройде!
Головне себе збережи..
3
0
140
"Митець серед руїн"
Я малював картини з різних часів.
Все будував,ілюзій безліч своїх.
І у казках знаходив правду.
Вічно створював сюжет.
Де щасливі всі назавжди.
І щасливі кожен день..
Вже на вулицю виходити сенсу я вже і не мав.
Та навіщо там бувати,я і так про всіх все знав..
Зрозумів систему цю.
Та бажати в неї жити.
Не бажав би і митцю..
Я писав книги про справжнє.
Про журбу та доброту.
Та ці книги,це-непотріб.
Всі полюбляють брехню.
Ту брехню що чути криком.
Із брехливих тих людей.
Та невже їхні слова.
Досі мають справжній сенс..
2
0
135
"Сердця палають у вогні"
Сердця палають у вогні.
Нестерпна біль у них живе.
І кожен день-неначе у ночі.
Ця темрява їх пригорне.
Ранкове світло,вже не світить.
Яскравим променем своїм.
І вічності стає замало.
Щоб зрозуміти помилки.
Брехню із миски знову черпати.
Так б не хотілося мені.
А правду у людях зустрічати.
Цього бажаю я завжди.
Сердця палають у вогні.
З небес вже чути спів.
Та ці пісні я не почую.
Мені ще рано йти до них..
2
0
132
"Куди спішить цей час"
Куди спішить цей час.
Навіщо так летіти..
Хотілось б залишитись у спогадах своїх...
Я завжди прагнув щастья.
Шукав його у полі.
Нездійсненних бажань..
На перегони з долею..
Куди ми спішимо..
Все прагнено дізнатись!
А жити нам коли?
У вирії подій?
Який чарівний день.
Відкрився на світанку.
Та не зустріти вже мені..
Ці посмішки людей.
Я і не пригадаю,коли сам посміхався.
Життя-складне.
І я складним стаю..
А поруч люди,похмурі та суворі.
Жаліються на долю,складну та непросту..
3
1
144
"Бачив дивний сон"
Бачив дивний сон. В ньому дивні всі.
Всі спішать згоріти у вічному вогні.
Та невже мені,це не зрозуміти.
Чому всі вони мають це зробити?
Я їх стримував,перешкоджував.
Та мої зусилля марними були..
В них в очах палає,вогняний малюнок.
І мої слова,це не порятунок..
Зрозуміти би,навіщо жертви ці.
Та для кого все це,ви скажіть мені?
Я і відповідь не почув ніразу.
Тільки мали всі,до мене злість
відразу..
Бачив дивний сон. Люди в ньому злі.
Все бажали вони,згоріти у вогні.
Я їх вже не тримав,тільки споглядав.
На дорогу їхню до вогнища пітьми..
3
1
102
"Останній крок"
Ніхто не може нам допомогти..
Ми самі шукали сутності, спокути.
Пройшов шлях, більше не повертаюсь,я в тенети люті.
Вже відпущений в небо цей птах доброти.
І малюю картини яскраві свої..
Цей момент - моє спасіння душі.
Хто всередині порожній, переконайтеся самі.
Зрозумійте, який ваш злочин?
Бути справжнім,чи бути лише у самоті.
Здутий війною, після червоного моря.
Прийдуть ще часи,спокійні,прозорі..
Хто друг і хто ворог?
Скажіть ви мені?
У руці лише маю..
Втрачені дні.
.
Будь тільки собою, останнім героєм.
Не дозволяй їм забирати свої думки!
Залишився один,пам'ятай свої помилки..
6
2
184
"Думки мої лише про вас"
Думки мої лише про вас,і вічності замало.
Щоб із захопленням міцним.
На вас ще споглядати..
Я мрію стати вашим навіки.
В житті мені потрібні тільки ви.
У квітанкових садах зустрів я ваші очі.
Яскраве світло в тих очах.
Розвіює всі болі..
Заради них зупиню я.
Всі війни та незгоди у світі.
Лише залишуться,щасливі діти.
Думки мої лише про вас.
О мила,моя принцесса.
Всі Замки та Фортеці вам.
Дарую я безмежно..
5
0
163
"Думки в пітьмі"
Мені боляче бачити цей світ.
Мені вже краще в темряві.
Я вже багато літ,все мрію про спокійний дім..
Мені так важко прийняти.
Людські страждання та війни.
І вже напевно не збагнути.
Чому наш світ такий..
І правду в слові не знайти,брехні чимало віднайдеш.
У людях бачиш тільки біль.
І всім хотілось б допомогти.
Вже серед вітру та штормів.
Бажаю спокій зберегти..
4
2
143
"Міст"
Все життя-як той міст,що не легко пройти..
Серед різних доріг,найскладніша з усіх.
Тут і руки тремтіти перестати повинні..
Боячись вниз упасти,ти втрачаєш надію.
Що пройдеш,не спіткнешся,не впадеш.
Та нажаль все не так,як собі ти гадаєш.
На шляху ти зустрінеш,чимало проблем.
Та здолавши їх всіх,здобуваєш себе..
5
0
145
"Скульптор життя"
Я Світу-чарівник,любитель книг.
Мрійник,гравець,страху кінець..
Життя моє-складний урок.
Я в ньому бачу,смертельний крок.
На своїх сторінках,я завжди сам..
Такий вже мій,нормальний стан.
Танці на моїх кістках,перекручені слова.
Я бажаю вам лише добра.
Незакінчена пора..
Буду вас я розважати,цінувати та плекати.
Ви лиш знайте лиш одне.
Вже таких і не знайдеш..
Я Світу-бунтівник,червоний бик.
Ловець подій,чарівних мрій.
І все тому,що я живу..
А не існую,серед вогню..
6
2
152
"Замок мій"
Стоїть за горою,похмурий Замок мій.
Я у ньому сам,живу багато літ.
Я своїх фантазій,страждальний герой..
Турбує іноді мене,цей божевільний сон.
І прокинутись не хотілось би мені.
Я поринути у сон,бажаю назавжди..
Я своїх ілюзій,взятий у полон.
І тепер залишусь у безкінечності думок.
Ці картини мої,що у залі висять.
Вони висвітлюють життя..
Я часто бачу страх який супроводжує всіх.
В моїх краях..
Живе в моїх словах..
Не бачу відповіді я,на ці питання мої.
Чому у світі стільки болі?
Невже не досить крові?
Стоїть за горою,похмурий Замок мій.
Я у ньому сам,живу багато літ.
Я своїх фантазій,страждальний герой..
Турбує іноді мене,цей божевільний сон.
І прокинутись не хотілось би мені.
Я поринути у сон,бажаю назавжди..
4
0
313
"Джокер"
Був веселим я щодня.
Посміхався кожного дня.
Смуток та журбу,відкидав від себе.
Та нажаль змінився я..
Втратив самого себе..
Я побачив у вікні,тих людей без душі.
Вони мовили мені:
-Божевільний ти чи ні?
Хто сміється та радіє,у часи такі складні..
Вони праві як завжди..
Посміхатись не повинен,а радіти нема чому..
У країні цій,стає гірше..
Треба зберігати біль..
Скрізь жалітись,сумувати.
Пам'ятати ворогів..
Я щасливим був раніше..
А тепер,живу як всі.
Тут ображений на світ.
А вже там,руйную свій..
(Автор арту:Glimpen)
3
0
200
"Людина-загадкова"
Тобі дуже цікава,людина-загадкова.
Ти про мене чула лиш в піснях..
Я давно не радію, і тим паче не мрію.
Реалістом я, тут вже став..
Ти хочеш доторкнутись до таємниці.
Зняти капюшон вже мій.
Та те що ти побачиш..
Знищить образ твій..
Ти мене уявляєш,принцом із казки.
Та нажаль я не з таких..
Моє обличчя має рани.
На місяць я,завиваю..
Лісові вовки мені друзі.
З людьми зустрічатись б не хотів..
Тобі дуже цікава,людина-загадкова.
Ти про мене чула лиш в піснях..
Я давно не радію, і тим паче не мрію.
Реалістом я, тут вже став..
Покинь ти,ці краї злі..
Ти не зустрінеш тут,щасливі дні.
Я тебе залишу..
Щоб не зробив я тут, біди..
Пісні про мене правдиві..
На місяці я-інший.
Ти краще забудь,зустрічі вже наші.
Вони до добра, не приведуть..
(Автор арту: k3v1n4ndr3s)
3
0
187
"Відображення моє"
Ти мене незнаєш..
Ти лиш відображення моє.
Мене згадаєш,коли важко тобі буде.
Всеодно..
Згинеш на дно..
Ми з тобою,неначе незнайомці.
Сотню років двоє у коробці.
У полоні власного моря.
Зітри з очей своїх,даремні сльози..
Кінець-це лиш початок нестерпної болі.
Маю при собі твої закони.
Я пам'ятав..
Я сам же їх збудував..
Вірний собі..
У відображенні бачу тварину, що сходить із розуму кожної днини.
Як себе зберегти?
Де цю правду знайти..
Божевілля моє, роставляє пастки..
5
2
188
"Нестерпний актор"
Гротескні малюнки довкола в кімнаті.
Розвіяні вітром листівки до мами.
Роками писав я сценарій до фільму.
Який випускати у світ не хотів би..
Для кого ці ролі?
Я граю постійно.
Невже мене справжнього, не зрозуміють..
Думки про майбутнє,тривоги чимало.
І сонце вже сходить,над моїм причалом.
Весняний світанок, дарує надію.
Побути собою, хоча б на хвилину..
6
2
248
"Сам в кімнаті"
Там вітер,дах мій рвав.
І дощ по вікнам друкував рядки.
Я сам собі історії складав.
Які вигадував роки..
І дні мої з часом сумніші стали.
Я не згадаю радісні пісні..
Надворі смуток,та журба гуляє.
Коли набридне їй, розгулювати скрізь..
Я вірив людям, довіряв найближчим.
Але вже згодом зрозумів..
Все важче стало довіряти всім.
Напевно черствішим став з роками.
І посміхатись перестав..
Чому це сталось?
Невже відкрилась рана..
Яку із часом я вже забував..
4
2
258
"Шлях до істини"
Я живу доки, я вірю в чудо.
Але повинен, не бути тут..
Моя душа-мене незнає.
І біль моя, мене плекає.
Всі чари зникли з лісів моїх.
І на деревах,один лиш сніг..
Ноги не слухають, руки тремтять..
Залишу світло в своїх очах.
Я вірю в правду, величних гір.
До них далеко, ще йти мені..
У цій дорозі, людей нема.
Я цю дорогу пройду лиш сам..
4
0
243
"Втеча"
У вікні силует, думок початок.
Сердце моє, вже давно не сяє..
Згорить воно у пітьмі.
Залишу назавжди вірші.
Десь у одвірках своєї душі!
Змушений втікти від себе самого.
І помилки мої, це лише сором.
Щоб вже втікти, від поглядів цих сумних.
Потрібно мені, зникнути просто від всіх.
У своїх казках..
Ріки мої позасихали, стукіт коліс не чути вже далі.
У далині, бачу покинуті дні..
Я втратив вже їх, у підніжжі гори.
Ліки від страху, досі немає.
Страх поглинає, не відпускає.
Як досягти, сміливого знайти?
Поміж темних дерев..
Себе віднайти..
Скажіть ви мені..
7
0
212
"Прощання"
Прощатись нажаль мені вже потрібно..
В моєму саду зів'яли всі квіти.
Дерева родючі, уже без плодів..
І всі виноградники позасихали.
Не буде нікому доглянути їх..
Красиві слова, подяку та вдячність.
Хотів би,всім вам я сказати..
Слова що раніше не міг промовляти..
Я вдячний за все!
За віру, надію, підтримку..
За те що мене, не лишили ви в самоті..
І дні мої скоро закінчені будуть.
Залишу я вас, рідні мої..
5
1
308
"Ти-друг чи ні?"
Ти-друг мені чи ні?
З тобою ми і в радості і в горі.
Всі сильні вітри, та шторми вже пройшли..
Залишені у кандалах в неволі.
В темній кімнаті залишились ми.
Ти-друг?
Чи-так до слова?
Вже відповідь напевно не даси.
Якби ти другом був, вже б зрозумів безмовно.
Про що кажу, та мовлю я роки..
Ти-друг мені чи ні?
Я все питаю у себе я щоночі.
Поглянув у дзеркало вже своє.
І друга у відзеркаленні, побачити я хочу..
Ти друг мені чи вже напевно ні..
Кінець історіям епічним, де вже фінал відгадують усі.
У цій історії, фіналу і немає.
Лише сюжет закручений стає.
І вже в кінці, ви смерті не чекайте..
В кінці живими, залишуться вони.
6
0
384
"Реквієм свого буття"
Рахую дні, і місяця та ночі.
Все щось планую, бути справжнім хочу!
Ліки від болю та журби своєї.
Все віднайти бажаю у сувоях тих..
І гори ці, величні недосяжні.
І ці дороги стоптані неначе, кожен з них, пройшов вже їх.
Роки все йдуть, пливуть за небокраєм..
Краса очей її мене оберігає.
Вже не зійти із розуму мені..
Я тут залишусь ненадовго.
Помрію про квіткові я сади.
Серед руїн, ми тут лиш випадкові.
Не з світу цього, створені вже ми..
І відкриття диявола дається важко.
Хоча і знаю, я його роки.
Тепер і з ним прощатися я маю.
Це вже останній реквієм вже мій.
4
0
371
"Моя Пустеля"
І вічність моя, це блукати у пустелі.
Щасливі дні для мене невідомі..
Я в цих пісках, відчую себе як вдома..
Кінець ілюзіям, брехні самому собі.
Криниця радості як міраж пустельний.
Я все біжу до неї, ноги не мої..
Тепер залишилось лиш дні рахувати..
Коли знайду я відповіді всі...
Над сонцем що вбиває швидко.
Ті промені, розпалюють кістки.
Я знайду серед пустелі, вітер.
Який подує радісні вітри..
6
1
164
"Сам у пошуках надії"
Відчуття неспокійні, тривога лютує.
Всі безмовні картини, говорять зі мною.
І тепер у забутих гірських тих рівнинах..
Відчуваю я знову, боротьбу із собою.
Тут і краски в чорних відтінках.
В далечині немає білих тих кольорів.
Кожен день, як останній.
Пропливають кити..
Вже до моря спокійного не дійти вже мені.
Всі страждання страждальної ліри.
Я залишу в собі..
Пам'ятаю часи, веселі свої..
Ах да, ті часи, всі тривали лише один рік..
5
0
139
Поема "Чаклун з долини казок"
Підсів п'яний хлопчина до п'яного чолов'яги..
Який в таверні, вирізнявся від усіх..
Мав довгий плащ, та капелюх із птаха, у рукавицях він тримав оберіг..
Спитав у нього він відразу:
-Що за вбрання скажи ти мені?!
Та відповідь його смішна була:
-Я чаклун з долини казок!
В душі моїй живе журба..
(Чаклун став пальцями чаклувати, та вліз в його розум)
Смішний ти чоловік нічого не скажеш..
Який чаклун? Ти геть сп'янів!
-Послухай мене хлопче ти уважно!
Геть йди з очей моїх..
-промовив чолов'яга на нього подивившись, та плащ поправив він вже свій.
-Я вже нікуди не піду! Побитись я з тобой бажаю..
Занадто дивний ти вже тут..
-Якщо ж бажаєш, я не против, але умову маю я одну..
Якщо програєш ти, я перетворю тебе у змію..
А якщо вже я програю випадково, я зникну з цих країв відразу, лише допью своє вино..
Ну що ж нехай вже так і буде! Дурню верзеш ти всеодно..
Яка змія, ти щось наплутав, я більш вже схожий на дороге вино.. Ахахаха..
-Як скажеш, хлопче ти наївний..-промовив вже чаклун з насмішкою.
І ось ця драка розпочалась, крові в таверні було вже багато, і люд п'янкий підтримував вже їх.
Замах ноги хлопчини, не дав результату..
Та той чаклун з одного удару відключив його..
Хлопчина впав, заплакав сильно.
Промовив він:
-Не рівного ти собі знайшов..
Цей час у мить весь зупинився..
І перетворив чаклун хлопчину в пляшку, вже на підлозі лежало дороге вино.
Чаклун відкрив її, до дна вже випив..
Промовив він:
Хоча б на халяву, я вже тут напився..
Піду назад в долину я казок.
Десять пляшків вина на одного вже забагато..
Вже треба міру знати вже собі..
Хоч нудно тут вже не було.
Розвеселив себе як міг..
2
0
169
Поема "Старовинний Дім"
Частина 1
В покинутому парку, стоїть старовиний дім.
І вікна забиті, і морок живе в нім.
Пани не стали цей дім руйнувати..
Лиш туристів скликали, вирішили гріш заробить..
Еехх..
Легенду вони пригадали, що в домі дід жив колись..
Він вірив у себе, та інших не допускав, до своєї оселі.
Як тільки чужий, з'являвся на порозі тім.
Той дуб біля нього, ламав всім кістки..
І ось ця легенда живою була.
Всі люди збирались, фотографували місця.
Та якось у ранці, у парку біля дому.
Знайшли вже тіла, роздроблені ломом..
Поліція мовила:
-Це зробив клятий маньяк!
Та випадковий хлопчина сказав:
-Потревожили ми прах..
-Що ти верзеш! Який ще прах?
Ти знаєш щось більше за нас?!
-Та ні це я так дурницю сказав..-промовив хлопчина та зник в той же час.
І влада посилила охорону парку, поставила знак "Заборонений вхід"
Та вже знову під ранок, знайшли трупаків..
І вирішили всі закрити той парк..
Зібрали петиції, злякались всі не на жах..
Та хтось вже промовив:
-Детектива потрібно!
Всі в мить стали згодні.
Знайшли детектива.
Приїхав на місце промовив він тихо:
-В повітрі лунає злість та недовіра..
Ми викликали вас, щоб знайшли ви причину, чому тут люди вмирають кожної днини..
-Я залишуся на ніч, охорону збільшіть..
Якщо я не повернусь, спаліть ви це місце..
(Автор арту: yagaminoue)
7
2
141
"Поема Під сильним дощем у моста"
Під сильним дощем у моста, побачив я хлопчину.
Мав він гарне вбрання, панського виду.
Тут вже місяць все світив яскраво, і річка внизу,стрімкою була..
Але те що я побачив..
Схопила мене журба..
-Йди своєю дорогою!-хлопчина відповідав.
-Не чіпай мене, я вже вибрав шлях..
Ти що здурів! Бачу хочеш спригнути з моста, ти напевно зглузду з'їхав, зупиняй цей фарс..
-Я вже вирішив давно для себе всеодно, жити вже такому як я, в світі цьому не дано..
-Що ж зробив ти вже таке? Що так картаєш ти себе.. Все у світі мінливе, забудуть всі це!
-Я принц знатного роду! Покохав я дівчину з селища напротив..
Її очі полонили вже сердце моє.
І тепер вже навік, я в полоні..
-Це ж чудово, але чому ти журбі?
-Наш знатний рід, не прийме її.
Скажуть всі: -Селючка без смаку!
Але я кохаю її, і сердце вже болить..
Іншої мені вже не потрібно, я вірний тільки їй..
-Зрозуміло! Тепер все в історії цій, ви втікти могли би, із знатності твоїй!
-Це вже ніяк неможливо! Нас знайдуть і вб'ють..
Я не допущу, щоб сталося це із нею, про себе я і не тужу..
-Ах важка ситуація ця, я б порадив щось, та вже немаю слівця..
Я б допоміг, та простий я кузнець..
Вся тоді праця моя, піде на нівець..
Знайдуть мене, який вас врятував,
повісять у центрі, для вельможних забав..
-Прощавай приємний незнайомець! Дякую за розмову, але я рішення вже прийняв, не бути мені живому, на цій землі самому...
Під сильним дощем у моста, побачив я хлопчину.
Мав він гарне вбрання, панського виду.
Тут вже місяць все світив яскраво, і річка внизу, стрімкою була..
Але те що я побачив..
Схопила мене журба..
(Автор арту:jcbarquet)
7
2
160
"Підноготна пташок"
Підноготна пташок ( feat. Марко Ріхтер )
(Марко Ріхтер)
Вік живи і вік учись на помилках,
Лише пташки вивчають атмосферу.
Як так трапилось? І що у головах?
Розкажуть і про гнів,і де панує Ерос.
І правий був наш із вами Заратустра,
Відчуваючи орла й побачивши змію.
Птахи від вітру, як соломинка, не гнуться,
Б'ються мужньо, поки не впадуть в бою.
Людина - птах двуногий і без пір'я,
Саме так колись сказав про нас Платон.
Спостерігаємо, не взмозі доторкнутись до сузір'я.
Падаємо вниз логічно, як віщав Н'ютон.
Маленький хлопчик поки що не знає,
І у небо пошепки він скаже,
"Там далеко, десь за небокраєм,
Люди теж стають пташками".
(Честер Фінч)
"Я хотів би літати як птах".
Людям в очі згори подивитись.
В них побачити радість і страх.
А можливо і жити навчитись.
Розрізняти уміти людей.
Що міняють костюми і маски.
І тоді у відблиску очей.
Не залишеться жодної фальші.
Є птахи, що летять вище хмар
Коли того попросить їх серце.
Серед вітру, грози,поміж скал.
Все у пошуках свого гніздечка.
Розум свій проявляти в деталях.
Як це робить ворон крилатий.
Та відчути свободу, ніби з клітки
прийшлось утікати.
Ті знання добувати як солодкий нектар.
Відлітати у теплі краї.
Та немаючи тяжких барикад.
Будувати життя на "квітучій землі".
8
3
230
"Слова"
Слова що сказані ненароком.
Запам'ятались назавжди..
А ті слова, що приготив.
Вже сказані і не були..
Якби я міг словами.
Гірські потоки зупиняти..
Якби я міг піснями.
Всі війни в світі припиняти..
Тоді б напевно вірив.
Я людям навкруги.
Колись слова мої були-як мед бджолиний..
Але тепер я промовчу не раз.
Всі ті слова що сказати я повинен.
Я краще дам сказати, вже кожному із вас..
І вже коли мене, спитають:
-Як гадаєш?
Я відповім що думаю у даній ситуації..
Слова брехливі, поради без абстракцій.
В мені такі дурниці не знайти..
5
2
219
"Грішник"
Моя дорога веде вже до мосту.
На ньому я, вже вибрати повинен.
Чи буду я з дияволом на плечах..
Чи неосяжний розум, мене вже пригорне..
Хтось скаже:
-Вибір очевидний!
А я скажу:
-Далеко це не так..
Диявол пропонує, пізнати всі знання світу, бути відомим, знаним усіма..
-Ти не збирайся обирати краще..
Вже розум святості мені вже промовляє..
А я вже відповім:
-У вас порядок та вічний спочинок..
Нема у цьому радості ніяк..
У святості вже правил є багато..
А де свобода?
На це у тебе відповідей нема..
Ти лиш слуга!
Безмовний раб, що поклоняється Богам!
-Ти не правий!
Це темний бік в тобі говорить..
-І вже нехай!
За те не нудно буде, а тут у вас, лиш спокій навкруги..
Нема тут випивки, футболу, тут навіть крикнути, без дозволу не можна..
Який тоді у цьому сенс?
Всі замкнені були..
5
0
185
"Ліки від смутку"
Ліки від смутку ніхто ще не придумав..
Він знов приходить, тоді коли не кликав..
І вже годинник на стіні не ходить.
Тут час свій рух вже зупинив..
Коли хворієш, ти шукаєш ліки..
Твій стан без них, все гіршим настає.
Але що вже робити?
Коли ліків нема, та вже хвороба скоро вб'є..
Вже залишається молитись, про те щоб знову жити захотілось.
Але нажаль молитви, сумнішими були.
І стан став гіршим, журба вже поглинає..
І щупальця її, уже не відпускають..
Вже забуваються в думках, яскраві дні..
3
0
179
"Засмученим путівником увійду в твою вітальню"
Засмученим путівником увійду в твою вітальню..
Без зайвих, непотрібних тих думок.
І пригорну тебе до себе я звичайно.
Відкрию я старе, бельгійське вино..
Закрию двері у вітальні.
І вікна всі зачинені будуть..
Ми вдвох залишились до ранку.
Нехай на крилах ночі нас заберуть..
Вже заберуть нас янголи порядку, та спокію, гармонії в душі..
Нехай час грає з нами в карти.
Ми програємо йому, всі наші дні..
Засмученим путівником увійду в твою вітальню..
Без зайвих, непотрібних тих думок.
Залишусь ненадовго я з тобою.
Прийму покірного сердця стук..
4
2
182
"О думи мої"
О думи мої,я не маю права.
Права на віру, правду та відвагу.
Я не герой, тим паче і не воїн..
Тоді чому війна, триває вже у собі?
Роками я будую пісковий замок.
Хвиль змін складних, вже проганяв не раз.
І врятувавши себе наостанок.
Я зберігав щасливий час.
Цей час який, дарує справжню радість.
Сімейне коло вужчим вже стає..
І за столом з родиною своєю.
Я не зустріну вже сумних облич.
Лише хвилина щастья в домі настає.
4
0
133
"В'язень себе самого"
Відпусти мене на волю.
Я хочу бути вільним від кайданів!
Кайданів дому та роботи..
З якими я, живу роками.
Тепер я мрію про свободу.
Все планувати наперед.
Не жити як завжди для всіх.
Пожити трохи і для себе..
Я розумію що не звик..
Не егоіст, і вже тим паче не альфонс.
Я просто мрію бути, ким я давно уже хотів.
Тим самим вірним та щасливим.
Не бути завжди у журбі..
Це все наснилося мені..
Гадав я днями і ночами.
Але нажаль, це все так є.
Таке життя моє в стражданнях..
В стражданнях створених самим собою.
Проблеми взяті з стелі мук.
Коли з собою я здружусь?
Напевно буду героєм..
Тоді з собою залишусь.
3
0
124
"Орел"
Летить по небу птах могутній.
Здіймає крила догори.
І точним поглядом невтомним.
Все контролює з висоти.
Чи дощ, чи спека, чи негода.
Він гордо з легкістю летів.
Ніхто й ніщо його не спинить.
Він - житель неба, цар птахів.
Він приклад для кожного з птахів.
Хоча бояться всі його.
Таким повинен бути кожен.
Цей світ зруйнує будь-кого.
Хижі птахи вбивають слабших.
Сильніші ширяють навкруги.
І кожен з нас, як вільний птах.
Повинен стати вище всіх.
6
1
148
"Сповідь Самітника"
Мені судилось мандрувати під зорями ночами..
Я все гадав, що можу все, але насправді сил немаю..
І тут кайдани у руках, вже і синці важкі отримав.
За те що мав до світу я, невпевненість та зневіру..
Мені судилось сотню років мовчати у пустелі цій.
Чи заслуговує на це?
Так звісно, все я заслужив..
Я до людей не говорив, мовчання цінував щодня.
А вже коли сказати мав.
Вже закривалися вуста..
Не розумів я всіх хто поруч.
Вважав чужими, були вони.
Та вже коли потребував я допомоги.
Вони і з радістю мені допомогли..
5
0
206
"Ви ангели мої"
Ви ангели мої, залиште ви мене в підніжжі на горі.
Я розкривав себе, байдужим навкруги.
Все планував піти від себе, в далечінь.
Вже тінь моя, зі мною разом йшла.
Благала повернутись вже до життя назад.
Ви ангели небесні, мій розум неосяжний.
Як зберегти його, побачивши буття.
Коли прийде момент, що світ вже стане старшим?
Скажіть мені будь-ласка, о ангели мої..
Невже цей світ давно пропащий?
А в ньому я, пропащий маю йти.
6
0
206
"Крила кохання"
Він сумний бував, він її кохав.
А вона все йому відмову, щоб він не попросив..
З болі він тоді, крила змайстрував.
Як так вийшло, сам не поняв..
І з розбігу він, з скелі пригнув вниз.
Ті крила в раз розкрились.
Вже сміявся він, в небо полетів.
Та її благав, подивитись..
А вона не йшла, дурнем назвала, хлопця безпідставно..
І ось вітер став сильніший, ті крила руйнував.
А хлопчина в небі, вижити благав..
Та все склалось важко..
Вже під ранок на землі.
Лежав хлопчина з розбитими крильми..
6
0
159
"Над горизонтом"
Над горизонтом світить сонце.
Чарівний цвіт очей твоїх.
І вже роки проходять стрімко.
Але я збережу, щасливі дні..
Над містом моїм, темрява нічна.
Вже світло тут останнє догора.
Тут квіти у садах вже розцвітуть під ранок.
З тобою вже разом, зустрінуть цей світанок.
І хвилі в морі стихнуть водночас.
Спокійна гладь для тебе вже настала.
І зорі в небі тобі подарували.
Яскраве світло, ніжності момент.
4
0
124
"Постаті туманні"
Знову бачу вас, ви постаті туманні.
Що вже мені з'являлися не раз.
І бачити вас мені не гидко.
Хоча зустріти вас я не бажав..
І сонце моє вже давно не світить.
І ніч моя, зі мною попрощалась..
Коли в піснях писали про надію.
Я будував із каменя твердиню!
Ви вже забрали, сум, журбу яку я мав..
В собі тримав, та цінував щодня.
Тепер веселі дні переслідують мене..
Навіщо вони мені?
Ви забирайте їх!
І крик душі ви поверніть негайно!
Ви постаті туманні вже мої..
Тепер у снах залишилось страждати.
Хоча би це, залиште ви мені..
Тепер сміюся, та радію всьому.
Це так жахливо, відчуваю втому..
А де подівся страх, та каяття?
Невже і це, забрали ви від мене..
Тепер залишився один з собою.
Ви цього дурня, заберіть від мене!
Ви постаті туманні, мені вже набридли.
Коли ви віддасте страждальні дні?
Я так вже жити, не хотів би..
Життя веселе, не по мні.
Тепер ходжу, дарую радість.
Всі навкруги, рахують що дурний..
Ви праві люди! Це моя кара!
За те що справді я живий!
5
0
105
"Для неї"
Наші ніжні світанки та яскраві моменти.
Все зігріють сердце моє..
І часи у неволі, я забуду напевно.
Моя віра сильніша стає.
На околицях міста, я знайду силует.
Силует тої дівчини, що дарує мені спокій в душі.
І нехай весь світ почекає..
Я знайду від тебе ключі..
На морському узбережжі ми лише двоє.
І нехай зачекають усі..
Всі моменти з тобою..
Найдорожчі мені від усіх.
Вечір цей пригорнув наші думки.
І нехай все в минуле зникає..
Брехня ця, смуток, журба навкруги..
6
2
124
"Брехун"
Зоряне небо огорнуло моє сердце.
Ця краса нічного неба, подарувала вже надію..
Бути поруч з ближніми, та не зважати на образи..
Але чому кожен раз, я не в силах бути разом..
Я в розкопках вже душі.
Що давно уже в землі..
Десь в обіймах темряви..
Вже продовжую я йти..
Тут збрешу, щоб не образити.
А там стримаю брехню..
Скільки часу ще потрібно?
Щоб відчути що живу..
4
0
100
"У поета всередині"
У поета всередині вічний конфлікт.
Часом думки стати ніким..
Бути собою..
Але з війною,на себе іти.
Крики душі, все кричать про спасіння.
Та спасіння моє, у цих творах постійних..
У поета нема виправдань..
Все що сказане було, і буде.
Вже залишиться правдою всюди.
І даремно, слова не кидаю в сміття..
Ті слова що сказав, не забрати ніяк.
Все писати про біль та страждання тіней.
А коли напишу про щасливих людей?
Тут і люди чомусь, все сумніші стають..
Вже не бачу я сенсу, веселити цей люд..
3
0
128
"Soldier"
Світанок цей, вже пригорнув мене.
І ці птахи, кульбаби біля хати..
А який день! Ти глянь який це день..
Сам огорнув себе в яскраве покривало.
Порив душі моєї, стає все сильнішим.
І квіти ці, вже розпустили цвіт.
Та яблуня, і сливка біля ґанку.
Красу свою не приховає від усіх..
І ця дівчина, що має очі ті зелені.
Мене забрати у полон зуміла..
Тепер навіки я-в'язень її.
Я не шкодую..
Нехай буде так..
Вже моє сердце віддане тобі лиш..
Невже контузія і мариво проходить..
Я вже почув ту чергу з кулемета..
Уже і смерть,десь не за горами.
Та у душі чомусь, болюча втома..
Я другу промовляю:
-Я не здамся!
А він промовить;
-Ми будемо вдома!
І ось лежу в калюжі крові я своєї..
Хочу назад до хати.. та до дівчини тої..
Та це нажаль, не здійсниться ніколи..
Я в тім окопі, закінчу долю свою...
(Автор арту:McCryCraft)
3
1
145
"Фанатський вірш"
Вже синім світлом світить Лондон.
Краса відтінків біло-синіх приманює усіх.
У перегонах, переможець був лише один!
І Ліверпуль, та Фулгем вже за бортом.
Та Арсенал, який у перегонах був.
Він вже закінчив рух свій переможний..
Його синій дракон вже проглотнув.
Білим сонцем, та синіми світанками.
Цей Лондон вже освітлює усіх.
Та вже неначе під гіпнозом.
Ті люди вірять в біло-синій цвіт.
3
0
168
"Вечірня втома вже огорнула місто"
Вечірня втома вже огорнула місто.
Чудовий вальс думок, вже зупинив свій рух..
Красу речей простих та щирих.
Вже не зустрінеш в темряві нічній..
І вічний пошук справжніх ліків.
Відплив вже у човні забутих мрій.
Важкі слова вже сказані не будуть.
Вже стихли у пітьмі ці лицемірні люди..
Їх крик душі не чути навкруги..
Вечірня втома вже огорнула місто.
І ліхтарі у вулицях не світять.
Слова прощання сказані не будуть.
Вечірня втома не дає забути..
Вже не забути, людей з якими йшов.
Та вже дорога у болоті знов.
На тих чоботях, сліди вже вовчі.
А заєць вбитий..
На дорозі кров..
2
0
150
"Острів"
Сміється грім мені в обличчя.
Сердитий вітер завива.
І море це в моїх долонях.
Вже зупинилося дарма..
Та дощ у сердці не зупинявся.
Маяк мій світить в далечінь.
Але чомусь всі кораблі.
Розбиті були навкруги..
Вже навкруги на острові надій.
Не залишилось вже живих..
Неначе сніг прийшов влітку.
Прийшли і ці думки мої..
2
0
273
"Іронічна поема"
Я бачив-це сміття в Парижі.
Башню кохання-здали на метал..
Руїни Колізею-стали цирком.
Приходять всі дивитись на фінал.
У Лондоні, Біг-Бен вже зупинився..
І Шерлока всі звинувачують у наркоті..
-Він приймав їх, тому такий розумний..
І неважливо, що не справжній він..
Суди йшли, три роки і три дні.
Та посадити Дойля з Шерлоком, так і не змогли..
В Єгипті, випав сніг влітку..
Туристи задубіли всі.
Квитки назад просили..
Та ті квитки вже продані були..
Титанік другий вже побудували.
Він вже пройти мав, той самий шлях..
Та перед відправкою на воду..
Зламався старший капітан.
-Не попливу! Не хочу долі я лихої!
Та підірвав корабель з усіма..
3
0
315
"Країна мрій"
Країна мрій, уже за горизонтом.
Лани квітучі там, алеї зацвіли.
І ця краса все манить незнайомця.
Все рідше бачить він щасливі дні..
І ті ліса, та гори величаві.
Все ваблять поглядом своїм яскравим.
Очі озер, ставків рибацьких.
Запам'ятати все, бажає навкруги..
Зорі нічні там світять-лише світлом.
Червоних хмар, тут не зустріти в цих краях..
І посмішки людей довкола, так потрібні..
Зустріти їх, хоча би один раз..
Це все лише уява в його снах.
В блокноті списані до дір думки.
Країна мрій нажаль лише у мріях..
Її створити всі бажаєм ми..
3
1
254
"Не треба нам медалів золотих"
Нашої заслуги в тім не бачу.
Не треба нам медалів золотих.
За ставлення до інших, вже пропаще.
Не треба нам медалів золотих.
Нам не даються перемоги просто так.
Не подарують нам, нове життя..
Все будувати нам потрібно разом.
Хоча слова-разом, мабудь вже не до нас..
Не треба нам дарунків з під коліс.
Тим паче небо те червоне.
І вітер цей, вже віє в далечінь.
Там де людей цінують за свободу.
5
0
164
"Справжні люди"
Депресій стало у житті людей побільше..
Хворіють всі, і молоді, старі.
Невже у світі, радості немає?
Мабуть я не знайду, щасливі дні..
У пошуках..
Я скрині-спокою та щастя..
Невже ключі згубив я за мостом..
Тепер щасливий люд, не знайдеш..
Лише, сумні обличчя бачу за столом.
Вічні страждання, самокопання, аналіз цих людей..
В мені нажаль існує протиріччя.
Собі не вірю, а іншим тим більше..
І день проходить,як минулі дні.
День бабака, вже хід набрав..
Всі дні проходять, на повторі вічно.
Зупинка ця, для мене неможлива..
6
0
170
"Хтось скаже"
Хтось скаже:
-Чорне-це біле..
А біле-чорним стає.
І люди ці немають довіри.
Будують роками барьєр..
У вирій птахи полетіли.
Шукають краще життя..
І сонце уже не зігріє.
Людей без каяття..
Колись було важко всім жити.
Писали про це, всі в книжках.
Та зараз часи ще складніші..
В помилках,історія на сторінках..
Хтось скаже:
-Друг поруч з тобою.
Та бачу лише ворогів..
Для когось і друзі довкола.
Лише щоб були..
5
3
170
"Ціна брехні"
Жовто-блакитне сердце все б'ється у тобі..
Цей звук ні з чим,не зможеш порівняти..
І вічність даруючи тобі..
Вже Бог відправив вісточку до раю.
У болоті та важких умовах.
Своє життя проводиш молоде..
Для кого ця війна триває?
І скільки ще потрібно таких війн..
Щоб зрозуміли всі..
Правди немає..
Лише брехливі люди навкруги..
..
5
0
225
"Пригорни мене"
Пригорни мене подивись..
Знаєш я не той, ти не та..
Пригорни..
Подивись, в очах..
В очах моїх смуток, журба.
Я вірю в найкраще з невірою..
І час проходить дарма..
Щасливі світанки, залишені.
Життя-вже давно боротьба..
Неначе листок я по вітру..
Лечу у далекі моря..
Колись буду справді я вірити.
Що зможу здолати вітра..
Пригорни мене подивись..
Знаєш я не той, ти не та..
Пригорни..
Подивись, в очах..
4
0
214
"Мій дім збудований"
Мій дім збудований-з уламків моїх мрій..
Всі мої рідні, неначе як чужі..
Пройти цей шлях, від злості та до сприйняття.
Це все потрібно..
Потрібно так мені..
Мій ліс ніколи світло не знайде..
Густий туман вже огорнув місця.
Місця щасливих, справжніх тих людей..
Які зі мною, йшли до самого кінця.
Мій дім збудований-на принципах моїх..
Замок поставлений, паркан цей із плюща..
Важкий тягар я все несу в собі..
Це свій характер, та своє буття..
3
2
212
"Зима"
Зимовий краєвид полонив моє сердце..
Думки про минуле, дарували спокій в душі.
Вся краса цих країв, незрівнянно палає..
Для людей, справжніх, щирих, природа живе..
Вічний пошук надії, у зимових місцях..
Не дає забувати що справді живий!
Я пройду ще цей рік, щоб побачити небо..
Зимовий світанок, та сонячні дні..
3
0
120
"Зустріч"
На галявині побачив я дівчину..
Краса очей її мене вже полонила..
І голос ніжний звучав як спів птахів.
Її та ніжність мене погубила..
Промовляти до неї боявся..
Говорити взагалі я не міг.
Але посмішка її бездоганна..
Розтопила вже сердце моє.
Я в тенетах цього кохання..
Вже як в'язень її краси.
І душа моя радіє..
Що забув я засмучені дні..
5
0
133
"Для тебе"
Чарівність гір, лісів тих незрівнянних..
Зимовий килим, все накрив надворі.
Вічні вітання морського тихого прибою..
Я все візьму.. Та віддаю тобі..
Образи всі лишились за бортом..
Неначе в фільмі драматичному.
Кожен живе, та грає свою роль..
Пісні кохання, залишились вічними..
Почуття мої, для тебе лиш існують..
Життєвий стиль-кохати та творити!
Та все це без тебе неможливе..
Твоя присутність дарує цю надію..
3
0
114
"Зілля душі"
Я тисячу разів, говорив із собою..
І кожен раз,йшов на себе війною..
Коріннє моє вже загнило..
Зруйновані стіни із болі.
І день мій неначе, назавжди пропащий..
І зілля душі, все так гріє мене..
Я себе в цих місцях залишити не хочу..
Моє сердце-давно не моє..
Всі думки у журбі та у смутку панують..
Я підтримку в тобі, роками будую..
Та те зілля чарівне, все руйнує мене.
3
0
108
"Моя Квітка"
Сум з думок відпусти.. відпусти..
У дорозі на двох менше кроків..
Серед квітів в саду віднайду..
Найгарнішу квітку свою.
Квітка ця-найгарніша з усіх..
Краса пелюсток незрівнянна..
Я порину у вирій подій..
Тих думок про неї багато..
Тільки спокій в душі моїй..
Всі слова для неї існують.
І пейзажі лісів та гір.
Все я тільки їй подарую..
3
0
182
Поема "Фатальна зустріч"
У місті без доріг та купи болота зустрів я її..
Цей погляд викрав моє сердце, та не зберіг..
Відчуття страху і жаху не покидало мене.
У місті немає людей, та тварин навіть не чути..
Прохолода темних ночей..
Відчуття болі і смутку все приманюють ці місця..
Краса темних провулків, відправляє мене в забуття..
І ось у парку зустрілись ми разом..
Силует я побачив дівчини з довгим хвостом..
Не покинув думки я свої зухвалі..
Я побачив її у воді під мостом.
Промовляв до неї помалу..
-Ви краса цього краю проклятого..
Та дівчина, пірнула під воду..
Лише хвіст я побачив її..
Я сидів цілу ніч, та чекав все на неї..
І ось під ранковий світанок, я зустрів із нею.
Треміли від холоду і болі ноги мої..
Я почув декілька слів:
-Ти зі мною.. чи ні?
-Я з тобою доля моя.. Мої очі для тебе горять..
Під гіпнозом ішов я до води..
Всі слова.. та думки..
Я залишив в пітьмі..
І ось наша зустріч вже відбулась..
Та нажаль її вигляд викликав вже відразу..
Зникли очі чудові, і волосся яскраве..
Її вигляд жахіттям я б навіть назвав..
Темні очі, вигляд рибини..
Та обличчя з луски..
Але тіло дівчини..
Я почав вже тікати..
Та втекти не зумів..
Поцілунок її, мене загубив.
Обняла мене міцно, та на дно я пішов..
Дурень я..
Що гадав...
Що кохання знайшов..
(Автор арту:ToothlessEgo)
2
0
215
"Сам блукаю"
Сам блукаю серед степу широкого.
Все бажаю відповіді знайти..
На питання, які хвилюють кожного..
Де тут правда? Як себе знайти?
Вже біжу навздогін з пітьмою..
І слова в голові ріжуть голову мою..
Скільки часу ще блукати потрібно?
Щоб здружитись мені з собою.
Все для когось старався я жити..
Дарувати тепло та добро.
Але з віком всі мої сили..
Неприйнятними стали давно..
І кінець дороги в тумані..
Все біжу.. Від злих тих думок.
І в дорозі людей я не бачу..
Закриваю в собі я замок.
4
0
225
"Вічність"
Невдовзі пісня заграє..
Думки про минуле згасають..
І вічність дарує початок.
Початок-нездійсненних мрій.
Краса цих країв незрівнянна.
Залишиться в сердці моїм.
Бачу галявину в лісі, на ній безліч картин.
Картин цих людей добрих, щирих.
Яких не забуває цей світ..
І вічність у сердці співає.
Думки про майбутнє немаю..
Нажаль страх не полишає..
Думки про життя дарують лиш біль..
2
0
178
"Мамо"
Мамо, скажи чому?
Чому я винен в бідах всіх..
Чому життя таке складне..
Неначе випробуває, хтось мене..
За все пробач..
Пробач що час наш не зберіг..
За те що став на бік пітьми..
Мости добра в собі спалив.
Я все пройду, у мене серце ще горить.
Бо в ньому посмішка твоя.
Назавжди проживе в мені..
Мамо,скажи чому?
Чому ти плачеш від журби?
В чужих місцях на самоті.
Проходять в смутку твої дні..
Ти не сумуй!
Життя і так сумне стає..
Твій смуток знищує мене..
Твої слова..
Твої слова-як білий сніг.
Раптово випав по весні..
І з часом випадково зник..
4
3
175
"Раб Паперу"
Після пройденого шляху, залишились тільки травми..
Весь у пошуках своїх, незакінчених дебатів..
Час панує вже над містом.
У руїнах душі ці..
Вже бажаю стати вільним.
Ті тенета розірвати.
Нездійсненних моїх мрій..
Раб паперу назавжди..
У словах будує світ.
Світ ілюзій, алегорій, романтизму навкруги..
3
1
167
"Бачу танці на кістках"
Бачу танці на кістках..
Бачу посмішку в очах.
Незабутих тих героїв, всі забули водночас.
Повертались вже вони щоб признали їх усі, поважали та згадали їх у часи складні..
Та нажаль всі монументи, вже розвіяв вітер змін..
Бачу танці на кістках..
Вже зневага проросла.
До людей які зневагу проявляють кожен раз..
Історична цінність, вже не ціниться ніяк!
Тут і люди стали зліші, доброти вже знайти..
Добрим людям-жити важче, всі сховаються від злих..
2
0
169
"Думи про головне"
Вибір людини, що це означає?
Хто вірить ідолам, а хтось в душі цього немає..
Права людини-уже не сильні..
Всі на права, давно вже не зважають..
Сьогодні вбили за слова.
А завтра зловлять за права..
Як вірити цим ляльководам?
Як серед них, справжніх людей знайти..
Все в пошуках я правди, та своєї долі.
"Ляльковий світ, театр втрачених ідей"
Вже помирає поступово..
Бачу розумну складову буття.
Та серед розуму, людей немає..
Їм краще їсти те пусте сміття..
Якого вдосталь на телеекранах.
Обгортка гарна, але гнила начинка..
На це нажаль, ніхто вже не звертає.
Реклама знає як рекламувати..
Непотріб знань, які вже загнивають..
2
0
223
"Я хотів"
Я хотів би стати морем..
Бути сильною стіною..
Тут вічно з вами, буду вашим я героєм..
І скільки ще потрібно вам болі?
Щоб назавжди напитися крові..
Я хотів би стати вітром в полі..
Розвіятись попілом навколо..
Вічно правий..не бачу я тривоги.
Я хотів би бути щирим..
Та ця щирість вже набридла..
Я хотів би добро творити.
Та всі об нього, ноги витерли..
Я хотів.. Та чи потрібно це?
Бажання це лише примха егоїзму..
Який руйнує вже лице..
4
0
188
"Просто Веселка"
Просто веселка зачарує своєю красою.
І неначе у небо, ти злетиш випадково.
Від цих творів-чудових.
І садок гарних квітів на ґанку.
Все приманює тебе щоранку.
Всі пісні та троянди у коліна тобі.
Поетичність рядків, незрівнянних твоїх..
3
2
174
"Актор 2"
Все життя-як серіал.
Кожна серія різна.
Але чому у кінці, у фіналі твоїм.
Вже так мало, написано в титрах..
І роль головна, і овації тобі лиш.
То чому без кінця, не весело тобі?
Ти актор, граєш роль без зупину.
Але у останній серії, хтось із залу крикне:
-Не вірю!
Вже акторська майстерність дає лютий збій..
І вже міміка тіла і обличчя підводить.
Тут неначе дублера потрібно тобі..
Та дублер все не приходить..
1
0
176
"Складні умови"
Тут вам не курорт, не бачу комфорт.
І день,наче ніччю стає..
Себе віднайти, розум свій зберегти.
Потрібно напевно не раз..
Тут клімат зимовий, не бачу турботи.
Лише покладання на себе..
"Життя наче в казкі" , з тобою у танці.
Забудь цього не треба..
Ти тут не герой!
Тим паче не Полководець..
Ти краще побудь у останніх рядах.
У перші хай йдуть, материні сльози..
2
0
177
"Я застряв у мріях своїх"
Я застряв у мріях своїх.
Все бажаю знайти.
Справжній світ без журби.
Все що я робив, наче зло..
Проростає давно.
Серед сильних вітрів..
Вже не чую добро.
Сам собі руїни зробив.
Із високих домів..
Своїх власних бажань, і дорікань.
Тут неначе себе згубив.
І у яму зарив, всі тривоги свої.
Та лишив у пітьмі..
Я застряв у мріях своїх.
Бути справді живим..
А не просто пливти.
Незнайомих знайти..
2
2
169
"Вогонь у сердці"
Вогонь у сердці, спалах у думці..
Я навіть відкрию тебе, у закритій шкатулці.
Сам переймаюсь, сам відпускаю..
Думки про тебе, в собі залишаю.
Вогонь у сердці, палає яскраво.
Наче сьогодні останній наш ранок.
Сонячне сяйво, для тебе засяє.
Всі ці птахи, для тебе співають.
1
0
140
"Пробач"
Пробач якщо робив я щось не так..
В житті моїм панує страх.
Страх бути неприйнятим цим світом..
Світом зі зла, жорстокості, зневіри.
Пробач якщо образив випадково.
Про ті слова, я згадую щоночі.
Тепер і сни, важкими стали.
Мене кошмари вже дістали.
Пробач що був не тим ким мав..
І днями в склянку я пірнав.
Тут промайнуло вже життя..
Тепер залишився я сам.
Пробач моя вина..
Я не зберіг вже наші мрії..
Нічні прогулянки в Парижі.
Світанок з кавою у Римі.
5
0
193
"Все це в мені"
Із Поезії Франка і Рембо.
Естетики готичних ікон.
На фресках історія світу.
Безкінечність страждальної ліри..
Із кімнати без вікон та дверей.
Вже не знайти простої людини.
Що вірить собі, та іншим повірить..
Соціопатія, вагон цих апатій.
Вічний відкат до останніх реалій.
Квіткові думки та степи лугові.
Все це не знайти у творах моїх..
Залишений спів птахів у садах.
Почути лише, як кричить власний страх..
Все це в мені не дає забувати.
Творити історію, власної правди.
Зібраний з різних книжок.
Персонаж з важким багажом.
Депресивні історії, прості алегорії, складна філософія..
Все це в мені.. неначе живу у пітьмі..
Свої власні думки, відпливають у море.
Твори мої, відпущу на волю.
Знайдуть вони власних господарів долі.
5
0
165
"Живемо у дикі часи"
Там літо приходить взимку.
Там квіти розвіяні вітром..
Живемо у дикі часи.
Зруйновані стіни і вікна.
Там стежками ніхто вже не ходить..
Ліса і поля їх домівки.
І серед болота і болі.
Усміхнені люди все вірять..
Все вірять у славу та волю.
З родиною в сердці прямують.
Прямують наперекір долі.
Свою перемогу здобути..
5
7
240
"Думи мої думи"
Думи мої думи..
Як чинити з вами?
Темними ночами, світла вже немає..
Все те світло, ви вже відібрали.
Залишили хоча б трохи..
Тут без світла помираю.
Думи мої думи..
Вічний пошук правди..
Бачу серед попілу.
Свої мемуари..
Думи мої думи..
Скільки ще потрібно?
Вірити людині.
Я невже знайду щирих..
Серед вовків злих тих..
Злих тих, що немають сили.
Сили та що з серця..
Не у м'язах сила..
Думи мої думи..
Бачу квіт кульбаби.
Спів пташок на ганку.
Вірну цю собаку..
Але та людина, знищала це все..
Як тепер забути?
Злоба вже живе..
(Автор арту:GrahamSym)
4
2
237
"Без тебе і мене нема"
Без тебе і мене нема.
Слова на серці вигорять дарма.
Мене вже не стало.. І неба замало..
Замало..
Без тебе я-неначе розбитий літак.
Мене зібрати, вже немає як..
Кінець словам що немають сили.
У вирій птахи вже наші полетіли..
Я вірю що все було не дарма.
Як щирі люди зустрінемось ще раз.
Щоб тут залишитись, навіки відкрити, замок наших мрій..
(Автор Арту:Sangued)
3
0
235
"Сам у кімнаті"
Вікно – холодне повітря.
Щодня відчуваю втрату свого світла.
Нестерпний вітер у кімнаті.
Прийнятний спосіб помовчати..
Жахливе вбивство моїх мрій.
Сам собі вбивця і палій.
Кінець історій без фіналу.
Життєве кредо-Бути з вами!
3
2
213
"Поміж друзів сам"
Поміж друзів сам.. і без друзів сам..
І життя моє-як простий скандал.
Тут будую світ-без брехні, образ.
Але кожен раз, роблю все не так..
Вічний пошук віри, у простих людей.
Без складних ілюзій та інших речей.
Поміж друзів сам.. і без друзів сам..
Все живу як в'язень..
Своїх власних травм.
Поміж друзів сам, все будую храм.
Де знайду свій стан.
Все кричу у небо:
-Більшого не треба..
Та чи почують в небі, ці мої слова..
4
0
166
"В снігах знайти хоча б хвилину"
В снігах знайти хоча б хвилину.
На спокій, віру та життя..
Дійти до гори, без зупину.
Прийняти холод у кістках..
Вечірній вальс думок моїх.
Відтанцював останній раз.
Серце моє-для вас палає..
Прогнивший міст пройшов для вас.
В снігах знайти хоча б хвилину.
Себе прийняти поміж гір.
І люди ці, немають сили.
Зі мною разом все пройти..
2
0
184
"Ти лінія моєї долі"
Ти-лінія моєї долі.
Нехай всі інші говорять..
Що нам разом не бути.
Відпливли наші кораблі..
Ти-лінія моєї долі.
Краса речей мимоволі.
Прив'язаний птах у неволі.
В обіймах палких, він згорів..
Ліричні слова наче-воля.
У віршах я справді живий..
Кохати людину безтями, життя за неї віддати.
У фільмах лише це знайти..
3
0
253
"Колись"
На аркуші папера думки летять у небо.
Неначе сніг влітку, прийде журба моя..
Колись життя було безцінне.
А зараз всім воно не треба..
"Руїни серця", а не справжнє життя.
На аркуші папера думки летять у небо.
Вже крила віри собі я збудував.
Вже розігнавшись із гори полетів..
Та швидко впав, ті крила зруйнував..
Колись кохав, та був коханим..
І ніби змін немає в цих словах.
Та люди поруч, вже складними стали.
Простими були тільки у віршах..
3
0
200
"Ми тонемо на кораблі надій"
Ми тонемо на кораблі надій.
Капітан давно, покинув вже судно..
Пливти нам у крижаній воді?
Чи залишатись мертвими у морі?
На ці питання відповідь потрібно нам знайти..
Хоча напевно, собі вже відповів..
Ми тонемо на кораблі надій.
Думки про порятунок, гріють наші сердця.
Та ми залишись одні, тут навкруги воді нема кінця..
І ось у паніці ми біжимо..
На рятувальні шлюпки всі разом.
Та їх замало, всіх вже не забрати..
Залишусь я на судні, втрачати вже нема чого..
Я краще тут загину, чим у житті продовжу помирати..
4
0
207
"На асфальті букет непотрібних образ"
На асфальті букет непотрібних образ..
Феєрверки давно догоріли і стихли.
Всі прикраси різдвяні, вже не для нас.
У листах Миколаю лише:
-Хочеться миру..
І Ялинки в домах, вже не радісні стали..
Зажурилась земля, від тривоги.
Тут пісні співати, по іншому стали.
Як належне складній цій епохі..
На асфальті букет непотрібних образ..
Ми їх викинули, та не шкодуємо.
Головне це бути разом!
А все інше ми з часом здобудемо..
5
0
204
"Важко жити у розбитому світі"
Важко жити у розбитому світі де немає ні лиць, ні імен.
А день переплутаний з ніччю, хто піде – той дорогу знайде.
Ліхтарі у провулках не світять.
Всі шляхи, неначе чужі..
На дорозі розбитій, я знайду мрії людські..
Важко жити у розбитому світі, де немає ні лиць, ні імен.
Все навколо неначе у фільмі.
Боротьба чорно-білих тіней..
4
0
183
"Думи про себе"
Я в каву у ночі пірнаю.
Думки ловлю неначе втрачені листи..
Все вірю в правду, та брехні немаю.
Але чи варто, мовити про це?
Відпущений з гори, униз розбившись..
Згадав людей, з якими йшов разом.
Ах да.. Таких ж немає..
Дорога моя-дощ що лиє під вікном..
Думи про смерть.. художник божевілля..
Все відгадав я ребуси складні.
Життя дає чимало шансів на спасіння..
Та з них немає вже мене..
3
0
192
"Життя Поета"
Лягла на всьому вечірня втома.
І день добіг логічного кінця.
Життя поета-лабіринти болі.
Неначе вихід, не знайти ніяк..
Кінець ілюзіям,щасливого життя.
Десь в книгах, в пошуках надії.
Я віднайду серцебиття..
Всі маски скинути повинен.
Закрию браму каяття.
Життя поета-вічний сюр.
Гротескний світ-своєї ліри.
Вічне творіння ліричного митця.
Назавжди залишитися повинно..
3
0
199
"Моя Країна"
Моя країна неначе-спокійне море.
Все заспокоює мене, у дні складні.
Роса на сонці, зникне рано вранці.
Та моя віра в тебе, у мені навік.
Моя країна-бачить сильний люд.
Який руками гори підійма..
Все множиться народ несамовитий.
Все вірить в тебе, хвилі обійма.
Краса землі твоєї, велич сильних скал.
Все пам'ятаю немовлям в утробі.
На світі цьому я з'явився в раз.
Щоб прославляти місце: слави, віри, та любові..
5
25
229
"Втрачений"
-Ти все робиш не так?
Та ніби все як завжди..
І ночі ці, як завжди найскладніші.
Все казав буду смілим, я собі у пітьмі.
Та сміливість, мала думку тут іншу.
Та чому все не так?
Ніби я залишився тим самим..
Та і в тому проблема-все казали мені.
Ти змінитись повинен з роками!
Вже з роками розумнішим,нажаль я стаю..
Але світ залишився тим самим..
Я для вас тут старався..
Вже і з ніг я падав.
Та для кого?
Напевно незнаю..
Я часи рахував, все копійку збирав..
А для кого?
Напевно для раю..
4
0
253
"Покинутий Романтик"
Серед лугів та степу.
Нам зорі світили яскраво.
І все неначе мертве..
Та оживе під ранок.
Береза у гаю,часи ті пам'ятає.
Коли гуляли вдвох ми.
Під зорями ночами.
Невже все зникнути повинно?
І ці гаї, верба та біля хати..
Мої пісні що під гітару, я співав тобі.
Невже для тебе значення не мають?
Затихло все..
І ці пісні лунати перестали..
І вже гаї пропащими були..
Часи пройшли, вже парубка не стало..
А він чекав.. та все чекав її..
2
0
254
"Вітер змін"
Скрізь ці пальми навкруги.
Перешіптуються піски..
У країні сонце гріє.
Та країна не зігріє..
Бачу дивні міражі..
Що живуть щасливі люди.
У підніжжі на горі.
Край пустелі я не бачу.
Лиш думки свої пропащі..
Все я чую у пітьмі.
Скрізь пісок та вітер змін.
Все здавалося мені, буде кращим навкруги.
Та нажаль зміни на краще..
Лиш в уяві моїх мрій.
3
0
192
"Герой нашого часу"
З двох сторін згоріло все.
Спалена у вщент земля...
Як все потемніло, небо і земля бувай..
Там побачив я вікно, де у ньому світ горить давно.
Де ростуть троянди за вікном.
Мамині очі зігріють теплом..
Вона прийшла, вона знайшла мене у снах..
Останній шлях..останній шанс..
Так вірить в нас..
2
0
201
"В чорному місті"
В чорному місті немає ліхтарів.
Всі слова немають сенсу..
Незакінчений порив.
Десь у книгах дядька Фрейда.
Віднайду справжне буття.
Я поринув у навчання, сам собі малюю шлях..
Я розвіяв сльози щастя, все в думках своїх блукаю.
Бачу дивний світ кохання.
Та кохання все зникає..
В чорному місті немає ліхтарів.
Тут і дикі, дивні люди розпочнуть ламати світ..
Все для них неначе зайве.
В зайвих радості немає..
Не відбудеться політ.
4
1
186
21+
Тут по ящику сміття.. там по ящику сміття..
Де знайти справжнє життя?
Через безліч барикад.
Люди дивляться кіно..
Та обмануті давно.
Все в казки повірять сміло..
Хоча вірять у лайно!
Тут я бачу кораблі.
Що гудять мені в ночі.
Вони кажуть про вірші..
Які спалені в печі..
Люди будуть все терплячі.
Перетерплять всі невдачі..
Тих хто в кріслі, за кермом.
І життя людей неначе, перегони за удачу..
Все біжать спіймати вітер, у мішок забутих мрій.
5
0
221
"Реалії Життя"
Світло у вікнах, перемовини на кістках, незакінчена історія, вже програний фінал.
Бачу полум'я у очах, бачу битву на мечах.
Бачу дивний світ теорій, розглядати їх ніяк.
Всі думки розбите скло, де знайти в собі добро?
Непотрібні алегорії, покинуті давно.
Сам собі і брат і кат, незаслужений відкат, як пробити стіну болі?
Підскажи мені хоч раз..
Все гадаю буде мир, десь в пісках знайду псалтирь.
Віднайду спокійний світ, я у вирії подій.
Сам поринув у шторми, Капітана не знайти..
Корабель вже без штурвала.
Як залишитись живим?
1
0
206
"Шлях до Гори"
Тут вам не комфорт, немає субот, і все залежить тільки від тебе..
Тебе не приймуть і не обіймуть, якщо до Гори тримаєш свій курс.
Всі ті хто не дійшли,давно далеко від тебе..
Тут скажуть:
-Ти тут-не герой, підеш ти в запой..
І тебе дурним всі порахують.
Всі ті хто бажали добра і здоров'я.
Позаздрять дурному сліпому герою.
Пройшов я живим під звуки патронів, складне поле бою..
І можна обійти, не йти до Гори..
Та невже є сенс це робити.
Я вибираю складний шлях іти..
А просто обійти, це як-себе не любити.
І вже на Горі, пройшов я цей шлях.
Навколо лише хмари і вітер.
Прийняв я себе в складних цих місцях.
І зрозумів я одне, лише потрібно мати віру..
4
0
203
"Надворі сніг, все замело журбою"
Надворі сніг, все замело журбою..
У сторінках тривога аж за край.
Ще скільки часу потрібно долі?
Щоб віднайти забутий рай..
Надворі сніг, все замело журбою..
Тут ліс густіший навкруги.
Невже спасіння у рядках?
Заб'ються в раз старі цвяхи.
Серед вітрів та штормів в морі.
Я віднайду справжнє життя..
Не в радість бути у неволі.
Лише в свободі майбуття.
3
0
171
"Пустеля Мрій"
І каву річкою в безсоння пічкаю.
Побитий звичками, і зранку голова не моя..
Весь у теоріях складних залишуся.
Я все будую світ-без каяття..
Колись казав треба вміти прощати..
Та я себе прощати не зумів.
Я за минулий рік, більше втратив, чим зберіг.
Слова мої, неначе зліт птахів..
Все відлітають у теплі краї.
Вас зберегти нажаль не мав я сил..
Та був розбитим навкуги.
І рік пройшов як ніби у тумані.
Не бачу я вже тих, з ким по дорозі йшов разом.
На цій дорозі втрачених багато.
"Пустеля мрій" не зберегла добро..
(Примітка: Пустеля мрій-місце нездійснених бажань, цілей, мрій.)
4
11
211
"Страх Зізнання"
А я малюю ілюстрації, та все пишу про тебе книги.
Все вірю що між нами іскра пройшла..
Пройшла вечірньою порою, та це мабуть собі надумав я..
Старий цей дурень, клепки вже нема.
Краса очей твоїх як-зорі влітку.
Все пам'ятаю, неначе було вчора.
Той погляд твій, збережу до віку.
Тебе забути я ніяк зможу.
Запам'ятав дороги що вели до тебе..
Зустріч з тобою, відкладав все своє життя.
Я розумів що шанс лише один я маю..
І він змарнованим не буде вже ніяк..
І ось я йду з трояндами та страхом у кишені..
Вже підійшов до твоїх я дверей.
І ось відкрила двері ти мені щосили.
Промовила до мене:
-Чекала я на тебе кожен день!
Мене слова ці в мить розтопили..
Страх відійшов, та зникла вся журба.
1
0
256
"Сильні Люди"
Там квіти ростуть лише взимку..
Там люди не чують тривогу.
В місцях тих немає і смутку.
Лише ті думки у неволі..
І там жити приходиться важко.
Неначе сценарій вже хтось написав..
Змінити хотів би я сцену одну.
Але на це прав, нажаль я не мав..
Там світло у темряві, горить все яскравіше.
Та світло яскраве, вбиває частіше..
І люди немов із кремню та сталі!
Все бажають вони, покарати безкарних..
0
0
326
"Руїни часу"
Стогін, пісок у волоссі, схід у бездонних очах..
Біль через напіврозпад, їбаний пошук себе в цих місцях..
Це спостереження за збереженням своєї ліри.
Мене дістали люди що немають міри..
Ставлення до ближнього, далеко вже не ближнє..
Все змушують часи ставати ніби іншим.
Моя філософія-це залишитися горою..
Стояти міцно на своєму, та не ставати тут героєм..
В часи складні помітно хто з тобою..
Чи справді він є другом, чи просто грає ролі..
0
0
266
"Якщо Моя країна, то Моя"
Якщо Моя країна, то Моя..
З менталітетом цих людей щасливих.
Радісні очі батьків вже неквапливих.
Все пам'ятатиму я завжди у піснях..
Якщо Моя Країна, то Моя..
Живу я з вірою у себе, та вірю у розквіт сили.
Тієї сили що дає нам міць.
Тут кожен міцніший за залізо..
Таких людей зустріти можна скрізь.
Якщо Моя Країна, то Моя..
З міцними серцями з вогню та віри.
У це майбутнє, та світле життя..
Все вірять щирі очі матерів їх.
Всі дочекаються, закінчиться війна..
3
0
297
"Місто"
Місто топить лід у віскі з колою.
Тут люди вірять "вовкам у костюмах"
Все хотіли історію переписати..
Та історія вже за них переписана.
Місто має лиш краплю надії.
На майбутнє своїх поколінь.
Та нажаль молодь не зрозуміє.
Ці пориви, щирі мої..
Все бажають вони, бути правими.
Бути мудрими не читавши книжок.
І коли всі книжки будуть спалені..
Зрозуміють тоді цей урок.
2
0
273
"Художник"
У моїх словах завжди різні картини..
Коли темні тона а іноді світліші.
Я краще б залишився тут незмінним.
Художником що бачить все тут сірим..
Дорога заховає всі мої думки.
Я їх розповісти вже не бажаю.
Чим менше слів, тим більше простоти.
Марнославство?
-В душі цього немаю!
Цінити став прості я речі.
Гарні слова, та щирі почуття.
Для мене справжні та відверті вчинки.
Є важливішими за будь-які слова..
1
0
272
"Я Залишусь"
Присутність у серці, присутність у думці.
А раптом відтворю тебе у ляльковій фігурці.
Назавжди залишусь, відвертим, спонтанним.
І нехай світ руйнує все, не зруйнує мої ідеали..
Я залишусь незмінним, справжнім і щирим.
Залишусь я тим, ким був я уперше.
Нехай час минає, ми з тобою сивієм.
Мій погляд з часом, стане старшим..
Ми були праві, та обачні.
Зберегти себе в цих краях ми зуміли.
І нехай цей світ вже не стане кращим..
Ми себе збережемо навіки.
Коли ми з тобою зустрілись в парку..
Пройшли вже роки, але я все пам'ятаю.
Ті алеї, сади, та замок на мосту..
Я тебе в сторінках мого серця не забуваю.
1
0
255
"Я п'ю найдорожчі напої з текіли"
Я п'ю найдорожчі напої з текіли..
І беру щось для себе, із книг.
І когось невміло, стану повчати.
Як жити, як жити тобі..
Я п'ю найдорожчі напої з текіли..
І все це життя як-кіно.
Тут грати не вмію, лише глядачем бачу лайно..
Я стільки разів, казав собі:
-Досить!
Досить робити добро..
Немає це сенсу, якщо з часом добро як-ярмо..
А люди всі різні, є щирі і мудріші.
В житті знайдеш таких багатьох.
Але потрібно триматися віри.
Потрібно триматись разом..
Я п'ю найдорожчі напої з текіли..
І бачу людей я живих.
Вони все ще будуть творити.
Нехай це життя, не зламає їх..
4
2
307
"Колись"
Колись люди добрішими були..
Все у піснях своїх співали про кохання.
Та ці часи вже давно пройшли..
Ми закриваємо ворота раю.
Колись і жити було легше..
І люди мали розуміння.
Як жити далі їм, на світі.
Який зруйнований навіки..
Колись відкриті були люди..
А зараз всі "під брамою з плюща".
Не підійти до них ніяк.
Вони закриті від добра.
2
4
249
"Неприйнятний Митець"
Сам будую споруди зі скла..
Неприйнятий митець без епохи.
І коли будували міста, забували мене на порозі..
Я колись говорив, безупинно..
Але зараз слова не мої.
Весь цей шлях пройти непомітно.
Все бажав залишитись в пітьмі..
Сам себе руйнував у дорозі.
Був присутнім коли бачив зло.
Та нажаль мені змінити, тих людей які забули добро..
Бачив безліч картин від творців.
Які мали бажання творити..
Та нажаль зруйнували їх.
Всі ті люди прогнивші без віри..
Неприйнятний митець без дублера.
Хтось казав:
-Ти лиш клоун, залиш це!
Я колись говорив:
А і справді не треба..
Але тепер все продовжую йти..
5
2
252
"Моя Муза"
В помилках народжені всі геніальні картини.
І сердце давно за вікном.
Я вже не чую тривоги, лише спокій з тобою разом.
Поглянув у дзеркало я, та вже не бачу себе.
Бачу я різних людей, які хочуть уваги.
Але з них немає мене..
Час на мить завмирає, з твоїх очей пелюстки.
Я лише мрію мовчати, коли бачу зло навкруги..
День і з тобою неначе,
в квіткових садах побудувати.
Кожен і з нас має щастья.
Більше в розмовах сказати..
5
2
246
"Світло не згасне, трава не зів'яне"
Світло не згасне..
Трава не зів'яне, все залишеться нашим навіки.
Ми повинні зберегти цю землю, для нащадків своїх.
Все складнішим життя тут стає..
Та нехай наші діти, не побачуть складні ці часи.
Хай добро для них настає.
Тут темряву вбиваю потроху..
Всі люди хворі, лікуватись запізно.
Хвороба у сердці, в очах, та в душі ця знемога..
Збережемо хоча би надію на Бога.
Світло не згасне..
Трава не зів'яне, все залишеться нашим навіки.
Але чи справді залишеться нашим..
Все залежить від наших справжніх вчинків!
4
0
182
"Чи заслужили ми щоб нам світили зірки"
Чи заслужили ми щоб нам світили зірки..
Вбиваючи себе кожен день, та збрехавши собі, далі йти.
Болото в чоботях стає все більше.
Але ми і досі не зважаєм на них..
На долонях крові забагато, вже і руки червоними стали.
Просто біль уже нас дістала
Не відпустять кайдани журби..
На острові надій, знайдемо собі подібних.
А тих хто не схожий на нас
Втопимо у вирії непотрібних подій..
Чи заслужили ми щоб нам світили зірки?
Краса небесного моря для нас одних..
Ми заслуговуємо на це, я гадаю що ні!
1
0
157
"Книга Життя"
Я бачив безліч сліпих людей.
Хоча і бачити вони могли..
І люди ці без віри в сердці.
Все пропонували разом йти..
І час для них-лише сміття.
Його викидують дарма..
Все знати у житті бажають.
Але обізнаності у них нема..
Книгу життя-лише не прочитають.
Занадто нудна, для них була..
Все встигнути, прожити час свій, неначе "далі буде".
Та це нажаль не станеться ніколи.
Книга написана лише першим томом.
Останні сторінки для них болюча втома..
3
0
214
"Моя Рідна"
Крізь сльози бачу як тремтять долоні.
Був під дощем в твоїм полоні.
І ніби ти така яка і була.
Але чому змінились поруч люди..
Тебе руйнують всі кому не ліньки.
Тебе охоче хочуть зруйнувати..
Але ти вже не вперше сильнішою стала.
Хоча і здавалось програвала..
Тебе кохали та плекали мудрі.
Невже для них не стримаєш ти опір?
І хоч напевно люди ті бездумні.
Тебе зламати схочуть..
Тебе зламати неможливо, хіба якщо сама цього не захочеш..
Я вірю в твою перемогу!
Твоя сила та міць всіх переможе.
3
2
190
"Моменти"
І неспокійне море у мене за вікном.
У тебе знову сніг, між нами - не один кордон.
Я згадую часи коли були разом.
Їх пам'ятаю я як сни, щоночі..
Залишилось лише гортати альбом.
Місця людей щасливих, в думках уявляти.
Нажаль ми вже не зможемо бути разом.
Ці моменти будуть вмирати...
Пройдуть роки і ти вже не згадаєш.
Алеї, лавки, та лани квітучі.
Все з часом зникне, як роса на сонці.
Високі гори, та Дніпрові кручі..
3
0
186
"Коли мене не стане"
Вже не тішу я себе, ще молодий..
Що мною можна забивати цвяхи.
Ніколи не питай мене, хто ти?
Ця відповідь прийде коли мене не стане..
Я кожну мить життя, розпочинав спочатку.
І ніби силует буття той самий.
Але змінилось все вже навкруги.
Я не забуду день коли добра не стало..
Цей світ черствішим знову вже стає..
Невже не досить війн та сліз дітей.
Я зрозумію це мабуть тоді.
Коли мене не стане..
2
0
183
"Сповідь минулих літ"
Не може бути стільки зла навкруги..
Невже люди перестали бути людьми?
Де ця правда ти скажи мені?
Як цей спокій в думках віднайти?
І коли прийшов момент, що ми всі стали чужими..
Ми розмовляємо з рідними лише у свята..
А всі інші дні, ми у справах.
Телефонні дзвінки, а не справжні слова..
Залишилось лише гортати альбом..
Де щасливі люди обіймаються разом.
І за столом святковим вже не чути сміху та жартів..
Все це зникло..
Залишилось лише помовчати.
5
0
236
"На Кордоні Весни"
На кордоні весни відпусти..
На кордоні весни тільки ти..
Лише в обіймах спокійного моря
Залишилось пливти..
Чуєш сміх дітей у ночі?
Не чуєш, і я теж не чую..
А я все мріяв про них.
На кордоні весни відпусти..
Не стримати мені цей тягар.
Просто втомлений від слів цих пустих..
Відпусти ти мене.. відпусти..
Просто тиша та спокій навкруги.
Вже не бачу порожнечі між нами..
Лише на кордоні весни я зрозумів ким ми з тобою були..
3
0
181
"Подарована небом"
Ти точно подарована небом.
Цей світ барвами цими прикутий до тебе.
Розхитала думки, не відштовхуй мене.
До весни донеси.. донеси ти себе..
Останній раз тремтячий голос у далині.
У дорозі на двох наче вперше.
Просто тиша та спокій в душі.
І не винен ніхто тут з присутніх..
Останній раз тремтячий голос в далині.
Пробудить серце щоб ще раз побути.
З тобою наодинці у давнині.
Чи дійсно я скучив чи ні?
Питання це не дає знову заснути.
Крихітна крихта кохання у полоні мрій.
Залишиться бажанням моїм усюди..
Останній раз тремтячий голос у далині.
Подарує надію знову зустріти тебе.
Десь у повторних цих піснях..
Я віднайду яскраві дні.
1
0
198
Поема "Спогади про Джульєтту"
Для вас моя люба, краса лісів та гір.
І час немає смутку.
Лише думок політ..
Цей час складний для мене!
Але для вас буде простим.
Я подарую зорі і небо
Все стане вашим навкруги.
Невже я вірю в неможливе?
Що ще зустріну ваші очі..
Мене прийняти злий цей світ.
Так хоче.. Так хоче..
Я все чекаю вашого листа..
Але напевно дарма, дурна вже думка ця!
Ви з благородної, багатої сім'ї.
А я лише-син бідного співця..
Мій батько вже почув про наші зустрічі в саду.
-Ти що дурний, повісять нас обох, забуть ти ту малу!
Але як забути погляд ваш..
Скажіть мені міледі?
Я вже в полоні ваших чар.
Загину я на сцені.
2
0
195
"Нам далі жити, життя триває"
Нам далі жити, життя триває..
Вистачить кохання і терпіння.
Це наш знак, і геть зникне сумління.
Весь цей морок,лише завіса сцени.
Тут залишитись незмінними повинні ми!
Нехай цей час руйнує небо..
Ми не залишимось в пітьмі!
Нам далі жити, життя триває..
Ще скільки всього,нам побачити потрібно!
І зорі що нам світять яскравим світлом..
Залишаться світити нам навіки!
6
0
233
"Супротив"
Нема людей, міст і доріг навколо.
Кожен з акордів має супротив.
Десь в глибині рядки мають зміст.
Але збереженим буде цей міст..
Міст здорового глузду, залишиться стояти!
Хоча споглядаючи на події..
Сумніви починають зростати..
Кожен хто зрозуміє рядки.
Буде збереженим поруч іти..
І незважаючи на перешкоди.
Ми всі повинні тримати супротив.
6
0
207
"Кохання-що це слово означає"
Кохання-що це слово означає?
Хтось цим живе, а хтось в душі цього немає.
Невже людей бентежить слово, яке про них завжди говорять..
І скільки ще ночей потрібно.
Щоб зрозуміли ластівки.
На це питання відповідь не знайдеш.
Ти це прожити маєш ти..
4
0
165
"Відлітаючи в теплі краї"
Відлітаючи в теплі краї..
Пам'ятаю смуток та запах цих міст..
Прийняти епоху, в цих краях нажаль не зумів.
Скільки слів бракувало мені.
Все сказати, що турбує цей світ..
Я мабуть промовчу, не змінити мені.
Тих людей безтурботних, пустих.
Відлітаючи в теплі краї..
Кожен подих дається все важче.
Тут і кисень зникає потроху..
Моє сердце давно вже пропаще.
6
0
169
"Гість з минулого"
Мені доводиться змінювати звички. Я тут лише гість..
Робота, дім, робота...
Проблем чимало, йду на дно.
Життя дає нам спробу.
Знайти себе в цих сторінках.
І хтось прогавить ці моменти.
Знайти завадить йому страх..
Мені доводиться змінювати звички.
Залишатись собою тут розкіш велика..
Але я лише гість тих минулих років..
Я залишусь незмінним, не прийму я століття..
3
0
177
"Втеча від реальності"
Наздогнали мене феромони душі.
Я знайшов ту, яка змусила жити.
І мені в цих місцях не знайти жменю смутку..
Ти тут будеш назавжди моїм порятунком..
Ми втічемо з тобою у гори далекі..
І тоді не важливим стануть всі недалекі.
Тут і слова складні будуть зайві..
Лише вчинки коханих подарують медалі.
Наздогнали мене феромони душі.
Я знайшов ту, яка змусила жити.
І ще раз збережу я моменти щасливі..
Їх же так небагато на старих цих платівках..
6
0
216
"Дорога до життя"
Жити в моменті що це означає?
Як бути справжнім серед манекенів..
Невже у світі не залишилось нікого, хто міг би цю дорогу, вірно перейти?
Де тут спокійний світ, без смутку та тривоги?
Невже в краях цих, я випадково..
Чи справді ми існуємо?
Чи просто муляжі?
Колись життя було яскраве..
А зараз все в сірих тонах.
Серед вітрин пустих прилавків.
Я віднайду справжнє життя..
3
0
204
"Складний час"
Кажуть правда в слові..
Але зараз слово-страх наводить.
Кажуть люди всі складні..
А коли були прості?
Десь в полицях книг протертих.
Не знайти простих, відвертих..
А лише складні думки, та депресій навкруги.
Щось і жити стало важче.
Ніби нас перевіряють..
Чи ми зможемо здолати всі тривоги та журби..
Але з часом станемо старші!
Будем бачити де правда.
А де фальш, брехня і невдача..
Всі ми знищемо сітки!
4
0
156
"Кохання моє спасіння"
Що мені з тої мудрості нудних книг.
Коли до її губ не міг припасти я..
Що б з вами бути, королева мрій моїх.
Потрібно стати вище всіх цих скал.
І на горі стояти наче роки вже простояв.
Не боячись ні тиску, ні падіння..
Та вже в моїй душі немає ран.
Ви світло моє, та спасіння.
Наші сердця купалися б навесні.
Наші голови були б у вогні.
Та життя моє сенсу не має.
Якщо вас в ньому мені не знайти..
3
0
214
"Похмурі обличчя"
Кожен раз проходячи містом.
Я все бачу похмурі обличчя..
І радіти немає чому, і журба все сильніша.
Але як підбадьорити складних цих людей?
Намагався змінити важкий погляд цей..
Тут притулку допоміг, а там врятував від образ..
Але люди не зрозуміли.
Лише злість та зневагу проявляли весь час.
Допоміг волонтерам, сказали:
-Та він на публіку грає..
Мав бажання змінити я місто, та сказали:- Молодим тут не місце!
Так і день проходив за днем.
І роки йти почали все швидше.
Та нажаль все ще були складнішими ті похмурі обличчя.
.
3
0
196
"Доля"
Я звертався до долі:
-Ти пробач помилявся..
Та все доля казала:
-Помилки лиш початок!
І вже на рік став я "старшим".
Десь і мудрість придбав випадково..
Та напевно підробку продали мені.
Я в місцях цих невипадковий..
Я звертався до долі:
-А що далі чекає мене?
Та вже доля моя, все мовчала..
І мовчання це, багато сказало мені.
Збережу я вогонь для початку..
5
1
228
"Край Землі"
На Краю Землі люди не злі..
Життя немов-спокійне море.
Без хвиль та штормів навкруги..
І як хотілось залишитись в таких краях найдовше.
Де справді ти-живий..
На Краю Землі ти розумієш де саме був правий..
Але нажаль в цих місцях ти лиш один.
Всі інші пройдуть непомітно..
Їм в темряві всім жити дуже вірно.
Цього змінити нажаль не в змозі ти..
Роки пройдуть і вони зрозуміють. Куди саме? потрібно їм пливти..
5
2
237
"Відвертість"
Я пишу ще з 15 років.
Все пишу та пишу а для кого незнаю..
5 Книг та так само і Збірників маю.
А для кого вони? В тих полицях стояли..
І роки все проходили, і писати став менше.
Вже не бачив я сенсу в писанині моїй.
А комусь прочитати я давати боявся..
Так і пилом посипались всі ті твори мої..
Все вагався чи варто розпочати спочатку..
Поділитись віршами, не закривати в собі.
І тепер я знову все пишу та пишу..
Але тепер я вже знаю, для кого вони!
5
3
239
"Добрі Люди"
Люди добрі люди, нехай в наш світ добро прибуде..
Самі себе вбиваємо без болі.
Кожен руйнує емоційний стан..
Весь в помилках та прикутий до крові.
Щоб зберегти хоча б краплину надії..
Маємо бути просто людьми.
Кожен із нас вже забуває як жити..
Тільки докори та сумління в душі!
Люди добрі люди, нехай в наш світ добро прибуде..
Кожен із нас добро створює сам.
І день як день і ніч ніби та.
Але змінилось багато, з часом закриті будуть вуста..
І збережу я в пам'яті чудові слова.
Тут залишатись захотілось мені.
Весь цей світ потрібно лікувати.
І кожен з нас і лікарь та палач..
Головне лікувати а не вбивати..
5
1
224
"Прощання"
Під звуки сирен ми з тобою вдвох.
Заснемо навіки, без турбот та зла
Та знову нестерпним є ці часи епох
Щоб мирним світом ця земля була..
Під звуки сирен ми з тобою вдвох.
Заснемо навіки, без турбот та зла
І знову руйнують всі наші серця..
Це вже не вперше як міста горять..
Останні слова, останні погляди коханих..
Заради чого втратили життя?
Невже у світі мало крові..
Невже не спинеться зима?
5
0
292
"З тобою я про все забуваю"
З тобою я про все забуваю..
Знову сутінки знову ми одні..
Твій холодний погляд гріє мене.
Ти все зрозумієш і без слів..
Розчинемося у пітьмі, я і ти!
Десь в глибинах темряви мене збережеш..
Я цю мить сфотографував назавжди.
Між мною і тобою, лише люди без серця..
Ніхто не згадає нас, коли ми зникнемо з радарів.
Лише згадають наші поразки невдалі..
З тобою я про все забуваю..
Знову сутінки знову ми одні..
Не хочу жалкувати та соромитись своїх почуттів.
Я просто хочу залишитись в думках твоїх..
3
0
207
"Безслідно"
Як вберегти себе від важких думок..
Приходжу на руїни бо почуваюсь таким же як вони..
І весь мій шлях немає сенсу..
Порятунок не віднайти!
Всюди бруд, та сміття, проповідують брехню та фальш навкруги..
Життя розмінюють монетою.
Де тут правда? Ти скажи мені..
Нікому не потрібен, але завжди поруч я.
Ти мене знову не покличеш але я прийду..
Не відвернусь та не зраджу
Не в моєму стилі дурня така..
2
0
195
"Холодна ніч"
Знову ніч наступила холодна.
Ця темрява мене охопила відразу.
Я весь в обіймах тіней бескінечних своїх персонажів..
Холод мені говорить:
-Самотнім маєш бути ти!
Та я не вірю йому, ця брехня створена з люті..
Кажуть мені люди скрізь:
-Ти занадто добрий..
Світ зруйнує тебе, та виплюне плани твої..
Як же це по справжньому набридло..
Хочеться знову повернути спокій.
Та шкода нажаль все замерзло.
Та не відігріти вже ніколи..
3
0
199
"Збережи мій дім"
Збережи мій дім. Повно турбот, не зважай..
Тут залишитись ми повинні, будуючи свій рай.
Самі себе загнали в пастку неминучу..
І вихід тут знайти, серед плющів я мушу..
Кінець брехні, та тим словам без віри.
Я-не герой, але в мене повірь ти..
Збережи мій дім. Повно турбот, не зважай..
Ми все пройдемо!
Збудуємо свій рай..
2
0
237
"Міражі"
Чи силами вистелена для нас дорога до мрії..
Чи огрубіли серця наші? Ми міражі? Чи справді ми живі?
На ці питання відповіді ти не маєш..
Ти тут лиш гість, тебе залишуть у пітьмі..
Життя немов-міст який потрібно перейти..
І час знайти, і сил чимало зберегти..
Ще скільки днів блукати в пошуках скрижалю?
Невже ці маски скинуть назавжди..
І як себе в цьому столітті не згубити?
Чи справді ми тут існуємо?
Чи просто міражі..
3
0
178
"Капітан"
І пішли кораблі, мої брати, та мій флот.
Хто чутливіший, бризки проковтнув.
І без мене продовжувався великий похід.
Мене в планах залишити тут..
А на мене ж вітрилами вітер подув.
Як холодний світанок ранковий.
І стою я на острові, та немаю журби..
Весь мій шлях був невипадковий.
Я себе зберегти в цих краях вже зумів.
Хоча втратив братів я чимало..
Все про себе казав:
-Капітан за штурвалом, ви не бійтесь обвали!
Тут з собою розмову потрібно вести.
Як це важко та страшно водночас..
І тепер тут роки пройдуть і віки.
Коли стану з собою дружити.
Скільки слів бракувало мені..
Все сказати що в серці тримаю.
Та невже мав бути я щирим?
Я в душі цього немаю..
3
0
191
"Випий зі мною хоч кави"
Випий зі мною хоч кави..
День добігає кінця.
Час не залишить нам рани..
Тільки лише каяття..
Випий зі мною хоч кави..
Маємо зупинити вуста.
Неквапливі закохані люди..
Залишаються лише у піснях.
Ці хвилини подарують моменти, щирі емоції, скриню добра.
Але не зважай ти на сум та тривогу!
Все це пройде, та геть зникне журба.
5
1
295
"Сам"
Наливаючи келих вина я хотів залишитись собою..
Кожен раз будував, я ці плани що ставали горою..
Кожен день обіцяв бути "щирим з людьми".
Та нажаль моя щирість все сплітала сітки..
Кожен день як останній..
Весь живу я в коханні, та нажаль я не в силах обійти покарання..
Ти пробач.. пробач що не став, я тим самим щасливим!
Я роками блукав у тенетах без віри..
Наливаючи келих вина я хотів залишитись собою..
Кожен раз будував, я ці плани що ставали горою..
Кожен день сам себе вбиваючи щоразу..
Я росказував долі, що немаю відрази.
5
2
280
"Ночі в Одного"
Говорили "Почекай", - йшов з дощем.
Ця ніч потрібна, – руйнував все в вщент.
Я забутий людьми,-неприйнятний фінал.
І ця ніч горить-немов спалений зал.
Я себе не прийняв, тут себе не зберіг.
Забуваючи все..
Що роками хотів..
Ночі в одного.. Ночі в одного..
Кохали та прощали,зберігали мене самого..
Ночі в одного.. Ночі в одного..
Закритий портрет себе самого..
Тут ці ночі мене лікували щодня!
Я залишився сам покорити моря..
І світанок мені не потрібен ніяк.
Я в ночах віднайду-заблукавший Маяк..
6
0
231
"Думи про минуле"
Я з кожним днем все більше
Думаю про минуле..
Як мріяв я про те,щоб все змінити в долі.
Серед інших перехожих.
Так на мене схожих
Не менше і не більше.
Я не став таким як вони..
І день проходить швидко, і рік стає найдовшим..
І час біжить так стрімко.
Моменти не мої..
Я з кожним днем все більше.
Думаю про минуле..
Але нажаль змінити
Не в змозі взагалі..
5
0
189
"Говори мені"
Ну, а поки що, говори мені;
Все, що на твоїй душі, благаю - говори мені.
Важливо говорити нам з тобою, щоб утриматися на плаву.
У цьому лабіринті ми лиш двоє.
Цей вихід я з тобою віднайду..
Завтра новий день, який дарує смуток та образи навкруги..
І скільки ще потрібно долі?
Щоб нас разом тут зберегти..
Що тебе турбує?
Як день пройшов у тебе?
Питання є банальні, але потрібні нам завжди..
Складні ми люди, грубі та злі;
Але після розмов ми знову як живі..
5
0
194
"Поема Відлюдник"
Ой Красуня ви моя!
Залиштесь,чи вам огидна персона вже моя?
Надворі сніг та вітер,погода не для вас..
Потрібно вже лишатись,не гаяти цей час?
Ви що я не така!-промовила вона
Я ціну собі знаю, і ви мене не зацікавили ніяк..
-Пробачте о міледі, у мене є вино,зігріємось ми з вами під ковдрою разом!
-Ця пропозиція мені вже до вподоби, але якщо рука вже ваша буде приставати, себе тримати я не зможу..
Втечу від вашої я хати!-промовила дівчина і грукнула дверима.
-Ви що в образі? Я просто живу сам..
Не дуже часто бачу я дівчат, тим паче в цих краях.
-Я не в образі.. Але тримайте ви себе в руках, мені ваша компанія навіює страх..-промовила дівчина присівши на дрова.
-Ви не хвилюйтесь, вино я вже налив, ми вип'ємо по келиху і знайдемо спільну мову.
Невже мене боятися потрібно?
Я в цих краях повірте невипадковий!
Вино вже лилось та дівчина п'яніла,сама спокуси вже захотіла.
-Міледі тримайте ви себе в руках!
Вино у голову дає, не знімайте ви халат..
Та було пізно зняла вона вже все..
Та як-хижачка накинулась на нього!
Той вечір він забути вже ніяк не зможе..
Вона єдина тим теплом зігріла, відлюдника старого.
І ось на ранок..
Не було і сліду від дівчини!
-Напевно пішла вона у ліс, піду і я вже по ліщину..-подумав він.
Зайшовши в ліс, побачив він її.
-Дякую вам за вечір, ви дуже милі вчора були!
-Гей діду знову за своє! Знову з нею розмовляєш?
Не пий ти те вино, дурнішим ти вже станеш!
-промовив голос позаду нього засмучено зітхавши.
-Ти бачиш цю красуню! Вона вчора у мене ночувала, запам'ятав цей день я назавжди!
-Ех діду засмученим ти будеш..
Ти втратив жінку свою вже багато років тому.
Але цю першу зустріч все крутиш в голові своїй щороку..-промовив той мисливець що знає діда вже багато років..
-Коли вип'єш вина так бачиш цю картину..
Ту незнайомку яка блукала в холодну зиму..
У лісі якому все засипане снігом.
4
0
165
"The cry of the soul"
Я сам ніби себе покарав цим непорозумінням сліпим..
Перестав собі тупо довіряти і невтомно скаржився на людей цих..
Мене змінити вже неможливо!
Цей потяг гальм немає взагалі..
І кожен раз неначе в книзі джунглів.
Шукаю я відповіді свої..
Весь цей світ-без віри, тут погляди не горять у вогні..
В декількох рядках написані думки.
Які викарбовані на скелі у ріки.
Невже слова, лише слова?
В них сила має бути!
Але і з часом зрозумів, краще мовчати буду..
5
0
164
"My Salvation"
Я спостерігав за бажання в одного, і якщо щось робив не так, пробач..
Мене міняти намагались духи злих тих лісів..
Тут би не впасти від подій, які оточують весь час..
Безрезультатно намагаються вони зламати нас!
Але ми залишаємось камнями в скелі.
Я-твердиня та гора твоя водночас..
Мене хотіли стерти як невдалий напис на стіні..
Але цей напис вже не стерти.
З кругообігу цих подій..
Я спостерігав за бажання в одного, і якщо щось робив не так, пробач..
Мене міняти намагались духи злих тих лісів..
Тут би не впасти від подій, які оточують всіх нас..
3
0
234
"Самітник"
В омуті очей твоїх намагався залишитись тут..
І кожен раз будуючи стіну з піску..
Я пам'ятав часи коли я був не тут..
Тоді коли вже на мені висів роками бруд!
Коли мене ці хвилі збивали з ніг.
Я пам'ятаю лиш складних думок політ..
В омуті очей намагався потонути..
Але нажаль врятованим я мушу бути..
І скільки днів будую я твердиню.
Нашу домівку з піску та пластиліну..
Уже роки пройшли, за дверима сніг.
Я весь у зморшках сиджу собі в пітьмі..
І хтось зайшов включив світло в кімнаті.
Мене цим світлом огорнути раді..
Та я вже не той ким був колись раніше.
Закрився я у собі, "Загублений роками Ніцше"
Ти посміхнулась сказавши:
-Дурень ти старий..
Але нажаль останні дні мої.
Без тебе- не мої..
Тебе я не зберіг, і сенс життя був втрачений повік.
5
0
276
"Зізнання"
Це history кохання одного.
Я зустрів її випадково в раю.
Я побачив ті очі зелені.
Зрозумів мені до смаку!
Промовляти до неї боявся..
Говорити взагалі я не міг.
Але серце каже:
-Ти вчасно,крокуєш на цей дивний поріг.
Я відкрив двері що сили перекинув стіл злих тих думок..
Всі казали:
-Ти дуже невмілий!
Я казав-пам'ятаю урок..
Той світанок забути не може як обняв її я в парку..
Цей момент був найважливіший.
Я залишив замок на мосту.
6
0
252
"Весь в обіймах прогнившого світу"
Весь в обіймах прогнившого світу..
Там знайду порятунок я свій.
Кожен раз як у бій цей останній.
Не знайти порятунок в собі..
Весь в обіймах прогнившого світу..
Ще багато потрібно пройти.
Тут руїна, а там люди без віри!
Де ця правда? Як її віднайти?
Весь в обіймах прогнившого світу..
Все благаю про спасіння душі.
Та нажаль цей світ не почує.
Ці благання щирі мої..
2
0
223
"В Полоні"
Кожен раз я в полоні своїх власних бажань..
Весь мій шлях без жалю.
Я-немаю страждань!
День за днем я сиджу в мемуарах своїх.
Десь в пустелі знайду тих-щасливих святих..
"Неприйнятний-цього світу"
Все казали мені..
Та невже є приємні?
Де знайти тих живих?
Кожен раз я в полоні та нажаль не один!
Ще зі мною мій спокій, та забутий псалтирь..
3
0
195
"Відьмак"
Ця Історія була давно..
Не згадати де початок тримає.
Я покинув думки про добро..
Я в крові цього немаю!
Я-Відьмак про що говорити..
Зроблю справу, та гріш заберу.
Мені в милість чудовиськ вбивати!
Я залишусь, себе тут знайду.
Хтось промовив вночі:-Ти тварюка!
Ти правий, незнайомець, правий..
Я тварюк полюбляю вбивати.
Хоча сам давно вже такий..
-Весеміре скажи мені чесно..
Чому зараз все складно так стало?
Все раніше було так просто.
Є чудовиська, і є люди багаті!
Але зараз, ці люди поїдати себе готові!
Кожен з них гірший Троля в печері
То забьють за хліб один одного
То задушать дівчат за мечеттю..
-Я скажу Ґеральте тобі відверто.
Зараз є потвори одні
Та немаю людей взагалі..
Пам'ятаєш Новіград у вогні?
5
2
244
"Серед гір лунає дзвін"
Орки під ногами так же?
Створені злим світом..
Вся історія в декількох рядках..
Мариво від диму.
Незамінний страх..
Серед гір лунає дзвін!
Маю безліч я причин
Пам'ятати всіх братів,ті які впали в пітьмі..
Всіх хто вижив, та зберіг..
Зберіг себе та тих хто навкруги!
Серед гір лунає дзвін!
Пам'ятаю я свій дім..
Дім де раді мені завжди!
Я без них-як без води..
Орки під ногами так же?
Створені злим світом..
Вся історія в декількох рядках..
Мариво від диму..
Незамінний страх..
5
0
275
"Моя королева"
Моя королева-це моє спасіння!
Кожен день, неначе день у фільмі..
Ти граєш головну роль а я десь у титрах..
Неначе сніг у літку, пригорнеш мене від власних сіток..
Я кожен день споглядаю квітку
Яка росте під снігом взимку..
Моя муза-ремесло..
І нам з тобою повезло..
Нам з тобою повезло..
Зустрітися разом!
Моя королева-це моє спасіння!
Кожен день, неначе день у фільмі..
Ти граєш головну роль а я десь у титрах..
4
0
169
"Почуття"
Так давно й назавжди!
Так відчуваю я
Так було не завжди
Здавалось мали почуття...
Мене манить до тебе твоя краса
"Моя муза, буденного життя"
І час біжить, і дні літають
Але краса все не зникає!
Так давно моє сердце горить
В ньому цвіт квітанкових садів.
Почуття все сильніші стають
Тебе в снах моїх збережуть..
Так давно й назавжди!
Так відчуваю я
Так було не завжди
Здавалось мали почуття...
3
1
176
"Серед книг"
Серед книг знайду свій порятунок..
Пригорну до себе світ "який мені близький".
Не віддам думки злим жартівникам не смілим!
Серед книг знайду я той сувій!
Маю безліч ран та шрамів на душі..
В ці роки мені це не потрібно..
Але чому їх знову стає більше?
Я невже пройти це маю сміло?
Скільки часу ще потрібно долі..
Щоб мене зліпити статуєю в морі
Все тримаюсь на своїх вітрилах..
Та вклонююсь я яскравим зорям.
Серед книг знайду свій порятунок..
Пригорну до себе світ "який мені близький".
4
1
132
"Сповідь"
Добровільно сонце зігрівало твою душу, але
Злими лабіринтами закрити її мушу..
Сам собі негараздами тут не давав заснути...
Все, що я шукав колись, знаходив я повсюди.
Мене пробачити вже неможливо..
Я став вже "не тим" кого ти полюбила..
Що я зробив зі зла, - не навмисно.. Нехай залишиться позаду!
Лише в спогадах з тобою
Залишусь я тим самим..
Таким який я був уперше
В той день коли зустрів тебе..
Цей день мені все гріє сердце
Яке давно вже кам'яне..
5
2
208
"Шлях"
Я постирав думки ніби кроси на ногах..
Якби знав куди йти..
Не питав би, де шлях?
Щоб бути "своїм"
Залиши позаду страх..
Скільки років я блукав
Власних цих переконань..
Мене намагались знести
Як ту церкву біля мера..
Намагаюсь пливти
Залишаючи сцену..
Щоб бути "своїм"
Треба думати як-всі.
Тут брехати, зневажати
Залишатися в пітьмі..
Я постирав думки ніби кроси на ногах..
Якби знав куди йти..
Не питав би, де шлях?
4
2
220
"Розмова наодинці"
Грішимо, і чорт з ним! Будь-який дурень
зможе збивати тебе з ідеї; залишайся стійким!
Ти мені не брат, - і вся проблема в тому.
Що твій успіх - забити цю бездонну кишеню.
Я не пропоную тобі спасіння..
Лише вирішення цієї проблеми
Яка виникла з буревію подій..
Забуті історії, казкових героїв залишились на склі.
Не помічаючи перехожих,
Ми стільки приховуємо, але вийдемо з темряви.
Нам не потрібні зайві..
Лише ті з ким по дорозі пливти.
2
0
228
"Міленіум"
Залишки колишніх вражень
Намагалися тримати моє життя на плаву..
Від страшного вітру та землетрусів
Вже не бігли — згорів цей Етюд..
"Етюд в багряних тонах"
Непризнаний поет залишився незмінним в тих забутих всіма садах..
І нехай світ навколо блідніє
Я залишусь назавжди в цих краях.
Люди скам'яніли, коліна до дір стираючи
У молитвах шукали правду
Плювали на Бога, не запам'ятовуючи тепло яке горіло щоранку..
Все життя як кругообіг подій
Без ясних на те причин..
Всі шукають щось важливе а насправді все просте..
2
2
161
"Диявол в мені"
Листи догорали без причин
Казали, мовляв, разом будемо до зморшок.
Виявилось цей вірш — епілог душі!
За дверима-морок.
Без відпусток, та без вихідних
В думках своїх блукаю..
Та невже я відповідь знайду?
В тих заржавілих гратах.
Листи догорали без причин
Мене манили відпустити все..
Та нажаль мене прийняти хоче
Цей диявол в мені..
2
0
150
"Наші рани тільки наші"
Наші рани - тільки наші
Я - путівник заблукавший..
Але не догорить моє кохання
Для тебе з часом стану "старшим"
І ця драма - так само наша
Я лякатиму себе лякатиму..
Бити сон, проганяти кошмари
Ти для мене єдине спасіння!
В цьому програному фіналі..
Мій Бог, залатай наш рай!
Не бачити тобі такого,
Яким я був колись раніше
За межами того чого не став робити більше..
Що бачили колись очі
Це вівтарь та свічки на плиті
Ми колись побачимось знову
Та нажаль не в цьому житті..
Наші рани — тільки наші
Їх повинен зберегти!
І нехай життя пропаще
Збережу яскраві дні...
3
1
246
"Пошуки кохання"
Серед чужих людей я-свій.
Серед своїх-чужий..
Я день за днем блукаю у пустелі
Тих мрій,ідей, переконань..
Знайти бажаю цю краплину
Тих почуттів без нарікань..
Блукаю цілий рік!
Все бачу образ твій в далечіні
Невже це мариться мені?
Хоча давненько я в пітьмі..
Цей образ манить,все кличе знов мене
І ось я тут! Прибіг на місце де ростуть троянди у лугах.
Прибіг де бачив я її останній раз
Мій п'янкий розум все шукав її.
Але нажаль вона,уява лиш моя..
Вона існує лиш в моїх думках..
2
1
244
"Прощання"
І в піснях... Колись в піснях..
Я почую голос цей знайомий.
І сам до неба дотягнувся!
Знову до неї пригорнувся.
Але чому на сердці втома?
Сяду на потяг, їхати згодом..
Речей небагато..
-Ти вибач,що став тебе забувати..
Я просто мав би, побути з тобою ночами.
Але час все минає і бачиш..
"Речей небагато"
В дорозі думок є чимало.
А справжніх, щирих про тебе немаю.
І мене це ніяк не тримає.
І в піснях... Колись в піснях..
Я почую голос цей знайомий.
І сам до неба дотягнувся!
Знову до неї пригорнувся.
Але чому на сердці втома?
3
0
234
"Розмова з собою"
Будь ти розумним,сміливим,щасливим.
Ти лиш один..
Такий в цьому світі.
Не підставляйся ти ні перед ким
Тебе змінити бажають огидні!
Життя-це лиш потяг без пасажиру
Пройти маєш все,себе зберегти.
Ти лиш один..
Без водія та зупинки.
Тільки в книжках себе ти знайди!
Кожен день твій-останній
Кожен час-має сенс
Не турбуйся про всіх.
Згадай лиш одне!
Будь ти розумним,сміливим,щасливим
Я бажаю добра лиш тобі
Ти-герой! Вже прогнившого часу
Ще багато потрібно пройти..
3
0
236
"Справжнє кохання"
Мовчки,ходжу я серед гір
Сумую,скорблю про даму свою..
Як вона,цінна, мені вже була!
І без неї "життя не життя".
Скільки ми з нею танцювали в садах
А зараз сади зів'яли в снігах..
Стали ми з нею прислухатись до гір
Але з гори не чути птахів.
Як раптом вона заспівала мені!
Цей спів той солодкий
П'янким став мені..
Я обійняв,поцілунку чекав
Шкода взаємності я не пізнав..
Вона шепотіла-Ти в кайданах моїх!
Я не цураюсь,віддаюсь я тобі.
Шкода вона,лиш уява моя..
Я втратив її, пригадавши життя...
2
1
216
"Минають дні, минають ночі"
Минають дні,минають ночі
Для мене час вже став своїм..
Я розмовляв з долею своєю.
Кожної ночі..
Все пригадав і біль і помилки.
Минають дні,минають ночі
Я вже не бачу порятунку в цій брехні!
Брехні собі,щоночі і щоранку.
Що я не той! Не щирий я з людьми...
Минають дні,минають ночі
Життя-бентежне знов стає
І скільки часу ще потрібно долі?
Щоб мене до тями привезти...
2
0
202
"Мати"
Перше слово — Мати,
Друге — Україна.
Так навчалась розмовляти
Та мала дитина.
Кожне слово пахне,
Мов листок троянди.
Та, мов квітка польова,
Пахне слово Мати.
Кожне слово її світить..
Світить різним світом!
Теплота її обіймів, манить полетіти!
Кожне слово пахне,
Мов листок троянди.
Та, мов квітка польова,
Пахне слово Мати.
3
4
194
"Ліс"
Там квіти в саду
Все частіше вмирають!
Там спокій стає неспокійним..
Живу я-як в старому дикому лісі
З якого втекти неможливо.
І сохнуть нехай,ті троянди в саду
Мене зберегти не зуміли...a
Шукаю я вихід але ніяк не знайду
Цей вихід, для мене залишився закритим.
Там сонце себе показати не бажає
Там люди нажаль і не люди..
Я скільки часу в цьому лісу блукав.
Що вихід для мене є всюди.
-То чому не втечеш?
Чому залишаєшся картати себе?
Я не з тих хто тікає від правди..
Все життя я тікав від себе і від інших людей.
А тепер час мені загубитись назавжди..
І нехай хтось шукає, хтось шукає мене.
Я залишусь у лісі
Сам з собою, самотній нещасний..
І нехай хтось шукає, шукає мене..
Я залишусь тут.
Сам з собою, самотній нещасний..
3
2
162
"Сердце"
Моє сердце належить тобі
Збережи його у себе..
Кожен подих стане все важчим
Коли в ньому немає тебе.
Моє сердце належить тобі
І напевно цього не змінити
Хтось бажає кохання знайти
А комусь наодинці прожити..
Моє сердце належить тобі
Це турбує, гнітить та лякає..
Я весь час був у пошуках слів
Яких мені у житті бракувало..
Мої пошуки були нестерпні
Весь в болоті та бруд в сапогах..
Кожен день як останній
Безсердечним залишився я..
2
3
270
"Персонаж"
Слова дряпали: "Тобі вирішувати"
Мене лякали змінами щодня
Я залишитись хочу, знов незмінним
Пережити водоворіт життя..
"Бути в моменті" А не в рутині справ..
І кожен день проходить як по книжці
Чимало обертів сюжета маю я..
Але нажаль це все занадто складно
Бажаю просто жити, а не героя грати тут щодня..
-Ти це повинен! Без тебе тут ніяк!
Кому я винен? Що кому повинен?
Своїй сім'ї лише слуга!
Я не герой! Тим паче і не бард
Але чому вирішувати маю все на світі..
-Тут посміхнись, а тут вклонись!
Це все театр, і грати дурня справа не моя..
4
1
227
"Книга кохання"
Вона співала мені пісні про літо
Змінювала мене рухом пера..
Я був з нею щирим та справжнім
Та нажаль лиш в папері створений я!
Серед диких троянд, погляд цей я зловлю
Пригорну я до себе, в тих думках збережу.
Мій фінал вже є близьким..
Книгу цю закривати потрібно
Та фіналу в ньому нема..
Все залишиться знову незмінним!
Цей сон їй щоночі сниться
Що я ожив! Що справді цілую уста.
-Мені шкода пробач
Я нажаль в голові лиш існую..
Недописану книгу закінчити пора.
4
1
253
"Поговори зі мною"
Мракобісся нависло над околицями, ми зникли безвісти.
Дрімучий ліс — моя душа, мене вирішила заклювати, завербувати сліпа ненависть.
Просто поговори зі мною..
Розкажи що на сердці маєш
Ми вже роками разом будуєм Замок!
Але чому цього не пам'ятаєш?
Я стільки часу блукав горами крутими.
Не знайшовши порятунку в тих словах...
Кожен день як день-сурка
Дрімучий ліс-моя душа..
Я спостерігав за перепадами емоцій твоїх.
Будував картину на вуглях..
Хотів сказати ті слова
Але зібрати їх ніяк..
Я втратив силу в тих словах!
Настане день ти зрозумієш, що немає часу на те, щоб ми сварились та гнобили..
Один одного кожен день.
Нам двом залишиться потрібно
В тих спогадах, які дарують щирий час..
Там ми залишитись повинні, ту мить носити крізь життя!
2
2
253
"До зими"
По вікні тече краплина дощу
Я тебе ніколи не відпущу..
Нехай найщасливіші будем ми на світі!
До зими... до зими..
Скільки років безліч слів без змісту
Не згадаю день коли був я вільний..
Весь в своїх проблемах, і за завісою..
Ставив своє сердце на замок!
Без зайвих лишніх думок.
По вікні тече краплина дощу
Я тебе напевно відпущу..
Нехай найщасливіші будем ми на світі!
До зими... до зими..
А зимою зникну я з радарів..
Ти забудеш дні сумні і невдалі.
А запам'ятаєш щасливі миті!
Які гріли нас, без зайвих слів..
Залишаться вони повіки.
2
1
239
"Серед Гір"
Серед гір я відповідь знайти хотів
Чому життя таке несправедливе?
Мені всі кажуть: Не переймайся та живи!
Змінити щось,тобі це не під силу..
Пройшли роки я постарів,та мудрість прикупив
Я вже гадав що відповідь знайти зумів!
Але мене спустили з гір на землю
Сказали що дарма роки пройшли
Цю відповідь тобі вже не знайти..
4
1
234
"Актор"
Цю роль я граю вже чимало років
Мене актором всі назвати хочуть
Це лиш сарказм,чи справді так і є?
Я це незнаю,і зрозуміти наврядчи зможу.
Мабуть з роками думка ця прийде.
Цей кожен ранок неначе вже сценарій я читав..
Мені все не сподобалось,все сіро
Змінити хочу,маю кращий я фінал.
Але чому сценарій не змінити?
Скільки дублів ще має бути
Щоб зрозумів я вже нарешті.
Це лише-театр!
Бесмертних,відданих,щасливих.
Я на цю роль потрапив випадково
Мене взяли відразу без промови
Я запитав: А глядачів буде багато?
Ти не хвилюйся, весь зал має прийти..
І ось на сцені маю мікрофон у вухах
Стою перед людьми,яких я бачу перший раз
Не чую оплесків,ні звуку..
Зала пуста їх вигадав всіх я!
4
2
234
"Я йду"
Я йду зачекай мене,я йду
Не покличеш ти мене
Я все рівно знов прийду..
Бачу білий цвіт,тих квіток в саду
Пам'ятаю я,що тебе знайду!
Не ховайся ти,в пелюстках троянд
Я знайду тебе навіть в цих піснях..
Я йду зачекай мене,я йду!
Відверни тривогу,сум та забуття..
Ти для мене-Все моє життя!
Лиш прокинувшись я,зрозумів істину одну..
Я в полоні своїх мрій, та в уяві я тону.
4
0
196
"Дружба"
Життя дає нам безліч друзів
але не всіх до самого кінця
Одні звернуть на першій смузі..
А інші разом, до кінця.
А знаєш.. дружба не триває вічно
Це як той виняток в правописі життя.
Але не все по правилам написано
Не всі вникають в теорію буття..
Але на всіх знайдеться той хто треба
хто буде розуміти всі слова..
4
0
185
"Весь в теоріях"
Кожен з нас будує світ
Світ щасливого кохання..
Мрії здійснювати хочуть
Чути сміх та звук дощу.
Весь в теоріях складних
Забуваю просто жити...
Бути чесним, щирим та потрібним.
Весь в теоріях складних..
Я почув мелодію чудову
І цей спів та шелест вітру по весні.
Та нажаль мої ті думи
Все складнішими були..
Зберегти хоча б хвилину
Не шукати щось складне..
Це життя буде простішим
Якщо себе у ньому віднайдеш..
5
0
155
"В'язень"
"Я в'язень серця твого"
Твій фелікс що до тебе прилетів
Тебе забути я ніяк не зможу
Мені одному не залишитись в пітьмі.
Я в'язень серця твого
І це вже назавжди!
Пройдуть роки я постарію,змінюсь..
Але змінити час нажаль не зможу ні
Мій час уже давно,віданний тобі.
Я в'зень серця твого
Мене вже не зламати
Пройде війна і буде з нею-
Ще сотні таких війн..
Але кохання моє не продати
Цей скарб залишиться в мені!
4
1
176
"Час"
А час біжить..
Так стрімко що не зупинити
Хотів я жити та любити
Лише в думках своїх я зник...
Мене шукали,і в день і в ночі..
Знайти мене ніяк не зможуть
Їх я покинув назавжди!
Покинув тих
Хто посміхається крізь зуби..
Тих хто мене дивним рахував.
Я добрий в павутині злих..
Мене розбили поміж скал.
Я десь далеко,там де не знайдуть
Де бачуть люди лиш добро.
Нажаль той світ вже не існує..
Його покинули давно.
5
0
170
Поема "Дорога"
В далеку дорогу мені вже час
Но піти я так і не можу..
Повертаюсь знову я
Твій погляд в сердці я положу.
І ось йду в думках своїх, і в хмарах я літаю.
Вся думка лиш про тебе, про тебе лиш одну..
Дорога ця далека, мене знову чекає
Чому ніяк я сил так і не знайду?
-В далеку дорогу мені вже час..
Но піти я так і не можу..
Повертаюсь знову я
Твій погляд в сердці я положу.
І ось я знову на дорозі
Мене чекає дивний шлях..
Всі помилки,тривоги я полишу!
Та викинь десь їх у сміття..
-В далеку дорогу мені вже час..
Но піти я так і не зможу..
Повертаюсь знову я
Твій погляд в сердці збережу.
4
0
184
"Для тебе"
Вранці, згадавши тебе, посміхнуся,
На душі моєї стане тепліше,
Адже з тобою від душі я сміюся,
І з тобою стаю сміливішим.
Ти мій ніжний світанок, мій захід сонця,
Моя радість, моя насолода,
Ти мій спокій, азарт найсильніший
Серед квітів бутон найгарніший!
І поки не зустрівши тебе,
Не відомим було мені щастя,
І з тобою оживає душа,
Ти кохання, ти радість, та щастя!
4
0
171
"Осінь"
Ця осінь барвами охопить випадково
Немаю смутку лиш думок політ
Тут покохав природу, знову й знову
Я маю мить,таку чудову мить.
Чарівний ліс до себе манить
Красою своєю похвалитись хоче
І річка ця і клен біля верби.
Тут кожен раз картина так охоче
Все розповість,підкаже як себе знайти!
Забудь тривогу яка сон відганяє
Ти пригадай ті клени та вербу
Згадай родину,батька й матір
Я тут залишусь,життя в собі знайду..
3
1
126
"За дверима немає нікого"
За дверима немає нікого
Залишатись немає часу
Хто підкаже, куди прямувати?
Де знайти,порятунок митцю?
Залишатись в неволі думок?
Чи відкритись комусь випадково
Розмовляти про все навкруги
Не промовивши ані слова
Ні, потрібно пробачити всіх!
А найбільше себе дурного
Промовляти до себе-залиш
Тих в місцях цих невипадковий.
Я колись думав можу я все
А насправді далеко каліка
Я колись говорив як співець
Але зараз мовчання-це сила.
3
0
117
"Серед безлюдних домів"
Серед безлюдних я домів
Знайти людину я хотів
Але зустрівши ту людину
Я в ній людини не зустрів..
Розповідав я їй про смуток
Який чатує кожен день
Розповідав про наш народ
Який немає тих дверей.
Колись казали правда в слові
А зараз слово-страх наводить
Колись любили за вино
А вчора вбили за майно.
Я вірив в добрих тих людей
Хоча закриті всі давно..
Я пам'ятаю цей момент
Коли зустрів в собі добро.
Серед безлюдних я домів
Людей я так і не зберіг.
3
1
132
"Доброта в моді завжди"
Доброта в моді завжди
Не зникає і не зникне ніколи
Лиш прожити хочеться знову мені
Ті часи що дружили зі мною!
Доброта-мій товариш і друг
Що мене у біді не залишить
Я цей шторм мимоволі пройду
Мій товариш мене не залишить.
Скільки часу пройде з тих часів?
Що любили цей спокій навколо
Я цю мить збережу в цих краях
Не покину людей я навколо.
Доброта в моді завжди
Хто б сказав щось інакше, незнаю
Але добрим в житті важко бути..
Всі ці люди добра не пізнають.
4
2
141
"Гори"
Кожен подих дається все важче
Тут і кисень зникає потроху
Піднімаючись вище і вище
Бачу гори,мовчання природи.
На горі я чомусь, був уперше
Хоча близько гора біля мене
І людей я не бачу довкола
Ці думки казали не треба..
Так не треба, робити як робиш
Ти ганьбиш себе ось і все!
Але як ще зганьбитися можна?!
Я залишив вже сердце своє.
На вершині стою маю прапор
Маю думку про те що я зміг
Я зумів здолати усіх
Але чому не радісно мені..
3
0
159
"Війна"
Складні часи,сумні люди
Міста покинуті і пусті
Немає в них людей навколо
Їх вже давно тут не знайти..
Серед руїн колишніх шкіл
Хотів би чути знову дзвін!
Але який вже сенс у тому
Коли цей сміх з роками зник.
Я бачив безліч складних часів
Але цей з них найскладніший
Це не війна а геноцид
Розумних,відданих,щасливих...
3
1
137
"Меланхолія"
Біля озера що спить
Втратив я думок політ
Тут не бачу тих людей
Що руйнують весь цей світ!
Я сліпим хотів би бути
Щоб не бачити цей жах!
Але шкода що сліпі
Полонили весь цей шлях.
Темний бік їх всіх забрав
Пригорнув та обійняв
Залишив мене одного
Серед вітру я блукав..
5
1
129
"Роздуми про надію"
Багато років я блукав
Тим лісом що зветься надія
І скільки часу обирав
Найлегший шлях бо мав я мрію
Я мрію мав на швидкий фінал
Без суму радості і любові
Але і з часом я пізнав
Фінал не прийде вже ніколи..
Пройдуть роки,цей ліс старіє
А я чомусь все молодий
Невже я втратив цю надію
Себе в деревах віднайти.
4
0
122
"Воїн без зброї"
Кожен день-боротьба
Мій компас ще працює
Я давно не герой!
Лиш в байках я лютую.
Я покинув пустелю
Яка мене полюбила
Я лишився без зброї..
Тих думок половина.
Не залишу тривогу
Яка сидить у мені
Я хвилююсь за все
Моє серце горить!
Я ту скриню добра
Відкривав випадково
Не тримаючи зла зовсім ні на кого...
Ці кайдани мене,полюбили відразу
Я прийняв їх без слів
Я немаю відрази.
Мій компас ще працює
Бачу чітко я шлях!
Я залишусь надовго
В цих руїнах, упавший літак..
3
3
111
