Мій герою-солдате
Elisa Grow
Струни моєї душі забриньчали, З очей ллються сльози гіркі. Я прошу тебе, мій герою-солдате, Скоріш повернися додому живим. Я так хочу потрапити в казку, Швидко виправлю всі помилки. Там не буде війни і руйнацій, Там твоя мати спокійно засне. Ти упевнений, що переможеш, Адже вдома чекають близькі. Ти не можеш загинути, чуєш? Я молюся за тебе вдень та вночі. Вдячна за ранок, за зорі, за трави. За те, що спокійно ходжу по землі. І благаю тебе, мій герою-солдате, Повернися додому скоріше живим.
2018-10-18 07:34:01
6
0
Інші категорії
Історичні Гумористичні Вірші в прозі Вірші до свят Соціальні Пейзажні
Інші поети
Alis Tulupa
@alis_tulupa
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2543
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12813