Війна

Дана Язовських

Як дурно пахне війна Ніби гниє в людині людина Наче згасає віра в серцях І правда нікому не винна. Ніби земля то другий дім І холод тепер за батька Лиш дочекатись мати - весни Щоб стати другові братом. Лиш залишитись дай Боже ще По грішному світу ходити Вдихати повітря на диво брудне Мати змогу хоч трохи любити. Зберегти у собі молоду наївність В очах старця сумних На руках шорстких і збитих Рахувати мозолі. Будь то сніг чи дощ ворожий Що лягає тягарем Прибиваючи совість до долу Гартуючи пекельним вогнем. А в снах не має спокою Так гучно кричать голоси Минулих, які полишили Майбутніх, що ще не пришли. На поле важких перемог Рідких та болючих поразок Понурих, стражденних думок У логові власних кошмарів.

2022-02-23 17:40:03

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

просто веселка

Гарний вірш 🌼

Відповісти

2022-02-23 17:45:36

1

Дана Язовських

@просто веселка дякую!

Відповісти

2022-02-23 17:47:41

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4860

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12424