Війна

Дана Язовських

Як дурно пахне війна Ніби гниє в людині людина Наче згасає віра в серцях І правда нікому не винна. Ніби земля то другий дім І холод тепер за батька Лиш дочекатись мати - весни Щоб стати другові братом. Лиш залишитись дай Боже ще По грішному світу ходити Вдихати повітря на диво брудне Мати змогу хоч трохи любити. Зберегти у собі молоду наївність В очах старця сумних На руках шорстких і збитих Рахувати мозолі. Будь то сніг чи дощ ворожий Що лягає тягарем Прибиваючи совість до долу Гартуючи пекельним вогнем. А в снах не має спокою Так гучно кричать голоси Минулих, які полишили Майбутніх, що ще не пришли. На поле важких перемог Рідких та болючих поразок Понурих, стражденних думок У логові власних кошмарів.

2022-02-23 17:40:03

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

просто веселка

Гарний вірш 🌼

Відповісти

2022-02-23 17:45:36

1

Дана Язовських

@просто веселка дякую!

Відповісти

2022-02-23 17:47:41

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

80

19

2450

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11235