Мій янголе
Дана Язовських
Мій янголе, поринь на небо Скажи там, що я жива. Що мої ноги, ведуть куди треба, Що віра в мені не згаса. Що всі надії, які загубила Зібрала до купи і зберегла, Що сплю ночами, під колискову Яку наспівує доля моя. Що не прокидаюся від тривоги І не тікаю від себе я Мій лікарь тепер - м'ята з городу Мій друг, то сама земля. Коли стикаються груди І важко зробити ковток Молюся духам природи У полі серед квіток. Коли розпач зв' язує руки, Мотузками із страхів. Я спиняюся перепочити Під  небом, серед птахів. І летить душа у вимір, По ту сторону берегів У край де панує спокій І вічність, моєї, весни.
2022-02-18 08:55:27
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
просто веселка
Дуже атмосферний вірш ✨🌼✨
Відповісти
2022-02-18 09:03:56
1
Дана Язовських
@просто веселка дякую 🙈🌝💔
Відповісти
2022-02-18 09:05:40
1
Дана Язовських
дуже дякую 💔💞
Відповісти
2022-02-18 10:42:17
Подобається
Інші вірші поета
Я чекаю весну Війна Чужий Листи
Інші поети
Keyci
@Keyci0987
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5311
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5751