Архітектори

Дана Язовських

Крокуючи біля голосних автострад І ловлячи погляд сумних машин Я знаю, що в цьому світі я не одна Нас безліч, таких брудних. Втомлених, подекуди самотніх Без сумніву з гарячими серцями Ми ловим світло і чекаєм дощ Хоч він на щастя нас не полишає. На одинці із похмурим небом Що лягає на плечі знову І ковтаєм його образи Ніби старих, нових знайомих. Ми відчайдушні, а може нам просто треба Залишитись і будувати стіни Наших майбутніх домівок На розсипаних вщент руїнах. Де колись розстелялись озера Може гори, яка нам різниця Ми шалені, а отже нестримні Архітектори свого покоління.

2022-02-17 19:32:27

4

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

просто веселка

Дуже класний і глибокий вірш, натхнення і удачки вам✨☕✨

Відповісти

2022-02-17 19:53:22

Подобається

Дана Язовських

@просто веселка вельми вдячна💞буду старатись! 💔

Відповісти

2022-02-17 19:54:20

1

Дана Язовських

радію, що знаходжу відгук! 😍💔

Відповісти

2022-02-17 20:12:36

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5492

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3833