Вірші
Смуток на підвіконні
Не знаю в який момент я втратила орієнтир...
Коли остаточно перестала посміхатись... Коли інші знайшли нові причини жити,
я загубила їх остаточно...
Відчуваю що "я" не "я",
наче той персонаж не із свого життя на фоні
у якого немає ні реплик ні ім'я,
але все життя як на долоні.
Не відчуваю ні смутку ні радості,
не відчуваю взагалі нічого..
3
0
272
Спогад
Коли за вікном запалає світанок
та перша роса торкнеться трави,
в квартирі запахне духмяною кавою,
а пам'ять підкине минулорічні листи...
3
0
223
***
я навіки покину стіни твоєї душі,
обіцяю...
ти мене не жени, як женуть примусово
вітри...
я на счастя тобі залишаю останнє
бажання...
ти мене не шукай після цього та листів не
пиши...
я залишу в конверті своє серце тобі на
останок...
ти сховай його в старій будівлі в потрісканій часом
стіні...
хай воно в тишині одинокій собі
спочиває...
та не торкає душу не мені не
тобі...
я навіки покину стіни твоєї душі
обіцяю...
ти мене не жени, як женуть примусово
вітри...
через декулька років можливо ти скажеш
"вітаю"...
а я тебе не впізнаю та спитаю "хто
Ти?"...
4
0
221
Прірва
В пустинній кімнаті
я ходжу по колу,
я ходжу по колу довкола розколу,
моя особистість сидить в коридорі
мене ігнорує, ковиряє підлогу.
Я хочу вдихнути, та легені пусті,
повітря в кімнаті не більше
чим в банці.
Тремтячими пальцями, замітая сліди,
крокує в кутку
темна пляма нещастя.
Зазернеш мені в очі - не побачиш нічого,
мій череп пустий,
мозок захопила пітьма.
В пустинній кімнаті
я ходжу по колу,
та намагаюсь згадати слова.
4
0
206
