Вже п'ята ранку...
Deli Vongola
Вже п'ята ранку, ти не спиш, Сумуєш ти за ним у цю хвилину, І думкою до нього ти летиш, А чай поглинув сліз твоїх краплину. І відстань ця, немовби ката руки, Руйнує твою душу кожен день. Відрадою стають лиш телефона звуки, Його слова малюють свято в будень. Проходять дні і ви зустрілись. Знову. В єдине ціле об'єднало почуття. Немовби світ беріг вашу розмову, Яка проклала стежку у життя.
2018-07-28 18:46:10
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
diamore_ego
Молодець. Я в захваті...
Відповісти
2018-11-26 19:03:53
1
Deli Vongola
@diamore_ego дуже дякую
Відповісти
2018-12-09 11:03:18
1
Інші вірші поета
А пам'ятаєш...
Інші поети
Lincevskaia_16_17
@Lincevskaia_16_17
Nashi
@nourashii
Схожі вірші
Всі
Неловкость в улыбке рассвета
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Застыли на окошке вечерние узоры И снова мокрый дождик под лёгкий ветерочек , Без красок сонный кофе под пару твоих строчек .. Меня лишь согревает тепло твоих улыбок , Что заглушает холод давно проникших смыслов , А завтра снова будет тяжёлый понедельник, Но знаю ,что с тобою не страшен даже вечен , На сердце оставляя хорошим настроеньем , Сначала начиная срок время скоротечен Лишь парой фраз в инете, Мне брошенных с приятным воскресеньем...
39
2
3213
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1951