Вона народилась у ніч, коли Небесні Кити подорожували крізь простір і час, завиваючи свою тяжку пісню. Дівчинка з багряним волоссям і фіалковими очима.

Ійоль не любила річкові гаї, бо там завжди гніздувались різні надокучливі комахи, яких, до речі, вона вже внесла до своєї дослідницької колекції. Її вилазки були метою зібрати більше матеріально культурних цінностей міста, яке назавжди стало лише літерами у книжках. Але сьогодні не про це. А про те, що це вже в незлічений раз дівчина прогулює заняття в академії. Її магія не така, як в усіх. Вона слабка... Навіть батько не покладав надій, що Ійоль взагалі колись змогла б розвинути свої здібності. Але сама дівчина ніколи не опускала рук. Їй подобалась робота її батька. Дослідник та алхімік. Він працював у академії, тому багато часу на доньку не мав. Навіть прослідкувати її присутність не мав наміру. Тому Ійоль відчувала повну свободу особистих дій. Підбираючи час, вона приходила до чарівної брами Ісамсоль і, користуючись магічним відбитком свого батька, проникала на закриті землі, спостерігаючи з вершини гори краєвиди маленької, але такої казкової країни. Та просто так на ці землі не завітати. Для цього Ійоль мала спеціальний костюм, з товстим шоломом, який не давав вдихати прокляті пари цього місця. Та в будь-якому випадку, треба було повертатись додому, та так, щоб батько нічого не запідозрив, поки йому не скажуть про це викладачі.

Жили донька з батьком винаймаючи декілька кімнат. Велика спальня для Ійоль і маленький кабінет для її батька. Все це знаходилось у апартаментах місцевої лейтенантки Коугар Соліс. Це була молода жінка, раси куугурів, що походила з земель Ісамсолю. Її зовнішність була дещо схожа на котячу морду з кажанячими вушками. За вірну службу Еквестеррі, міністерство подарувало Коугар цілий маєток, який та вирішила експлуатувати по-своєму - віддавши половину під оренду дорожнього готелю. Тепер величезні будівлі маєтку мали хоч якийсь сенс, як думала Соліс. Віддана роботі, вдома вона з'являлась лише з заходом сонця. Та навіть установи лейтенантки поліції не надихали Ійоль не прогулювати академію та не порушувати правопорядок.

- Ійоль, я не зможу постійно вигороджувати тебе перед Хондо, - пробуркотіла Соліс, втомлено знімаючи свій кітель. - Це вже серйозно. Випускний курс.

- Я все одно не складу іспити, які вони там впровадили, - Ійоль надулась, скрутившись калачиком у кріслі.

- Ми в тебе віримо, - молода жінка турботливо погладила дівчину по яскравому рудому волоссю, що спадало по спині. - Але ти маєш віддати відпечаток, - та простягла руку, чекаючи, коли Ійоль поверне вкрадений жетон батька.

- Нехай ця ідіотська академія йде до біса..., - Ійоль ляцнула жетоном по долоні Соліс. - В той час, коли всі пітніють над цими ідіотськими закляттями, я вже стільки дізналась про Ісамсоль, - голос дівчини з роздратування градуював у захоплення.

- Навіщо тобі це? Чому б не спробувати жити, як твої однолітки? Навіщо тобі таємниці, які навіть відділ твого батька не може розкрити? - Соліс повалилась на софу, витягши ноги, та так що кожна кісточка затріщала в симфонії втоми. - Робота у конторі це пекло.

- Мій батько не працює заради мети, він працює, бо йому наказують. А я хочу... Хочу побачити весь Ісамсоль, а не тільки з гір біля брами.

- Там немає що дивитись...тільки розрухи та безумці, що тільки і чекають як тебе на шматки розірвати, - Соліс вже майже дрімала.

- Не правда, - пробудив жінку невдоволений голос Ійоль. - Час від часу, на іншій частині скелі я бачу ірбіса.

- Ірбіса? - Соліс навіть відкрила своє янтарне око.

- Справжнього. Він виглядав нормальним.

- Знаєш, - вираз обличчя Соліс виглядало трохи здивованим, вона ніби проковтнула те що мала на увазі і продовжила. - Не треба туди ходити. Подумай, навіщо воно тобі...

Куугар піднялась з софи і поплелася до вбиральні, закінчувати свої приготування до сну.

- А! Ійоль...- згадала Соліс. - Завтра день народження Академії. Прошу, не підведи свій випускний курс. І не дратуй Хондо. Я сама тебе зранку буду контролювати.

- Чекаю коли цей пихатий довбень знову почитає мені лекції про свою честь своєї тупої академії, - пробуркотіла Ійоль, згадуючи кожен раз, коли потрапляла директору Хондо на гарячу руку.

Ніч минала вічність. Ійоль при тьмяному газовому світильнику гортала свої зошити з записами. Замальовки зі сніговим ірбісом були виділені спеціальними закладками, а за ними панорами Ісамсоль з гори, захисна брама, зведена Катарісом Хондо. Дівчина дістала олівець і обвела місце біля брами, де вона сьогодні була. Між сторінок верхнім кутком загубилось фото... Ійоль витягла його кінчиками пальців, роздивившись ближче під світильником. На фотокартці був її курс. Ще такі малі - перший рік. Вона як завжди стояла осторонь, а на її шиї звисав Лово, світлоголовий хлопець, з яким вона почала дружити з першого дня в академії. Такий самий пройдисвіт, як і вона.

Але він ніколи не слухав її розповіді. В неї не було однодумців. Тільки голоси в голові, що відповідали тільки так, як вона того схоче.

Склавши всі свої записи, дівчина загорнулась у постіль, чекаючи сну. Чекаючи, що вона прокинеться з нього в іншому, більш комфортному для неї світі. Там, де вона не сама.