Пишний бенкет простягався з початку до кінця вбраної святкової зали. Загалом, в цьому місці учні завжди проводили навчальне самоврядування, але сьогодні вони, разом зі своїми викладачами попивали солодкі напої й ділились думками щодо буденності. Однокурсники запрошували Ійоль за один стіл, але це лише з формальності. Потім вони розбіглись, забувши про її існування, як і завжди.
Та Ійоль вже заспокоїлась, роздивляючись свій подарунок. Ритування було не просто вишуканим..неперевершеним. Кожна лінія настільки м'яка і витончена, ніби цей вибір робили тисячі мікроскопічних фей. Але він не дзвенів... Чим дужче вона його трясла, тим більше усвідомлювалась, що користі з того ніякої.
Оглянувши зал, вона помітила директора, в компанії тих самих чиновників, свого батька, що вже в очі не бачив через випивку і Лово, котрий фліртував з їх однокурсницею, тою, яку Ійоль не терпіла з малих літ. Все це їй здалось блювотним. Обстановка тільки давила їй на нерви. Але піти та не могла... Бо домовилась повернутись додому разом з Соліс, що досі стояла на варті.
- Не втомилась? - голос трохи пробудив Соліс від дрімоти. - Папіросу? - збоку їй простягли коробочку з затягнутими резинкою тютюновими самокрутками.
- Щось ви занадто щедрі, пане Кавеа, - Соліс витягла одну, попросивши одразу підкурити.
- Бачив твоє дівча сьогодні. Наскільки все погано? - Кавеа присів поряд, пускаючи пари міцного диму.
- Що на цей раз тебе зацікавило? Не добрий знак, коли ти починаєш кудись пхати свого носа, - молода куугарка струсила папіросу, ліниво обдивившись чоловіка з голови до ніг, ніби щось підозрюючи. - Ійоль - просто проблемна дитина з високим почуттям максималізму. Вчитись не хоче, за те жадає пригод.
- Але ти їй це дозволяєш. І не боїшся, що Хондо її виставить? Він може, - голос Кавеа майже перейшов на шепіт. - Вона обходить захисні закляття найкращого майстра бар'єрів. Хіба це не показник?
- Показник чого? Хитрості? - жінка зітхнула. - Я не буду прикривати її вічно. Вона мені не сестра і не дочка. Просто, через її добре серце, я допускаю все це. Мені шкода її.
- Ну, тоді я радий, Коугар Соліс, що в тебе досі є почуття...хоч якісь, - Кавеа майже помітно посміхнувся і мовчки докурив свою папіросу. - Було приємно зустріти тебе.
- Всі сполохані твоєю появою сьогодні, старий. Оце я розумію здобув славу.
- О так. Пустив несвіжого повітря в коло величних і праведних. Сподіваюсь, задихнуться, - Сенека скривив лукаву міну і повільно почимчикував до двору Академії.
Декілька авто під'їхало до воріт і директор Хондо вже спішив проводити перших гостей, серед яких був Сенека. З авто вискочила дівчинка, років 10-ти, що мала два різних ока - одне світле зелене, а інше яскраво червоне. Її світле, майже жовтого відтінку волосся крутилось у різні боки ніжним пушком. З виду вона була абсолютно здоровою. Підбігши до Сенеки, та міцно обвила його руку своїми маленькими долоньками, щось усміхнено розповідаючи.
- Його донька? - задумалась Ійоль, підглядаючи за купкою чиновників біля воріт.
Але її зацікавленість перебив Лово.
- Ти тут, - він тримав в руках два келихи. - Вип'єш зі мною?
Ще ніколи Ійоль не було так мерзотно від нього.
- Ні Лово. Я не в настрої, - згадуючи, його обійми з однокурсницею, вона різко обійшла його, гордо закотивши очі.
- Що сталось? Ійоль! - він почав її наздоганяти.
- Ти ніби вже зробив вибір. То йди від мене. Бо я маю хворі фантазії та небажання жити світлим майбутнім, - різко та виговорилась йому в обличчя, майже не врізавшись носом до носа.
- Ти образилась?
Хлопець пав намір зачепити її рукою за плече, але келихи заважали.
- Ти тільки що зажимав Клару біля садочка. От йди й продовжуй. Не ходи за мною, - стримуючи бажання підняти голос, дівчина не хотіла привертати уваги.
- Я думав тебе на побачення запросити...
- На побачення? - дівчина заклякла. - Побачення?..- її голос ніби потонув у галасі нічного свята.
- Я хотів сказати це не в такій обстановці. Але вже, як є, - хлопець засмутився, поглядаючи на повні келихи, що були вже ніби зайві.
Ійоль мовчала. Її дихання збивалось. Серце билось настільки швидко, ніби стояло на місці. Щоки червоніли.
- Скажи щось, - хлопець знову зробив крок до неї.
- Не зараз. Прошу. Вибач, - помітивши на горизонті Соліс, та кинулась в сторону поліціянтки.
Лово видихнув, нервово висмоктавши одразу два келихи вина, що взяв їм з Ійоль. Ще трохи дивився їй в слід, та озирнувшись на компанію однокурсників, не розгубився і продовжив свої гуляння.
- Ще година, - Соліс глянула на годинник, попереджаючи Ійоль, яка роздратовано всілась на місце, де нещодавно сидів Кавеа. - Що знову?
- Нічого, - Ійоль нервово почала колупатись у своїх нігтях.
- Це що? - Соліс знахабніло смикнула з пальців дівчини дзвоника.
- Гей, - дівчина потяглась, щоб перехопити подарунок назад. - Прибери руки!
Соліс спритно сховала руки за спиною, погрозливим поглядом зупинивши Ійоль.
- Звідки він? - куугарка примружилась, наставивши широкі вуха.
- Тобі яка різниця? Ти не маєш права забирати речі в мене з рук, - дівчина насупилась, геть аж щоки почервоніли.
Поліцейська продовжувала сверлити дівчину поглядом надзирали.
- Це подарунок.
- Чий?
- Пана Кавеа. Якщо є претензії, можеш з ним говорити, - вона знову опустилась на бордюр, відвернувшись від жінки, щоб та не помітила її червоне лице.
Соліс мовчала. Її напруга змінилась на задумливість. Очі пробіглись по прикрасі, а думки до недавньої розмови з Сенекою.
- Вибач, - вона повернула дівчинці прикрасу, отримавши у відповідь дуже неоднозначний погляд, ніби вибачення з уст поліціянтки, це якась дивна дивина.
- Хондо не закупив мені медалі... Пан Кавеа дав мені це, - дівчина тихо пояснила Соліс минулу ситуацію. - Ти думала я це вкрала?
Соліс розгубилась, покрутивши головою по сторонах. Десь всередині прохолодного, правдолюбного серця блиснула іскра співчуття.
- Ні... Я не думала так, - Соліс присіла перед нею навшпиньки. - Ти ще юна. І, я б хотіла, щоб ти була в безпеці... і щаслива. Але багато твоїх дій суперечать моїм кодексним уставам. Тому, я завжди збентежена.
- Я не спеціально. Мої інтереси псують все довкола. Може дійсно, просто жити як всі мої однолітки, - дівчина сперлась ліктями на коліна, щоб ближче піднести до очей прикрасу, яка відволікала її від різко негативних думок.
- Думаю, ти втомилась. Якщо хочеш, почекай мене тут. Я здам пост і будемо їхати, - вона до кінця тримала свою стриманість і прохолоду.
Ійоль вперше побачила в поведінці Соліс якесь співчуття. Вони один одному ніхто. Коугар могла спокійно ставити поведінку дівчини на місце. Та мало хто знає, що поліціянтка куугур дуже сильно прив’язалась до дівчинки. Сама Соліс теж була сиротою. В Еквестеррі вона росла, взагалі забувши про своє минуле. Їй це не було потрібним. Життя куугарки вкладалось лише стрічкою сьогодення. Та якою б безсердечною її не вважали, Соліс має змогу простягти руку підтримки. Яким би не робило нас минуле, очищаємось ми майбутнім.
*Дзинь*
Очі Ійоль розкрились в розмір золотої муні.
- Що... він задзвенів. СОЛІС! Він дзвенить! - зраділа дівчина, почувши ще один *Дзинь*
Та тільки но Соліс вслухалась у викрики дівчини, роздався надзвичайний гул, після якого страшний вибух.
Подвір'я наповнилось сухим пилом, що літав серед іскор з епіцентру вибуху. Саме там, де знаходився директор Хондо з заступником міністра. Почулись крики Соліс:
- Всім вцілілим та пораненим, перебувайте на своїх місцях! Варта надасть вам першу допомогу! Без паніки! - вона пробиралась крізь дим, роздаючи рукою накази, в яку сторону кому бігти чи стояти на місці.
Крізь завісу диму, розвиднилась сфера...золота сфера, що прокручувала навколо себе мільйони щільних магічних кульок.
- Пане Хондо! Я вас бачу! - Соліс зрозуміла, де саме стався вибух.
- Ми тут... майже в порядку, - захриплий Хондо, тримав магічний щит, очікуючи, що зверху можуть впасти уламки даху, що теж постраждали від вибуху. - Заберіть пана заступника. Я вийду сам.
Потрясінню Ійоль не було межі. Навколо паніка, крики, пил і неймовірно сухе, гаряче повітря. Вона застигла, ніби її осяяло прокляттям нерухомості. Попереду кульгали люди в крові, в палаючих речах і зі зламаними кінцівками. З цього стану її вивело ричання... Воно ставало дедалі ближчим. Дівчина озирнулась. Нічого. Лише сіра брудна завіса і натовп, що покидав подвір’я через ворота.
Тільки но дівчина зробила крок - крок їй на зустріч зробила істота...велетенська істота, паща якої буквально іскрила вогнем, що виривався з його горлянки.
Цей монстр поєднував в собі риси двох потужних хижаків. Його тіло нагадувало лева - масивне, мускулисте і гнучке; величезні лапи, обладнані гострими кігтями, що роблять його смертоносним.
Однак, цікавинка цього монстра - його шкіра. Вона покрита твердими, добре вираженими лусками, схожими на ті, які можна побачити у крокодилів. Довгий, міцний хвіст монстра допомагав йому у балансуванні при різких та граційних рухах. Два великих чорних ока, з червоними вогниками непорушно слідкували за рухами дівчини.
- Це ХИМЕРА! ІЙОЛЬ! ЗАВМРИ! - прогримів Осахар Хондо, помічаючи потвору здалека.
Залишивши порятунок поранених на Соліс, Хондо зібрав в руку магічної енергії, утворивши гострого списа і повільно, позаду почав підкрадатись до істоти.
Химера ричала. Але далі крутила своїм довгим хвостом щось винюхуючи перед Ійоль. Дівчина тремтіла, вона міцно стисла дзвіночок, так що нігті до крові вже прорізали шкіру.
- Відійди від неї! - тримаючи у руці меча, Лово сміливо стрибнув поперед Ійоль.
Істота полохливо підстрибнула, розмахуючи хвостом і досить невдоволена заревіла в сторону хлопця, заскаливши на того два величезних клика.
- Погана ідея, Лово! - Ійоль смикнула того за плече.
- Це вже мої проблеми, - він не озирався на неї, слідкуючи, як звір вже рухав своїми м’язами для нападу.
- Він не збирався на мене нападати! Я це відчувала!
- Ти сліпа, не бачиш, що він проклятий? Його очі!
Дійсно. Чорні очі з червоним сяйвом. Такі зустрічались лиш в істот, що застрягли у трагічних подіях тодішньої столиці Ордо - Ісамсоль.
Звір почав агресивно перебирати лапами у сторону хлопця, іноді підстрибуючи й замахуючись хвостом в різні сторони.
- Відійди, - прошипів Лово крізь зуби, готуючись до нападу звіра.
Але як тільки химера зістрибнула з місця, золотий спис, оздоблення якого світилось, ніби викуване з сонячного проміння, пронизало його голову. Звір впав непорушно.
- Це його робота, - Осахар вийняв списа і той розчепився знову у частинки магічної енергії, зникаючи на кінчиках пальців чоловіка. - Вибух влаштувала ця потвора.
Світло-сіру мантію директора вкривав бруд і кров з порізів. На вигляд той був, на здивування, спокійним, навіть трохи байдужим. Можливо, це такий шоковий стан... якесь внутрішнє заперечення. Він штовхнув химеру ногою, роздивляючись очі.
- Це треба буде пояснювати, - прошепотів собі під ніс Хондо, розуміючи, що поява тут проклятого створіння з Ісамсолю ляже на його плечі.
- Це проклята химера? У Еквестеррі? - заступник міністра, тримаючи компрес у подряпаної голови, а іншою рукою за серце, обійшов тварюку і затремтів. - Серйозний виклик. А головне, це показник того, що ваші магічні щити не можуть обіцяти нам повноцінного захисту.
- Захисту від чого? - Ійоль втрутилась у розмову. - Є інший вихід - порятунок.
- Пані, ви ще навіть екзамену не здали, щоб влізати в такі розмови.
Ійоль замовкла.
- Пане Заступник, ми все пояснимо. Це непорозуміння.
- Це замах! На мене! - підняв голос чиновник.
- Але в епіцентрі були не тільки ви, - втрутилась Соліс. - Пане, прошу вас сідати в авто і прямувати додому. Всім іншим буде займатись поліція.
Не встиг заступник промовити і слова, як та штовхнула його до виходу.
Хондо кивнув Соліс і підійшов до Ійоль.
- Воно не поранило тебе? Ви обидва цілі? - чоловік перевів погляд з дівчини на Лово. - Химери боязливі, але підступні. Розумні істоти.
- Дякую, пане, - Лово подякував директору, протягши руку для стискання.
- Нема в цьому гордості. Звір не винен у своєму безумстві. Я не мав його вбивати, - чоловік сумно видихнув.
- Він правда з Ісамсолю? - Ійоль наблизилась ближче до звіра.
- Так. Але прокляття часу охопило його розум. Химери Ісамсолю колись служили вищим магістрам...а тепер вони просто вбивці, - Хондо озирнувся на присутніх, що вже останніми покидали подвір’я. - Не наближайтесь до звіра. Я схожу до лейтенанта Коугар.
Поки Лово не втрутився, звір поводитися стримано. Чому він не нападав? Чому просто поводив себе, ніби хотів щось сказати. Був чимось стривожений. Ці думки не покидали голову Ійоль. Та до звіра вона не підходила. Все ж, це безпека, якою б сильною не була зацікавленість.
- Жодного загиблого, - прошепотіла Соліс Хондо. - Є кілька тяжко поранених. Ви вчасно скористувались щитом. Щось помітили тоді?
- Світло... і жар. Я вже зреагував, коли удар був направлений. Нам треба буде зібрати інспекцію до брами. Вони мене зжеруть, - Хондо втомлено потер очі.
- Ми спочатку розслідуємо сліди звіра, а потім поговоримо про браму.
- Але ви чули Заступника? Мені повна срака, - чоловік розвів руки в боки, очікуючи від Соліс хоч якогось співчуття.
- Пане, час. В нас він є, - куугарка натягла свого кітеля і протягла Хондо скручений лист. - Це адреса. Якщо я скличу інспекцію, збиратись будемо тут.
Ійоль скрутилась під парканом, очікуючи Соліс.
- Ти як? Можна посидіти з тобою? - Лово присів поряд.
- Тільки мовчки, - прошепотіла дівчина.
- Ну... я б хотів поговорити, - він зустрів роздратований погляд Ійоль. - Ти можеш мовчати але... Чому ти не тікала?
- Не знаю. А ти б утік? - зустрічним питанням навантажила того Ійоль.
- Так. Якби не мав зброї і ресурсів битись.
- А звідки ти знав, що звір хотів битись? - обурилась дівчина.
- Він запустив вогняну кулю в міністра...наш директор міг би загинути, - хлопець почав наводити аргументи.
- Дурня, - Ійоль зітхнула.
- Чому? Ти знову фантазуєш собі теорії змови? Якісь загадкові історії, коли в нас тут трагедія, - хлопець затих, коли зрозумів, що почав перегинати. - Все. Мовчу.
- Я впевнена, що цей звір не мав наміру когось вбивати, - Ійоль підняла погляд на мертву химеру але...її там не було. - Де вона? Вона зникла...
- Що? - Лово обернувся.
- Соліс! Вона зникла! - Ійоль піднялась, звертаючи увагу всіх присутніх на пусте місце, де тільки хвилину назад лежав вбитий звір.