Школа в якій вчилась Арлет не мала такої престижності, як у Хондо. Тому і за запізнення там не виносили претензій. Тож зараз, дитина спокійно відвідувала заняття.
Двадцять дворових котів Сенека також погодував, підсипавши до кожного “поміченого” куточка по жмені непети.
Сам же чоловік полюбляв сидіти за столиком на балконі, вичитуючи колонку за колонкою в газеті...особливо некрологи. Курив свою файку, не відриваючи очей з рядків на пергаменті. Ледь помітно посміхався, іноді зводив брови до верху, поки під столом нога нервово дриґалась від напливу думок. В домашніх капцях було вже прохолодно, та Сенека майже ніколи не вдягав шкарпеток, окрім настання морозів і надягання туфель.
- Вони дійсно його шукають. Тупуваті, бездарні...Еквестерці, - сьорбнувши чаю, чоловік пропихтів файкою.
- Так, пане. Погоджуюсь. Химери істоти роздумливі. Їх мозок бездоганно сприймає аналіз дій, а емоційний стан добре реагує на небезпеку. Вони її не впіймають, - високий тонкий чоловік, років на десять старший за Сенеку, покірно стояв біля дверей у чорній лівреї, чекаючи посуд господаря.
- Твоя стихія, Лодшаре, - Сенека приспустив газету, глянувши на свого дворецького. - Скільки років ти провів на фермах з цими істотами?
- Допоки жив у Ісамсолі... Мій батько служив Верховному і вирощував найбільших химер по всьому Ордо.
- Жити в центральному районі Ісамсолю було престижно, особливо такому фермеру, - погляд Кавеа повільно спустився до газети.
- Так, пане. Але гроші врятувати не вдалось.
- Я мало тобі плачу? - чоловік склав газету, діловито підклавши руку під підборіддя. - Кажи.
- Так, пане.
- Дякую за чесність, мій вірний Лодшаре, - Сенека постукав двома пальцями по столу.
- Зараз запитаю. Впевнений, курятина швидко готується, - Лодшар пішов цікавитись етапами приготування перекусу пана Кавеа.
Сенека залишився на самоті. Його очі досі були прикуті до газети, на перших шпальтах якої хтось встиг сфотографувати проклятого звіра. Проживаючи в Ісамсолі він ще застав часи, коли химери були вірними слугами Верховного магістра, його захистом і очима.
Потік вітру звернув увагу чоловіка. В цей момент Лодшар вже встиг піднести смачну пахучу курятину з ароматним овочевим рагу...в подвійній порції. Вітер знову піднявся, струсивши з дерев купку листочків, серед яких загубилась маленька руда пір’їна. Вона переливалась на сонці, вертячись навколо себе і повільно опускалась на стіл перед Сенекою.
Торкнувшись дерев‘яної поверхні, кінчики її вивернулись, утворивши маленький згорток паперу.
Не встигши покласти до рота шматок курки, Сенека відклав виделку, і витерши пальці об серветку, поспішив розгорнути записку.
«Маємо зустрітись. О.Х. до гострих кігтів»
- Здається, в мене скоро побачення, - хмикнув Кавеа, дивлячись у далечінь. - Шкода без жінки… і без вечері.
Він взяв зі столу чисту серветку, начарувавши на ній слова і час :«У Мірадонни на 10». Згорнувши серветку, він також перетворив її у пір‘їну і махом руки, випустив у повітря, споглядаючи, як повільно вона шукала свій потрібний шлях крізь хвилі вітру.
- Ваш друг? - перепитав дворецький.
- Сподіваюсь, що доти не покійний, - крізь забитий їжею рот пробуркотів Кавеа. - Я піду, а ти зустрінь будь ласка Арлет. Перекажи, що похід на каруселі скасовується.
Вечір. Заняття в Академії вже закінчились і Ійоль, отримавши догану, почимчикувала додому, зовсім не думаючи про перепалку з Ук’юстафом. Її цікавило дещо інше... Пробравшись крізь павутину будинків, якою зранку вона ловила дівча, Ійоль проникла до лісу, розглядаючи всі товсті старі стовбури. Те, в якому відпочивала химера, було біля джерела, але зараз там було пусто. Вона обдивилась по сторонах, спостерігаючи сліди кігтів у землі, що вели до води. Можливо, тварина вже втікла. Не міг поранений звір сидіти тут, біля міста так довго.
22.00 біля “Донни Мірадонни”
Осахар доплатив таксисту, щоб той постояв довше і відвіз його назад. Оглядаючись, перебігав з кутка в куток, приховуючи обличчя під мантією. «Донна Мірадонна» - заклад, що мав дві сторони. Театр-ресторан з центру площі й пишний дім втіх зі сторони провулка. Кожен знав, з якою ціллю він йде. Хазяїн цього закладу єдиний - Кавеа Сенека. Хоча довго ніхто про це і гадки не мав, поки п‘яна повія не розбовкала це якомусь чиновнику.
Бридливо Хондо обходив двері, штори, стримано киваючи головою тим, хто з ними вітався. Сенеку було не важко знайти… Там жінки збирались як бджоли на мед. І не тільки жінки. Обліплений купкою працівників, він розвалився на диванчику, вислуховуючи якісь історії від однієї зі своїх актрис. Жакорма Дієтресса, найвідоміша оперна співачка Еквестерри, навіть та працювала на Сенеку. Багато чуток ходило, що їх відносини куди гарячіші, але це була неправда. У Жакорми був прекрасний чоловік, ісамсолець, котрий працював банкіром. Кавеа і пан Джора Дієтресса мали хороші товариські відносини і з розумом перевалювати огидні плітки про їх взаємини.
Посеред диму, Сенека вже трохи обкуреним поглядом зловив серед гостей Осахара і легенько постукав пальцями по столу, щоб його компанія розійшлась.
- Думаєш, бордель, це гарний вибір для таких розмов? - пошепки перепитав Хондо, пропихуючись між диваном і столом.
- Ну, по-перше, бордель знаходиться в іншій стороні. Це театр… По-друге, звідки я знаю, що в тебе там за розмова, - Кавеа потушив папіросу, пригадуючи, який Хондо вибагливий тип.
- Я отримав... отримав по повній, - чоловік ковтнув кома в горлі.
- Намагаєшся мене здивувати? - Кавеа зацікавлено підняв брову.
- Заступник Ук’юстаф привів цілу компанію своїх псів в академію.
- Вже цікавіше, - Сенека уважно оглянув обличчя Осахара.
- Дав мені наказ звести новий бар’єр, або він закриє заклад, - озлоблено поморщився чоловік, стиснувши пальці у кулак.
- Тихо, тільки не тут, - Сенека лагідно погладив того по плечу, одразу ж запитавши. - Хто був в цій “команді геніїв-смертників”?
- Рож... Мелена.. інших не знаю.
- Ну дивись, - Кавеа перекинув ногу на ногу. - Підписів щодо згоди ніхто ще не збирав. Хоча розмова була. Наказ крізь мої руки не проходив.
- Він погрожував мені при учнях, - Осахар зголодніло задивився на попільничку.
- Пригостити? - Сенека одразу зрозумів цей погляд.
Хондо кивнув, поспішаючи вже підкурити.
- А ти при учнях, як завжди, опустив коліно і рознився? - Кавеа задоволено затягнувся.
Хондо відвів мовчки погляд.
- Сором, - хмикнув одноокий.
- Чи тобі судити мене? - невдоволено підвищив тон Хондо, грізно випрямивши спину.
- Мені, - байдуже промимрив Сенека. - Ну добре. То кажи, чи допомоги просиш?
- Поради. Допомога твоя недобре несе за собою.
- А порада?
- Сенеко!
- Зрозуміло. Ніяких змін у твоїй голові не відрефлексувалось. Ані вибачень, ані, хоча б, усвідомлень, - чоловік водив папіросою по попільничці, не зводячи ока з яскравих червоних іскр. - То що?
- Давай залишимо це на пізній час.
- Я людина похила, можу до пізнішого часу і не дожити, - злукавив Сенека.
- Кавеа, мені треба зібрати бар’єристів. Негайно! - Осахар тикнув пальцем у стіл, ніби вже очікуючи чергу.
Сенека ледь голосно засміявся.
- І що мені тобі порадити, як ти вже все вирішив?
- Заплющуючи очі на всі негаразди між нами, мій батько все ж цінував твоє слово.
- Тікай, - несподівано відрізав одноокий.
- Що? - Осахар витріщився на Сенеку, - І це твоя порада?!
- Так.
- Це все, за чим я сюди йшов? - істерично закрутився на місці чоловік.
- Осахаре, або ти йдеш, або твоя голова ненароком опиниться у каналізації зі щурами. Ти знаходишся на тонкому лезі. Проісамсольська позиція зараз достатньо небезпечна.
- Я не дотримуюсь цієї позиції.
- А батько?
- Він мертвий… через ісамсольців.
- О так. Дуже люблю цю теорію. А от теорія про гнилих радикалів, що були проти ліквідації Святого Мінералу, в котрім знаходиться тіло Дальєри Міракль, чомусь не популярна. А зараз, звір, який, чорт зрозуміє, як опинився в академії, і нібито здійснив напад на самого Ук‘юстафа, призведе до того, що тебе засудять за навмисне зазіхання, - Сенека перевів подих. - Їх партія заслужить активну підтримку на наступні вибори. Ісамсольське питання відстрочать. Ми втратимо ресурси.
- Я не ресурс!
- Не йди на поступки Солу. В міністерстві ми і так втрачаємо підтримку. Опозиція зневірена. Еквестерська влада зараз має єдине на меті - здобути статус столиці. Скажи мені, заради чого був підписаний Екверо-Ісамський договір? Заради довіри Ісамсолю вашій владі?
- Ми надали вам допомогу...
- Надіслали військо для оборони столиці? Знищили Дальєру?
- Ісамсольці котрі врятувались, зараз живуть в достатку у Еквестеррі, - Хондо стримував дратування.
- А ще десятки тисяч залишилися за бар’єром. Якого б могло і не бути, якби Еквестерра допомогла своїм втручанням. А тепер хтось заробляє на життях тих, хто не врятувався. А ти... Ти станеш їх спільником, якщо поведешся на цей фарс.
- Як я покину спадщину свого батька?
- Знайди собі достойну заміну. Можливо... Твій партнер?
- Ччч...
- Пан Туа.
- Він..він не зможе, - чомусь впевненість абсолютно згасла в голосі Осахара. - Ні. Я не піду. Мій батько так би не вчинив.
- Не забувай, ким був твій батько...
- Звісно. А хто я?
- Я розкажу тобі, що відбувається у Міністерстві, - Сенека тричі легко вдарив у долоні і вони обоє, ніби крізь простір, перенеслись в абсолютно інше приміщення, якусь невелику гримерку. - Сол боїться, що народ Еквестерри вдасться до питання: “А чи все в порядку з їх захистом?”. Та сам змовчує, що саме його люди проникають до Ісамсолю, крадучи дорогоцінні ресурси, котрі є “проклятими”. Це гроші. Магія продається за гроші. Дуже схоже на типових еквестерців, - іронічно потягнув посмішку Кавеа.
- Сол потрапляє за бар’єр? - здивувався Осахар, відволікаючись від оглядання кімнати.
- Не тільки Сол. Про таємний ключ знає багато хто. А значить моя теорія про смерть Катаріса більш реалістична.
- Ти знову?...
- Спокійно. Нас, як опозицію, починають притискати. Стільки сил вкладено у Ісамсольське питання, і жодне з позовів ще не розглянуто. За 20 років. Абсолютно нічого. Бар’єр не можна стримувати, треба лише прибрати проблему всередині, - Сенека вліз на невисоке підвіконня, щоб у віконце струшувати попіл папіроси. - Більшість опозиції в нас безпартійна. І щоб мати уявлення, що думає про нас народ і чи готовий підтримати - утворити партію. Осахаре, нам терміново треба знищити джерело прокляття. Всі маніпуляції, що роблять міністр зі своїм кодлом - гроші, які вони не хочуть втрачати. А значить, не хочуть вирішувати з порятунком столиці. А значить... - в його голосі почувся відчай, - столиці дійсно скоро не стане.
- Тобто, ти шукаєш прибічників, з котрими потрапиш у центр Ісамсолю і знищиш Святий Мінерал?
- Можливо.
- То для чого Солу треба новий бар’єр?
- Щоб мати єдиний доступ до проходу в Ісамсоль. Так... Отримають формулу брами, розкрадуть ресурси і вб’ють тебе, як Катаріса.
- Сенеко!
- Ла-ла-ла, чути не хочу твоє скигління, - покривлявся Кавеа, досить строго підвищивши тон.
- Якщо це твоє останнє слово, то дякую за інформацію. Це було цінно. Заплачу пізніше, - нервово порозмахував руками Хондо.
- Це не інформація, лише близьке припущення за особистими спостереженнями.
- Скільки разів ти сам відвідуєш ту сторону брами?
- Не важливо, - Сенека зам’явся, але впевнено продовжував свердлити Осахара своїм блакитно-сірим оком.
- Я не стану кидати працю свого батька, лише тому, що ви, чиновники, не можете нажитись на одному місці. Бувай, - Осахар натяг на голову накидку, оглядаючись довкола.
- Червоні двері. Ті на яких велика блювотна пляма. Вибач, у акторів був дебют, - Сенека вказав рукою на вихід, апатично розглядаючи пішоходів на вулиці. - Приходьте до нас на прем’єру “Сайфо”, пане Хондо. Завжди будемо Вам раді, - оголосив тому в дорогу Кавеа.
Як тільки директор академії покинув кімнатку, Сенека повернув погляд у приміщення, обережено зробивши ніжний помах рукою, після чого невеличка шторка між гардеробом і вбиральнею відтяглась до стіни.
- Чула? - майже пошепки звернувся він у темряву.
- Я не здивована. Я б теж тобі не вірила, - з-під килима темряви виплила блідолика пані, з довгим сріблястим волоссям, кольору молодого місяця.
- Не дивлячись на його впертість, варитись у цьому котлі все одно будемо разом, - чоловік зіскочив з підвіконня, потушивши папіросу об стіну. - Та здається, я знайшов неймовірний козир. Її звати Ійоль.
- Твоя нова жіноча залежність?
- Вона дитина, моя люба зловіснице, - обурено промуркотів Сенека, - Та що народилась у часи подорожі Небесних Китів, як казали ісамсольські передвісники. В неї не аби яка тяга до того, що відбувається за брамою. А ще...Вона проживає у маєтку Соліс.
- Як ти дізнався, що це саме та дитина? - жінка підійшла до нього, турботливо поправивши комір його сорочки.
- Ворона на вушко нашепотіла, - він уважно подивився в її темні, мов ніч, очі. - Або ж... я порозпитував у присутніх на дні народженні академії за її батька. Ісамсолець... З’явився тут незадовго до переселення. Рояр Маліатірі. Але в нього немає посвідчення переселенця. Він зазначений як уродженець Еквестерри. І все ж...це також припущення.
- Ти віриш у це... передбачення?
- Але ж Кити перепливали небосхил за декілька тижнів до трагедії... В тому, це нікого не стосується.
- За цей час народилось достатньо дітей, - жінка надула свої губи, намагаючись загнати чоловіка у кут.
- Але не багато покинуло столицю саме в цей день...
- І все ти знаєш, - вона кокетливо поплескала віями.
- Люблю...носа пхати всюди, - він холодно відступив, підібравши верхній одяг. - До побачення Серено, був радий тебе сьогодні зустріти.
Ніч ставала глибшою. Вулиці вже пустували. Закинувши піджака на плече, Кавеа йшов вулицею, ховаючись між світлом центрального ринку. А далі... Далі лише тихий шепіт Еквестерри. Лише готовність наповнити новий день новими спогадами.