Бентежний день. Академія зализувала свої рани, розгрібаючи завали й переписуючи списки поранених. А Міністерство переповнювала паніка.
Чиновники сходились в величезну простору залу, надзвичайно прикрашену магічними символами та вогняним світлом, що танцювало в повітрі. З першого погляду на заступника, стало очевидно, що це зовсім не звичайне засідання. На його лисуватій голові вже був зашитий рубець, який зверху переклеїли шматком марлі.
Міністр теж з’явився на горизонті. Високий, сивий чоловік в аутентичній еквестерській мантії, комірець якої був обрамлений блискучим кристалом місячного сяйва. Руки його вже трусились, відповідаючи досить поважному віку. Він засів в центрі напівкруглої зали, перемовляючись зі своїм заступником. У руці він тримав посох - символ його посади, увінчаний кристалом також з чистого місячного кристалу.
Ліворуч від нього пан Ук’юстаф показував на свою голову і щось бурхливо розпльовував на право і наліво. По праву руку від міністра розташувався Тенеткар Лоу, міністр фінансових справ. Тенеткар тримав у руці чорну теку, з золотою руною на на шиї того звисав кришталевий кулон у вигляді ключа, що сяяв блідим, таємничим світлом.
- Зараз би тютюну з Замлосса, - прошепотів ліниво парламентер Чоучаго, дорослий кентавр з червоними погонами на плечах.
- Кентаврам можна тютюн? - піднявши брову, перепитав Сенека, хитро потерши підборіддя.
- А кентаври не люди?
- Ну як... - Сенека оглянув його кінське тіло і ідіотськи посміхнувся. - Можна посперечатись. Знаєш, ця задачка цікавіша, ніж оце вислуховування героїчного ниття Сола щодо його вчорашніх пригод.
- То тебе там не було? - Чоучаго поглянув на Сенеку хитрим підозрілим поглядом.
- Я вже талапався у теплій ванній та чистив свої білосніжні зубки, - ліниво з'їхавши на спинку крісла, виправдався Сенека, споглядаючи на зал чиновників.
- Химери були на службі верховного магістра, чи не так? - Чоу трохи приспустив копита.
- Не тільки. Їх часто використовували пастухи та мисливці. Але так, такого розміру химери були на варті Верховного, - Сенека опустив руку до кишені, як там знайшов маленькі кісточки та почав їх роздивлятись.
- Котикам вечеря? - посміхнувся кентавр.
- Це мій перший подарунок за років двадцять. Цікаво, де вона його знайшла, - чоловік почав їх складати.
- Що ж це за дарунок такий?
- Дуже цінний бартер. Це від того дівча, про яку я тобі при зустрічі розповів.
- Та що не отримала медалі? - перепитав Чоу.
- Стільки болю в очах тих було. Ніби згадав свої роки навчання - Сенека посміхнувся. - Думав трохи потішити її особистим дарунком, а вона дала мені це.
- Так ось, де пропав твій правий дзвіночок, - кентавр прозрів.
- Не пропав, а перейшов до іншого господаря, - Сенека озирнувся на Чоу. - В мене є відчуття... Що скоро ми будемо вдома.
- Забудь. Це твої мрії, - кентавр фиркнув, його вираження змінилось ноткою суму. - Все що ми можемо, дивитись на ту браму. Вічно. І згадувати те, що вічність не пережило.
- Може ти знайшов себе тут, я - ні, - Сенека сховав дарунок і знову вслухався у істеричне ниття заступника Ук’юстава.
-...та на цьому не кінець. Ефективність бар'єра Хондо задіває питання функціонування всієї Академії. Якщо він не в змозі скріпити надійно наш захист, то і учні його не зможуть. Осахар Хондо...ні - Академія Хондо не може більше належати до знакових і при можливості, отримає реконструкцію, або розширення для певних інших інфраструктурних об’єктів.
- Що.. - пхекнув собі під ніс Сенека, трохи шоковано піднявши брови.
- Пане заступнику, а в нас є земельні ресурси для цього? - почувся голос з зали.
- Задля необхідності, вони знайдуться. Але...
- Пане заступник, то дитячі залякування, чи ви ловите нас на низький старт? - включила мікрофон пані Калоя, жінка досить похилого віку, але дуже доброго політичного досвіду.
- Думаю, що це має місце для обговорення, - в залі опустився невдоволений гул.
- Тобто, - Сенека зашарудів мікрофоном. - Ми знищимо залишки культурної спадщини Еквестерри, тільки через ваші боягузливі фантазії? Цікаве рішення. А ви не хотіли задуматись, що таких випадків не було, поставивши ви питання Ісамсолю на порядок денний?
- Пане Кавеа, я розумію вашу ініціативу, ваше бажання відкрити питання Ісамсолю. Але в нас немає ресурсу, - лаконічно Кавеа спробували закрити рота.
- “Немає в цьому світі укриття, від прокляття, що пронизує землю майже до покоїв Древніх”. Чи слова нині покійного Катаріса, для вас пусте місце? - подув Сенека у мікрофон. - То, навіщо вам зносити Академію?
- Не зносити... - зам'явся заступник. - Ви занадто гіперболізуєте ситуацію. Утім, як завжди...
- Багато води, пане Сол. Ви тільки що звинуватили навчальний заклад у спробі вас вбити. Погрожуєте їм реконструкцією і звільненням пана Хондо. - Сенека перебив його. - Ви коли останній раз були у брами біля Ісамсоль? Коли Катаріс перший раз накладав бар’єр?
- Щось ви сьогодні занадто балакучий, пане Кавеа, - викинув підкол один з чиновників.
- Сумно згадувати, але чи не вашого сина біля підгір’я розірвали ведмеді, пане Лелуж? - Сенека опустив на колегу холодний погляд і той одразу відсів від мікрофона. - Звісно, - Кавеа повернувся до охочих його вислухати, - Академія переживає не найлегші свої роки. Але при чому тут Хондо, коли навколо міста стоїть ВАША варта!
- Цікаво, а чи скоро ми зустрінемось з вашою, пане Кавеа? - по залу пронісся легкий сміх.
- Вашому співчуттю немає меж. Що зараз, що двадцять років тому. Не будемо доводити цю розмову до підписаного сто років тому Екверо-Ісамського договору, яким ви добряче підтерлись, - Сенека відключив мікрофон і відкинувся на спинку крісла.
- Про що ми можемо говорити з корінним ісамсольцем? Своє місто занедбали, тепер за наше взялись, - піднявся ґвалт по залу.
- Поки пан Кавеа приходить в себе, я прошу тиші. - помітивши у віконці трибуни Кавеа середній палець, що Сенека підняв, тримавши над головою, заступник міністра закотив очі. - Так, Сенеко, дякую за широкий аргумент свого перебування тут. Нагадайте, чому ви безпартійник?
- Бо у всіх вас маленькі члени - обкрадати бюджет поодинці, - Сенека показово встав, опустив мікрофон і вийшов з зали.
- Браво, - Чоу поплескав у долоні. - Ти сьогодні неповторний.
- Я відійду покурити. Можу поділитись, - Кавеа пропав за вхідними до трибуни дверима.
Минув тиждень... Ійоль трималась. Кожне заняття та мала брати ще й додаткові завдання для наздоганяння всієї ранішньої програми. Єдиний її друг, той що давав їй ковток соціального повітря у цій навчальній норі, тепер бігав за елітою випускного курсу після романтичної відмови. Вони з того моменту не спілкувались. Іноді, він кивав їй у коридорі, проводжуючи поглядом, але не більше.
- Я просто мотлох, що протирає тут свої штани, - буркотіла Ійоль, витираючи полиці центральної студентської бібліотеки.
- Не починаймо цю тему, - склавши руки на грудях, видихнув професор Туа. - Якби ти захотіла...
- А я не хочу. В мене на меті інше! - Ійоль дозволила собі підняти голос.
- Пані, - пір'я професора Туа здійнялось в роздратуванні.
- Вибачте, - вона схилила голову і далі протирала полиці.
Глухий стук у двері трохи відволік професора.
- Ійоль? - руда голова чоловіка середніх років зазирнула всередину.
- Професоре Рояр, - Туа схилив голову і покірно пішов з приміщення. - Не дратуйте її сильно, - прошепотів він наостанок.
Тато. Погляд дівчини став ще більше лютим. Професор Туа зачинив двері, і після цього Ійоль стало ще більш некомфортно.
- Так - я крадійка, погана учениця і взагалі твоє розчарування. Але тобі навіть на це все одно. Мене міг вбити проклятий звір, тобі теж на це начхати... Що ще? - Ійоль агресивними рухами показувала своє невдоволення.
- Вони дали мені попередження, - тихим, майже сумним голосом заговорив чоловік. - Ще одна подібна витівка з прогулами, і ти йдеш.
- І ти цьому не завадиш? - обернулась на нього Ійоль.
- Ні, - одразу відрізав Рояр.
- Ясно, - на очах дівчини виступили сльози.
Чоловік ще трошки постояв, зніяковіло спостерігаючи за дочкою і видихаючи повітря з гіркою тугою.
- Вибач, але ти вже доросла...
- Так, звісно, - ковтнувши ці слова, вона перейшла до іншої шафи, котра була позаду. - Вибач, я працюю...
Напруга змінилась тишою. Рояр ще деякий час поспостерігав за своєю дитиною, а потім пішов. Ійоль не звернула уваги. Вона звикла. Такими їх бесіди були завжди.
Тим часом професор Туа засів у просторому кабінеті директора, котрий зарився по голову у прийдешньому штормі проблем.
— Чотири претензії в письмовому й одна від Заступника. Щось не готовий був я до цього, - Хондо перебирав свої листи. - Я і подумати не міг.
— Думаю, що все це скоро стихне. Жодного разу подібні інциденти не були винесені на обговорення у Міністерстві, - Нок сидів навпроти, за круглим учительським столом, перевіряючи студентські свитки.
— Але це винесли, - Хондо підняв голову, споглядаючи занепокоєну реакцію свого колеги.
— Правда? - пірʼя на голові чоловіка зжалось до низу. - Але ж ніяких наказів звідти не було?
— Поки що, - директор відволікся вечірніми видами у вікні. - Казковий сад. Досі він квітне, навіть без свого хазяїна.
— Але ж ти його хазяїн, - очі Туа засяяли з-під окулярів.
— Ні. Ці стіни… ці сади.. це лише заслуги мого батька. Я тут немов клоун, що намагається втримати якесь величне імʼя. Кого я обманюю…
— Самокритично, - Нок ледь посміхнувся.
— Бар'єр мого батька вже доживає своє… Треба збирати новий склад майстрів барʼєрів і готувати їх до процедури нового зведення.
— Ти врахував, що половини з них вже немає в живих? - Нок продовжував писати щось на сувоях.
— Знайдемо нових, - Хондо опустив руки, зневірливо споглядаючи на листи-претензії.
— Може треба поговорити з "ним"?
— Ні.
— Але…
— Я знову буду відчувати себе маленьким безкорисним хлопчиком. Досить з мене його. Дружба з "ним" закінчилась не солодко для мого батька…
— Не Кавеа його вбивав.
— Але я не можу довіряти справу захисту Еквестерри ісамсольцю. Всі проблеми почались саме після його появи в нашому житті.
Нок підняв голову, відчувши нестерпність чергового прояву зневаги до свого ісамсольського походження, невдоволено примруживши свої великі янтарні очі.
- Буду мати на увазі, пане Хондо, - понурий голос професора Туа звучав ніби ображено.
- Нок, ти знову сприймаєш це близько. Я схожий на шовініста?
- Ти схожий на ідіота.
- Я спокійний, бо це сказав ти, - стримавши напругу, Хондо довго свердлив поглядом ображеного Нока, - Вибач.
- Потім розберемось, - зустрівшись поглядами, Нок засмучено посміхнувся.
Еквестерра - місто ідей. Найбільше, найперспективніше... Після занепаду Ісамсолю - воно стало столицею Ордо. Та доля провини також впалана Еквестерру, як на місто, котре не спромоглось допомогти у порятунку проклятої столиці.