Годинник бив вже на десяту. Час на заняття. Студенти збігались, запізнювались, завалювались з червоним обличчям і недосипаними очима. Академію відремонтували. Всі стіни що впали, вже як новенькі світились на ранковому сонячному промінні. Головна вежа як завжди була прикрашена пташиними гніздами та білими плямами посліду.

- Пане Туа, готові до робочого дня? - запитала низенька пухкенька викладачка настоянок. - Вчора ваш курс непогано здав мені настоянку місячного сяйва. Вони майже майстри.

- Дякую, пані Ашані. Чув, Лово знайшов себе в цьому. Хлопчик почав вчитись, як не дивно. Завжди казав, що йому треба здорова соціалізація, - він підтягнув книжки, поглядаючи під ноги, щоб студенти його не штовхнули.

- Бачили вже як стіну відремонтували? Ще краще, ніж була. Це правда, що Хондо звинувачують у цьому інциденті? - її голос прозвучав пошепки.

- Не чув, але вірогідність є. Поживемо, побачимо, - трохи роздратовано той кивнув і завернув до своєї аудиторії.

- Професоре, Ійоль немає, - Лово розсівся за першим робочим місцем, діловито крутячи ручкою по записнику.

- Де? Де вона? - Туа безнадійно видихнув, приспустивши окуляри.

- Я бачила, вона пішки йшла по площі. Це було давно, - додала одна зі студенток. - Вона з книжками була.

- Певно пішки то довго йти, - Туа сів за стіл, розкриваючи список своїх планів. - Ми сьогодні розпочнемо вивчення Північних регіонів Ордо і в кінці теми ви маєте здати мені сувій з науковою роботою досліджень певних джерел Альдернорту.

- ...Альдерсану, - Лово виправив викладача.

- Альдер...сан, - кивнув Туа, стримуючи своє роздратування.

Хондо, обклавшись давніми рукописами своєї родини, щось серйозно вивчав, іноді конспектуючи на чистому папері. Древні символи щитів: воєнних, побутових, навчальних... Більшість з них вже не використовували, адже не так давно вивели нові формули загальних бар’єрів... щоб більшість таємних символів йшли на підтримку щита навколо Ісамсоль.

Перескакуючи абзац через абзац, він то дописував символи, то викреслював, тяжко видихаючи, ніби втрачаючи сенс цієї роботи. Наука бар’єрних символів була досить важкою, це як мистецтво будувати будинок - якщо фундамент не надійний і вибудований слабким, то і вся конструкція не має майбутнього.

Допускати пропуски, або повороти фігур в іншому направлення недопустимі, тому побудова символічних формул була справою витонченою і точною, як арифметика. Осахар втомився.

*Агресивний стук*

Осахар сполохнувся. Світлі сірі очі тремтливо споглядали, як ручка дверей опускається і в приміщення завалюється душний, тяжкий аромат древесних парфумів.

- Добрий день, пане Хондо, - привітався з директором пан заступник міністра - Сол Ук’юстаф з цілою делегацією позаду спини. - Ми без запрошення, але....

- Можу вам чимось допомогти? - чоловік склав руки під столом, щоб начарувати таємного листа для попередження викладачів.

- Покладіть руки на стіл, - досить різким і грубим тоном наказав пан Ук’юстаф.

Хондо мовчки повільно підняв обидві руки.

- Думаю, ви знаєте чому я тут...ми тут, - Сол присів перед Осахаром на розкішне шкіряне крісло, протягнувши папірець з печаткою. - Це наказ на перевірку повноцінної роботи й студентських успіхів у цих стінах. Підписана всім комісаріатом з печаткою Міністра. Академія потребує все більше фінансування, а бар’єр...наприклад, вже доживає останні дні.

- А при чому Академія до бар'єра? - роздратовано, але стримуючи емоційний тон прогарчав Хондо.

- Ми дійшли до думки, що людина, котра не може тримати обіцяну безпеку, не може керувати таким відповідальним місцем. Ваш потенціал не виправдовує себе. Ваш батько мав таку надію...

- Мій батько рятував життя сотням тисяч. І я вас запевняю, що мої розрахунки не гірше, - Осахар помітив, як очі міністра заглибились в його рукописи.

- Пам’ятаю, як Катаріс точно так само цілими днями виводив формули, вигадував нові, робив такий великий вклад в наше майбутнє, - Сол підняв очі на Осахара. - Чому бар’єр слабшає?

- Немає нічого вічного. Навіть магічні бар’єри мають недоліки у своєму пристосуванні до протидії. А так, як прокляття сильне і прогресуюче, клітини бар’єру сімбіонізують... утворюються так звані - тріщини..

- Хондо. Мене не цікавить твоя теорія. Мене цікавить, що наше життя тепер не є безпечним. Що будь-якої миті я можу померти через твою погану роботу, - повільно, немов змій шепотів Сол, водячи пальцем по книжках Осахара.

- Чого ви хочете?

- Доведи, що тобі тут місце. Дай мені щось, що могло б заспокоїти всю Еквестерру від істерії кінця світу, - розмахасто заверещав Сол.

- Одна тварина не зробить нічого цілій Еквестеррі.

- Одна ПРОКЛЯТА тварина! Запевняю, перша і не остання. І як тільки народ прийде на мій поріг, я залюбки перекину їх на ваш, пане Хондо.

- Академія. Що з нею не так, якщо претензія особисто до мене?

- Це ваш мозоль. Я на нього наступаю, щоб робота йшла ефективніше, - без краплі співчуття заявив Сол, зловивши тремтливий погляд Осахара. - Що ж... підемо дивитись, наскільки у вас тут плідно йде робота. Ви ж проводите нас, пане директоре? - Ук’юстаф встав, запрошуючи Хондо вийти з кабінету разом з ним, повільними кроками вивчаючи приміщення далі.

Нав’язливі думки. Осахар млів від оскаженіння і непорозуміння. Його батько вже б відстояв свою позицію, він би зубами виривав правоту своїх дій. Хондо молодший отримував лише погляди призріння і недовіри. Поміж людей, що приволочив Сол Ук’юстаф був і пан Ромач Лож, колишній однокурсник Хондо. Відносини їх були добрі, та тепер між ними товсті бюрократичні стіни.

- З чого почнемо? - Осахар підійшов до дверей, простягши руку для запрошення.

- З найменшого, - Лож щось черконув у своєму записнику і підштовхнув комісію вийти з кабінету.

- Пройдім до аудиторії першого курсу, - прочистивши горло, Осахар заховав руки за спиною, граючи поважного, холодного господаря свого дому.

Першокурсники не завдали б клопоту. Діти 10-11-ти років, що мали активне відвідування і батьківські установи в голові. Їх початковий магічний курс не складний, тому діти відвідують академію з задоволенням. Хондо зробив ковток сміливості, надувши груди колесом, поважно розповідав про навчання молодших курсів. Заступник лише демонстративно водив носом, намагаючись втопити Осахара в океані надокучливих питань. Директор мав відповіді на всі. Все частіше його погляд затримувався на обличчях комісії, розмова ставала впевненішою. Кожна згадка про те, що зараз він тримає за хвіст свою правоту, заряджала вести ментальний бій з тими, хто підло його звинувачує. Хондо ще жодного разу не дозволяли стати на себе смердючим чоботом міністерства.

- Що ж, дуже цікаво, пане Хондо. Діти дійсно задоволені, - іронічно промимрив пан Сол, споглядаючи широкі розмашисті картини пейзажів земель Ордо. - Все так, як ви трактували на своєму святі.

- Сумнівів не має бути, пане, - морозним тоном відрізав Хондо. - Якщо вас цікавить щось конкретне, я вам продемонструю.

- Де ваші випускники? - несподівано хрюкнув своїм закладеним носом пан Лож.

- Проводять заняття з історії з професором Туа.

- Кажуть дуже гарний викладач. Ісамсолець, - буркнув заступник, спостерігаючи як коридор виходить в центральну залу з великою картою Ордо посередині..

- Прекрасний науковець і майстер свого діла. Нагадую, що в Ісамсолі знаходились найдавніші історичні Архіви Ордо. І досі там знаходяться, - Осахар вказав рукою на цю саму карту Ордо, де Ісамсоль був вилитий золомом по різьбленому дереву.

- Ваш батько замовляв цю карту...

- В Ісамсолі. У смітірів (гноми-ковалі), - перебив директор, обійшовши карту довкола, зі сторони Ісамсолю.

- Можна сміливо вказати, що Еквестерра є столицею Ордо.

- Ні, - Осахар покликав комісію махом голови йти за ним далі, ігноруючи їх зніяковілі погляди в золоту монету.

Поки професор Туа розслаблено, у повному комфорті учнівського простору викладав на дошці позиції земель Ордо, навіть не здогадувався, що зараз...

*Стук*

Оулін занепокоївся, крейда зіслизнула зі слова, що він писав, а пір’я на руках затремтіло:

- Прошу, - вигукнув Туа, споглядаючи на двері.

- Яка приємність, - спочатку з’явилась голова міністра, за нею його круглий опущений живіт, що плівся попереду.

- Вибачте, - Туа насторожено зробив крок назад.

- Пан Хондо проводить нам невелику екскурсію, - Сол нахабно потис руку Туа, споглядаючи на намальований, чорним по білому,  страх в очах оуліна.

Його пір’я опустилось, зіниці звузились. Він намагався вхопити погляд Осахара, та весь час Ук’юстаф надокучав своїми примхами.

- Це ж ваш курс? Такі дорослі, - Сол театрально махнув руками до верху, демонструючи їх зріст.

- Ви вже бачили їх на святі, - намагався привернути увагу Осахар.

- То було свято. А зараз, вони в самому процесі здобуття важливих знань, - Сол ступив поміж ряди студентів. - Як воно, любі діти, пройти освітню стежину в цій академії?

- Наша робота вчитись, а не оцінювати обстановку, - сміливо заявив Лово.

- Я чую такий мужній акцент. Ти Лово? Син Аліаля Дорнапа?

- Яка різниця? А ви просто не маєте тут бути зараз, бо зриваєте навчальний процес.

- Даруйте, але це лиш для вашого блага, - невинно скрививши міну, Сол став над столом Лово. - Буду радий зустріти твого батька.

- Пане Сол, вам достатньо? - директор спробував відволікти заступника від хлопця.

- Можливо, пан Туа проведе і нам невеликий курс з історії? - хитро потягши усмішку, Сол присів за останній навчальний стіл, протерши гладку деревину своїми маленькими пальчиками.

Поки комісія проходила до кінця аудиторії, Осахар кинув допитливий погляд на Нока, пошепки запитавши:

- Де Ійоль?

Та не встиг Нок щось відповісти, як рудоволоса фізіономія з’явилась у дверному проємі, намагаючись народити з себе слова вибачення.

- Пане Туа... Я... Вибачте мені за запізнення. Це довга історія, - тяжко тримаючи книжки кінчиками пальців, спина Ійоль вже згиналась вдвоє.

- Що це? - обличчя Сола завмерло в передчутті свого грандіозного “ходу конем”.

- "Це"? Я людина взагалі, - не встигли директор та професор відкрити рота, як дівчина швидко наставила захисні шипи.

- Людино? Ти тут вчишся? - чоловік комфортніше протерся задом по лавці, впираючись пузом у стіл.

- Так, пане. З першого курсу, пане, - дівчина підтягла книги до грудей.

- Вона трохи запізнилась, - Осахар перебив їх розмову, розуміючи що джерело їх проблем настигло їх саме.

- І як часто ця..”людина” запізнюється? Я ж можу глянути записи відвідування?

- Моє відвідування не ваша справа...

- Пане Туа, ми з пані “людиною” і паном директором можемо відійти до вашого кабінету? Зовсім не на довго. - Сол витяг своє пузо з-під столу. - Сподіваюсь, пан Дорнап молодший не заперечує забрати у нього декілька хвилин навчального процесу?

- Я проти, - втрутилась Ійоль.

- Закрий рота, - шарпнув її Хондо, підштовхнувши під лікоть в сторону особистого кабінету Туа.

- Панове, - Сол звернувся до своїх колег з комісії. - Прошу зачекати мене.

Кабінет Туа був досить тісним. Здавалось в ньому пилу було більше ніж книг у шафах, та часу прибирати зовсім не вистачало. Сол бризгливо оглянув кімнатку, намагаючись ні до чого не притулятись. Ійоль ображено стояла біля дверей, під суворим оком Хондо.

- Це ж на вас дах академії впав? - порушила тишу дівчина зухвало проігнорувавши наказ Хондо мовчати.

- Дівчинко, ти тут навчаєшся з першого курсу? - Сол почекав, поки Туа передасть йому записи відвідування. - І інформаційний лист.

- Студентів? - перепитав налякано Нок.

- Пані “людини”...

- Ійоль проблемна. Але вона така єдина. Це можна виправити, - спробував пояснити Осахар, та лише дзвінке “ччччч” від Сола змусило прикусити язика.

- Немає...немає... а тут майже місяць. Прогул, два... три, - Ук’юстаф гортав книжку, уважно водячи пальцем від імені дівчини. - Ійоль Маліатірі. Ти донька професора Рояра Маліатірі? Гарна людина, твій батько.

- Ви вивчаєте мій інформаційний лист, чи особисте життя? - ногу Ійоль почало тіпати від роздратування.

- А вам татко казав, навіщо треба вчитись? - заступник проігнорував її.

- Щоб мати голову не ставати чиновниками, як ви, - Ійоль відчула злісний погляд Хондо.

- Ти взагалі втратила совість? - Хондо витріщився на дівча.

- А я вас не боюсь, - Ійоль перемикнула увагу на директора.

- У цієї дівчинки сміливості більше ніж у вас обох взятих, - посміхнувся Сол. - Скажи дитя, тобі тут не подобається? Твій язик гостріший за будь-який меч.

- Я маю право не казати.

- Ти знаєш свої права?

- Тільки не нагадуйте про обов’язки. Я в курсі всіх цих освітніх деталей.

- Але, все-таки, порушуєте правила... Бо вам дозволяють їх порушувати?

- Попрошу вас, пане Сол, - очі Хондо суперечливо блиснули. - Ми для чого тут зібрались? Для ваших незрозумілих претензій?

- Пане Хондо, в мене є все, щоб тримати вас за великий палець над прірвою, якщо бар’єр не стане повноцінно функціонуючим. А ця пані, стане вашим тягарем. Тож вам обирати, рятувати себе, або її. Та зарубайте собі на носі, - Ук’юстаф підійшов впритул до Хондо, задерши голову, щоб побачити його очі. - Якщо в мене будуть проблеми через цей клятий бар’єр, цієї академії, як і вас, тут не буде.

- Мені треба зібрати новий склад бар’єристів, - очі Хондо понуро опустились.

- А я тобі що, бюро пошуку?

- Але ж минулий склад мій батько формував з допомогою міністерства?

- Були часи. Але зараз не розраховуй. Не забувай, ким був твій батько, а хто є ти, - підвищив тон Ук’юстаф, цинічно тикнувши пальцем в плече Хондо. - До побачення, Осахаре. В тебе не багато часу.

Ійоль помітила, як Осахар злісно прикусив губу, розгубившись поглядом у підлозі. Це вперше вона бачила стільки ніяковіння в його очах, в його жестах.

Ійоль попросили залишитись в аудиторії зі своїм курсом. Сол же натяг цинічну маску доброзичливого дядька, попрощався зі студентами й поспішив покинути приміщення поперед комісії, які розпитували його про подальші наміри. Той лиш відповідав їм, помахуючи рукою ніби півень перед куркою. Хондо поважно випроваджував їх позаду, залишивши професору Туа сумний погляд.

- Професоре, ми можемо піти на перерву? - запитала одна зі студенток, трохи знявши емоційну напругу Туа.

- Так...звісно, - оулін спустив окуляри, впавши на свій робочий стільчик. - Можете відпочити. І...Ійоль, приготуй, будь ласка домашнє завдання. Передайте Ійоль конспекти минулого заняття.

- В мене немає домашнього...- дівчина тихенько зайняла місце.

- Тоді хоча б передивись записи інших. Прошу, Ійоль, вмикайся, - Туа потер лоба, шукаючи на столі потрібний підручник для наступного заняття. - Немає. Треба сходити до бібліотеки.

Туа почекав поки звуки кроків по коридору стихнуть і поплівся за потрібним підручником. В голові досі крутився голос заступника, його поведінка, його надмірні відверті погрози. Оулін зупинився і вслухався в тишу. Підійшовши до балкона, на котрий спадало важке гілля садових дерев, він побачив Хондо.

- Вони пішли, - Осахар сидів на лавочці під зовнішньою частиною стіни.

- Я не думав, що до такого дійде, - Нок присів поряд, спостерігаючи, чи немає за ним студентського хвоста. - Я можу чимось допомогти?

- Можливо, - Хондо потер обличчя долонями, відчувши ледь помітний дотик на плечі. - Ти вирішив підтримати мене в прямому сенсі? - посміхнувся чоловік.

- В будь-яких, - Нок подався вперед, смикаючи вільною рукою за підборіддя Осахара.

- Ні. Не тут, - чоловік встиг розірвати близькість їх облич.

- Добре, - легкий тремор пройшовся по тілу, після цієї відмови, - Тоді піду до бібліотеки. Сподіваюсь, тобі стане легше, - Нок залишив Хондо на самоті, стримуючи тремтіння своїх руки.

Перерва була не довгою. Туа попередив деяких студентів, що повертались до аудиторії, що запізниться. Намагаючись встигнути перебігти подвір’я від бібліотеки до головної будівлі, Нок помітив темний силует, що наближався до нього зі сторони садочка.

- Пане Туа? - жінка, трохи старша за чоловіка, виплила у своїй темно-зеленій сукні. - Мені сказали, що з вами можна поговорити.

- Пані...- Нок задивився на її м’яке лялькове обличчя. - Ми точно незнайомі.

- Ні. Я бачу вас вперше, як і ви мене. Але мене, як і вас, дуже непокоїть ситуація з паном Хондо, - вона трохи приспустила свою світлу хустку, демонструючи коротке каштанове волосся. - Мене звати Доллія.

- Думаю, пан Хондо у всьому розбереться сам, - Нок вже ніби хотів роздратовано йти, але жінка знову зачарувала своїм ніжним співучим голосом.

- Можливо настане час, і Осахар піде. Не важливо, буде це забаганка міністра чи народу. Академію треба зберегти, - її тон став занепокоєним. - І це не спосіб нашкодити... це допомога.

- Не говоріть загадками, - закотив очі Нок, досить насторожено допустивши її близько до себе.

- Закликаю вас допомагати другу...

- Другу?...- пір’я Нока затремтіло.

- Не важливо. Але мені сказали, що ви відданий цьому місцю.

- Відданість поняття широке. Я істота вільна, - Туа роздратовано крутив головою. - Ви тут щоб налаштувати мене проти Хондо?

- Я тут, щоб дати вам вибір... Стати вільним, або бути в тіні хазяїна знову, - дама ніжно посміхнулась, продемонструвавши цим м’яким жестом всю свою хижу загадковість. - Нок Туа, цей лист ви відкриєте самостійно, - вона простягла йому загорнутий пергамент, перев’язаний шовковою стрічкою. - Ніхто його не має бачити. Як тільки ваші очі зачеплять останні склади, лист згорить.

- Що за дурня. Хондо мені не хазяїн, - тьмяний голос оуліна приник.

- Це у вашій голові, - жінка досі тримала листа.

- Звідки ви мене знаєте?

- З Ісамсолю. З тих страшних подій. І саме тоді ваш хазяїн змінився...від Кавеа, до Хондо, - пошепки вона звучала немов змія.

- Я не хочу більше розмовляти. Цього діалогу не було, і я вас не знаю. І ніколи не знатиму, - Нок поспішив залишити загадкову пані на самоті.

- До зустрічі, пане Туа...