L'écrasante attente
Seule, toujours seule, je regarde à ma fenêtre Peut-être viendras-tu me revoir un jour ? Je vois les enfants courir ; je vois les moutons paître. Et je t'attends pour venir à mon secours Tout va mal depuis ton départ ; Nos amis t'ont oublié Pourtant, chaque soir, Je fais de mon mieux pour le leur rappeler Mais rien ! Pas de nouvelles de toi Tu es si loin et si près à la fois Il suffit pourtant, pour soigner mon cœur brisé De revenir vers moi. Le temps a vite passé Mais je t'ai toujours aimé. Ma maison se met à brûler Es-tu là pour me sauver ? Amant chéri, je t'appelle de ma fenêtre Mais la chaleur écrasante empêche ma prière de te parvenir Je vois une dernière fois les moutons paître Avant de laisser la mort m'engloutir Dans ma région, au sein d'un asile brûlé Se trouve une folle entièrement consumée
2020-10-18 05:51:44
2
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3152
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12042