Життя чи Смерть

Emily Prime

Заради чого варто жити? Питають в тебе всі - але ти сама не знаєш. Шукаєш відповідь повсюду. Так хочеться підтримки, допомоги... Та кожен маніпулятор тягнеться, лиш щоб тебе штовхнуть. Уже і сил ти не маєш, продовжувать дорогу, Але повинен далі свій хрест життя тягнуть. А інколи - здригнеться в предсмертній спазмі Іскра. А інколи - зірветься, кудись униз, душа... Іще одна лиш мить лишилася, здається, Й нарешті будеш мертва... Та ти іще жива... ЖИТТЯ! Крізь зуби ти говориш! Життя - лише предсмертна мука. І сенс його - щоб покохати смерть! Щоб до Коханки-Смерті самі тягнули руки Люди ви життям насичені вже вщент... Збочинка я, мабудь. Бо я життя люблю. Але життя для мене - то лиш один бот. Світ і Сонце. Я ним лише живу. Я прошу пробачення у тебе Смерть. В кінці на мене чекає Праймус. Коли вже прийде час ти падаєш у тьму. Але тебе рятує тільки той хто справді кохає тебе.

2019-01-15 15:34:03

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Radianta

🖤😍😍😍🖤 однозначно в закладки 😉

Відповісти

2019-01-15 15:36:24

Подобається

Emily Prime

😉😉😍😍

Відповісти

2019-01-15 15:40:22

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4931

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11499