Життя чи Смерть

Emily Prime

Заради чого варто жити? Питають в тебе всі - але ти сама не знаєш. Шукаєш відповідь повсюду. Так хочеться підтримки, допомоги... Та кожен маніпулятор тягнеться, лиш щоб тебе штовхнуть. Уже і сил ти не маєш, продовжувать дорогу, Але повинен далі свій хрест життя тягнуть. А інколи - здригнеться в предсмертній спазмі Іскра. А інколи - зірветься, кудись униз, душа... Іще одна лиш мить лишилася, здається, Й нарешті будеш мертва... Та ти іще жива... ЖИТТЯ! Крізь зуби ти говориш! Життя - лише предсмертна мука. І сенс його - щоб покохати смерть! Щоб до Коханки-Смерті самі тягнули руки Люди ви життям насичені вже вщент... Збочинка я, мабудь. Бо я життя люблю. Але життя для мене - то лиш один бот. Світ і Сонце. Я ним лише живу. Я прошу пробачення у тебе Смерть. В кінці на мене чекає Праймус. Коли вже прийде час ти падаєш у тьму. Але тебе рятує тільки той хто справді кохає тебе.

2019-01-15 15:34:03

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Radianta

🖤😍😍😍🖤 однозначно в закладки 😉

Відповісти

2019-01-15 15:36:24

Подобається

Emily Prime

😉😉😍😍

Відповісти

2019-01-15 15:40:22

Подобається

Схожі вірші

Всі

Впізнай себе...

Вікторія Тодавчич

Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....

43

7

2027

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12001