Your Shadow Invents You Every Time Light Fails to Pass Through You
Some days you wake to the sound of smoke pouring through the keyhole in the room. Open your eyes. This is only a test. The bluing of your hands can be anything you want. The bruised dawn like a river rising to your windowsill. A purple forgetting how blood leaves the body in ruin. A forsaken lip smeared in thirst resting on your lip as though your skin could salvage the dream of being so touched. Listen. I know you’re afraid—I am too. I know how the body    prays for beauty but remains a shipwreck you are building in my image. How    many books are enough to tell you you’re alive today? How many days end up all dark & the monsters of your childhood appear like saints erased of their mouths? How the mouth cradles a tongue carved by years in exile until it’s ready to shape a word like a parting hand- ful of promised wildflowers: Happy Mother’s Day. This is you at the edge of a paradise growing back after being scorched from the face of earth. This is us afraid of the men who fail to kiss us goodnight & step    through the walls. Some days you are living a nightmare. Some days a miracle as    wide as a spared life. Listen to me. There will be a day when the world will need    you most—be alive on that day. I vow your father is as African as the bones your mother grew inside you. The gunshot in your head is only a shadow puppet, a slow explosion of a field of qém’es in early June’s bloom. Look. Look at the colors like little gods on fire—hurdling in & out of each other’s terrified skies. Are you still alone in bed? Is it morning yet where you are? The smoke turns to rain as usual. Listen, my love. This year is just a visitor & next year’s ghost. Take care of it because yes—yes, you do deserve flowers for once in your life. You will be the only one left. So hold my hand & call me tomorrow. We are all here. It’s okay—it’s okay to be this afraid. I am you. Can you feel that? Yes, that is the whole world outside moving without us. But listen to me. Listen. Here’s the light an arm’s length away. The ceiling reforming above you, like another heaven after its own self- destruction. Here’s my body & you stretching lifelong toward every hole in the house left as warm as a father running from horizon to horizon. Don’t be afraid. Touch me here where, some days, it hurts. Get up, get dressed, open the door.
2020-04-09 00:40:41
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Enok Mayeny
I hope it help you. I feel those in need of help. 🤗🤗🤗🤗🤗🤗🤗🤗🤗🤗
Відповісти
2020-04-09 00:41:58
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4617
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168