Mein Gedanke brennt
Чи буду як Бальдр, чи буду як Фея, загибель моя неминуча.
Хоч пострілом вбийте, хоч словом, всерівно попіл згортається знову.
Чи дар це пекельний, чи муки небес та пісня моя вже давно не співуча.
Прокляття йде по слідах, тож мені необхідно дістатися схову.
Ярміс віднайти би, щоб тільки згасати і стати лиш пилом.
Минають літа та я планів не маю, існую від ранку до ночі
І знову згораю, і знову ті очі, що сердце хотіло та розум не стане гідним тилом.
Не маю я сили боротися, духу щезати не маю, податися б світу за очі.
Занесло вітрами холодними тощу ходу́ на світу края, зникла усмішка з лиця;
Рельєф депресивний залив дощевиськом легені, оточення гір напускає туман,
Не вбачу майбутнього, хочу вернутись назад, де минуло життя,
Де струни гітари зрізають; і віра, і мрії наповнюють мій стакан.
Чи зроблю насправді? Я знаю, безглуздо бажати речей неможливих.
Проте дорікаю собі та надалі наношу удари, інакше як гадки не маю.
Тріщать кістки від подальших однакових днів страхітливих.
Якщо все ж погляну в люстро, себе не впізнаю.
Це сльози і біль, це все за́мах бентежного голосу.
Це сповідь собі, це все пошук споко́ю.
Моя думка палає, а очі згаса, як безмежжя з космосу.
Чи вдосталь жаги до останньої літери бути зі мною?
Хоч пострілом вбийте, хоч словом, всерівно попіл згортається знову.
Чи дар це пекельний, чи муки небес та пісня моя вже давно не співуча.
Прокляття йде по слідах, тож мені необхідно дістатися схову.
Ярміс віднайти би, щоб тільки згасати і стати лиш пилом.
Минають літа та я планів не маю, існую від ранку до ночі
І знову згораю, і знову ті очі, що сердце хотіло та розум не стане гідним тилом.
Не маю я сили боротися, духу щезати не маю, податися б світу за очі.
Занесло вітрами холодними тощу ходу́ на світу края, зникла усмішка з лиця;
Рельєф депресивний залив дощевиськом легені, оточення гір напускає туман,
Не вбачу майбутнього, хочу вернутись назад, де минуло життя,
Де струни гітари зрізають; і віра, і мрії наповнюють мій стакан.
Чи зроблю насправді? Я знаю, безглуздо бажати речей неможливих.
Проте дорікаю собі та надалі наношу удари, інакше як гадки не маю.
Тріщать кістки від подальших однакових днів страхітливих.
Якщо все ж погляну в люстро, себе не впізнаю.
Це сльози і біль, це все за́мах бентежного голосу.
Це сповідь собі, це все пошук споко́ю.
Моя думка палає, а очі згаса, як безмежжя з космосу.
Чи вдосталь жаги до останньої літери бути зі мною?
Коментарі