Диво

Альона Франчук

Люди люблять фантазувати Вони люблять мріяти У хмарах літати Загадати бажання коли падають зорі Чи кинути монетку у море Потерти комусь носа на щастя Зо п'ять пелюсток в бузку шукати Збирають молоду конюшину В трамваї шукають квиточки щасливі Мрії загадують свічки задувши А як повезе то пальці загнувши Чекають своїх хвилини слави Бо хочуть піднятися вони на лаври І звідти побачити єдинорога, коника- горбунця, фею чи гнома І скільки б років тобі не було Чекаєш Діда Мороза ти все одно Під подушкою привіт Миколая Святого в якого ти навіть віри не маєш Але ж все чекаєш завжди чекаєш Як би ж то із неба диво впало Та чудо своє подарувало Паличку чарівну, скриньку зі скарбами, дзеркальне магічне чи Джина просто в лампі Ми любимо коли є надія Навіть мізерня тай геть божевільня Нам легше жити у щось дивне вірючи Та в погоні буденній мрії дитячі здійснювати.

2019-02-25 07:47:54

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Альона Франчук

щиро дякую 😘♥️

Відповісти

2019-03-19 19:52:04

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11804

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3631