У світі повному фемінізму

Альона Франчук

У світі повному фемінізму Жінки стають жінками Коли дозволяють чоловікам бути чоловіками Коли ролі чужі на себе не переймають І за стереотипи це не вважають Просто так склалося історично, природньо та навіть біологічно Не може жінка підійняти камінь З себе розміром просто руками А чоловік не зможе народити диво І це звучить зовсім не зрадливо Така вже гармонія світу Ніжні долоні тримають щастя За ними плечі оберігаючі від напастя Звичайно таке не завжди буває Але ж це залежить від того хто дозволяє. Безумовно ми рівні Дискусій багато, на тему цю можна мільйон підійняти Лиш щастя від цього чомусь не зібрати Давайте любові і дітям дамо всесвітом керувати Не забувайте своїй мамі від внуків привіт передавати

2019-08-23 19:18:49

Інші вірші поета

О вітре! Спогад Ці безсонні ночі Майбутньому

Інші поети

Arif Babatinca

@arif_babatinca

@ Aphrose

@rose_vinluan

Akira Yamanoka

@sasha_karabash

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

15057

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12171