Rescued
All his life he had being on the run Chasing after shadows, in this vast world Without a glimpse of where to turn Closed in, his skies were grey Without a dawn of day Frustration after frustration Nothing Positive ever turned his way Till his life came to an abrupt halt And became haunted by the ghosts of dismay Finally he was now at his dead end At the bottom of the sea he lay as dead Until a light shone above the vast waters Getting brighter as it's intensity drew nearer The heat of it's rays burned through his soul Though amidst the waters of death It burned to a thousand feet below This fire burned through the moisture all around Hitting him straight within his heart Suddenly he jerked back to life His first gulp of air was the saltiness of loss With the sudden mixture of pure bane Realizing he was about to drown again He looked to the light above Signalling for help in strain Suddenly he was fully surrounded In the Glory of His Brightness Divinity becoming his home All fears dispersed in earnest Before he could blink, he was now afloat Above deaths deep, sailing ashore. It was an encounter to remember Once in a lifetime forever His journey to the bottom of life's sea To His miraculous extraction by Divinity Delivered beyond all barriers by the light of Grace It was a memory to forever rehearse To Rehearse Forever Now He surfs upon the vastness of the sea Taking on every single wave that surges on his way Making them a stepping stone to rise back in glory He glides on in grandeur, by the perfect hand of Grace Carrying him above the sublime of the undulating waves This time he follows the path charted, All by Grace Beyond the illusions that once misled his sway He finally learns The Art of Living by Faith. ©heavenly_broadcast Photo Credit- www.cnn.com #
2018-11-01 19:32:22
3
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3610
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168