Розкажи мені про біль...
Розкажи мені про біль, Що мучить в грудях, із остатком, Розкажи мені, повір, все глибше і глибше розкопуй правду... Бо самому важко в світі, Свій хрест підняти, та іти, Коли душа, болить, ридає! А ти самісінький один. Немає кому, вилить душу, Усе немов кипить від болю, Стоїш над прірвою, від думки, Що все пропало, згинуть мушу, Багато помилок здійснив, Повів я долю, не в те русло, Та це не так, сказати тобі мушу, Усе на світі змінити можна, До поки ми живі на нім, До поки сонце світить в небі, Палають зірки на небі тім, До поки море обмиває, Великі береги земні, Усі події змінити можна, Але коли захочеш ти, Тому довірся друже мій, І розкажи мені про біль, Що твою кров допиває, І прямо в серце жалить він.
2020-12-27 15:48:30
2
0
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1482
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11714