Mélancolie
Vivre, Oublier, Se souvenir, Ressasser. Vivre. On vit l'instant, on n'en profite pas, on ne le vit que de manière éphémère. On ne l'imprime pas à jamais dans notre mémoire, on ne le savoure pas. On ne pense pas à l'avenir, on ne pense pas non plus au présent. À quoi pense-t-on ? Souvent au passé. Oublier. On oublie quelques temps, histoire de vivre autre chose. Puis on oublie aussi cette autre chose. Un cercle vertueux ou vicieux ? Sûrement un peu des deux. Pourquoi oublie-t-on ? Car on n'a pas profité du moment, on ne l'a pas savouré ni imprimé dans notre mémoire. On l'a juste vécu, sans penser à l'après. Se souvenir. Après avoir oublié, on se souvient parfois de quelques bribes, des flashs aparaissent soudainement dans notre esprit. Un souvenir en entraîne un autre et après avoir oublié pendant quelques temps, on se souvient. Ces moments dont on n'a pas profité, ces moments longtemps oubliés, perdus dans les tréfonds de notre mémoire, dans un coin poussiéreux de notre cerveau. Ressasser. C'est la dernière étape. Après s'être souvenu, on ressasse. Nostalgie, mélancolie ? Appelez ça comme vous le voulez. On ressasse le passé comme si cela nous aidait à vivre cet instant que l'on n'a pas savouré. Un moment si vite vécu, si vite oublié, qu'on le qualifierait presque d'inutile. Et pourtant on s'en souvient finalement, et on ressasse. Pourquoi ? Parce qu'on se rend compte que cet instant dont on n'a pas profité, cet instant était précieux, et on l'a vécu comme si de rien n'était. Comme s'il allait se reproduire des milliers de fois, alors qu'il ne s'est produit qu'une fois, et ne se produira plus jamais. Mais il est trop tard pour les regrets. Alors on ressasse. Vivre. On vit en ressassant sans cesse des événements passés dont on n'a pas profité. On ne savoure donc pas les événements du présent. Alors on les oubliera sûrement, pour s'en souvenir à nouveau quelques temps plus tard. Et ce sont ces événements présents qui s'ajouteront à la liste de tous ceux que l'on ressasse inlassablement. Alors ? On fait quoi maintenant ? Ce cercle vicieux dans lequel on est enfermé, peut on en sortir ? Non. Et pourquoi ? Parce qu'une fois qu'on y est, il est impossible d'en ressortir. La nostalgie nous aspire telle une tornade, pour ne jamais nous laisser repartir.
2020-10-10 11:57:16
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Kira
C'est vraiment beau. Et ça me touche particulièrement en ce moment, ma grand montre de plus en plus de signes d'Alzheimer...
Відповісти
2020-10-10 12:14:07
Подобається
Marie
@Kira oh mince, ça ne doit pas être facile... Force à toi 😔
Відповісти
2020-10-10 12:27:04
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11183
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
989