Kívánkozás a halál után
Jazz L. S. Zimonyi
Egyszer majd elmúlik, Talán holnap eltűnik. De ha rajtam múlik, Nem fog megszűnni. A fájdalom, ami megéget, Amitől szenvedek egy ideje. Ha levegő után kapkodok, Az csak az újjuló fájdalom. Gyenge vagyok, erőtlen, Csak fáj a fejem tőle. Látom már az alakját, Éjbe nyúló sötét árnyát. Szeretnék eltűnni, feledni, Elszállni, mindent itthagyni . Nem tehetem, nem hagyhatom, Hogy így magával ragadjon. Bújócskát játszom vele, Fölösleges erőfeszítésem. Megtalál, s elhurcolja lelkem, Mégsem akarok elmenni innen.
2019-05-06 17:29:06
2
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
csillagnapsi
Még mindig imádom a verseidet☁️ Akkor is, ha most éppen nem Wattpadon olvasom őket.
Відповісти
2019-05-15 04:49:27
1
Jazz L. S. Zimonyi
@csillagnapsi <3 <3
Відповісти
2019-05-17 14:39:51
1
csillagnapsi
♥️
Відповісти
2019-05-17 15:54:32
Подобається
Інші вірші поета
Árván hagyva Az én Violám Nélküled Megőrültem...
Інші поети
TEJA
@TEJA
Nika_Antonni
@Nika_Antonni
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12175
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1928