РОЗМОВА

IRMA_SKOTT

Скажи чи вмієш ти побачити крізь хмари небо, де полотно прошите світлом вибухів планет? Не вмію я цього робити... Скажи тоді, чи чуєш ти, як море б'ється об ті скали, коли проходять кораблі? Не чую я і я не бачу... Тоді можливо ти почуєш спів птахів у тім саду де ви гуляли? Не чутно було нам ніколи... А стукіт серця в грудях чуєш, воно гарцює кожну мить? Не чую я нічого - воно давно мовчить... Про що мені тоді спитати, коли ти будеш помирати? Чому не зміг я "не" прибрати зі своїх почуттів...

2023-10-09 11:40:15

6

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

IRMA_SKOTT

@Морок Неферат драма у тому, що деякі люди не вміють жити.

Відповісти

2024-09-03 18:49:10

1

Морок Неферат

@IRMA_SKOTT так, бо вони бояться жити і підсвідомо програмують себе на не впевненість в собі й програш.

Відповісти

2024-09-03 22:19:41

2

IRMA_SKOTT

@Морок Неферат Згодна з вами!

Відповісти

2024-09-04 06:33:12

1

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1841

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4788