Епілог
Пройшло три місяці.
Ми з Юльою зайшли в клас до Остапа, щоб забрати його із школи.
-Привіт, - всміхнувся хлопець.
Я спілкувалася з хлопцями, але вже більше з Сашою, ніж з Льошою.
При його вигляді серце знову защеміло.
Так, не забула.
Так, ще досі люблю.
-Привіт. Ти що тут робиш?
-Розказував малим про свою професію.
-Зрозуміло
-Пройдемось?
-Ми з Юльою додому йдемо.
Я обернулась. Вона вже вела зібраного Остапа додому..
-Поговоріть!-крикнула на прощання.
От, уже ж!
-Пішли.
Ми вийшли зі школи.
-Даш, ти з кимось зустрічаєшся?
-Ні.
На його лиці з'явилась усмішка.
-Любиш мене? - серйозніше запитав він.
-Люблю.
Він спочатку був у шоці.
-Чому мучаєш нас?
- Тому, що боюсь. Боюсь, що перелюбиш і кинеш, а мені буде боляче
З моїх очей покотилися сльози.
-Не кину. Ніколи.
Він підійшов та поцілував мене.
-Дай нашим стосункам шанс.
- Даю.
Ми ще трішки поцілувалися.
Він підвіз мене додому. По дорозі підвезли Юлю і забрали Остапа.
Подругам сказала про нашу розмову. Ті раді, особливо Юля, радості повні штани, це ж типу вона нас звела. І я їй вдячна.
Пройшло три місяці.
Льоша привіз своїх батьків та брата з сестрами знайомитись.
Новий рік в сімейному колі.
Через пять років.
Ми поїхали в ліс з ночівлею.
Ніч, ліс, зірки.
-Даш, ти мене любиш?
-Да.
-А ти за мене вийдеш?
Я обернулася до нього. Він стояв на одній нозі. В одній руці фонарик, а в іншій каблучка.
-Да!
Він встав, надів мені на палець каблучку та поцілував мене.
Через три роки.
-Нііііі!
Тіки не це! Не дві червоні смужки.
Я зробила ще три тести. Усі позитивні.
У двері стукав Льоша.
-Відкрий, а то зараз двері виб'ю!
Я відкрила і дала йому тест.
Він підняв мене на руки і поцілував. Він точно радий.
-Ти плакала?
-Я не хочу дітей.
-Як так то?!
-Я ніколи не любила дітей. І собі не хотіла. З мене буде погана мати.
-Ти полюбиш нашу дитину. Це природа. Ти будеш найкращою мамою.
Він знову мене поцілував.
Через десять років.
Я люблю свою сім'ю.
Я не просто мама. Я тьотя. Хрещена для дітей своїх подруг. Дружина.
Мій чоловік. Його я люблю з кожним днем все більше. А він- мене.
Ми з Юльою зайшли в клас до Остапа, щоб забрати його із школи.
-Привіт, - всміхнувся хлопець.
Я спілкувалася з хлопцями, але вже більше з Сашою, ніж з Льошою.
При його вигляді серце знову защеміло.
Так, не забула.
Так, ще досі люблю.
-Привіт. Ти що тут робиш?
-Розказував малим про свою професію.
-Зрозуміло
-Пройдемось?
-Ми з Юльою додому йдемо.
Я обернулась. Вона вже вела зібраного Остапа додому..
-Поговоріть!-крикнула на прощання.
От, уже ж!
-Пішли.
Ми вийшли зі школи.
-Даш, ти з кимось зустрічаєшся?
-Ні.
На його лиці з'явилась усмішка.
-Любиш мене? - серйозніше запитав він.
-Люблю.
Він спочатку був у шоці.
-Чому мучаєш нас?
- Тому, що боюсь. Боюсь, що перелюбиш і кинеш, а мені буде боляче
З моїх очей покотилися сльози.
-Не кину. Ніколи.
Він підійшов та поцілував мене.
-Дай нашим стосункам шанс.
- Даю.
Ми ще трішки поцілувалися.
Він підвіз мене додому. По дорозі підвезли Юлю і забрали Остапа.
Подругам сказала про нашу розмову. Ті раді, особливо Юля, радості повні штани, це ж типу вона нас звела. І я їй вдячна.
Пройшло три місяці.
Льоша привіз своїх батьків та брата з сестрами знайомитись.
Новий рік в сімейному колі.
Через пять років.
Ми поїхали в ліс з ночівлею.
Ніч, ліс, зірки.
-Даш, ти мене любиш?
-Да.
-А ти за мене вийдеш?
Я обернулася до нього. Він стояв на одній нозі. В одній руці фонарик, а в іншій каблучка.
-Да!
Він встав, надів мені на палець каблучку та поцілував мене.
Через три роки.
-Нііііі!
Тіки не це! Не дві червоні смужки.
Я зробила ще три тести. Усі позитивні.
У двері стукав Льоша.
-Відкрий, а то зараз двері виб'ю!
Я відкрила і дала йому тест.
Він підняв мене на руки і поцілував. Він точно радий.
-Ти плакала?
-Я не хочу дітей.
-Як так то?!
-Я ніколи не любила дітей. І собі не хотіла. З мене буде погана мати.
-Ти полюбиш нашу дитину. Це природа. Ти будеш найкращою мамою.
Він знову мене поцілував.
Через десять років.
Я люблю свою сім'ю.
Я не просто мама. Я тьотя. Хрещена для дітей своїх подруг. Дружина.
Мій чоловік. Його я люблю з кожним днем все більше. А він- мене.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)