П'ята декада сну
Кожен вечір ми з Сашою ходили до Льоші на чайок.
Ми з хлопцями подружилися, але є одне АЛЕ. Я зрозуміла, що якщо Саша залишається просто другом, то Льоша- ні. Я ловлю себе на думці , що я почала закохуватися в слідчого.
Воно мені треба?
Звісно ні!
І коли прийде час їхати звідси, мені буде боляче. Дуже боляче.
День іде за стандартом.
До мами.
Обід.
Гра на гітарі. Таак, я все ж найшла гітару, щоб далі вивчати нові мелодії.
Прання.
Ідемо до Льоші.
Вечеря.
Льоша приходить до нас в кімнату грати в карти.
І що саме гірше! Це те, що коли Саша пішов ставити чай, в кімнату зайшла мама і сказала:
-Ой,я помішала? Доця, а чого не знайомиш із зятем? Ай, ладно я піду, - розвернулась і пішла.
А я сиділа червона, як рак.
А Льоша навіть посміявся. Гад!
Нас зібрали у великій залі.
-Дорогі учасники! Ми просимо виьачення за те, що затримали вас. На ваші карти вже перейшли грошові перекази. А зараз продовжить слідчий, Олексій Григорович.
Льоша підійшов до мікрофону.
-Нам не вдалося зловити вбивцю, - зал загудів, - він втік за кордон! А там уже за справу взялися наші колеги. Ви всі роз'їжджаєтесь до дому. На все добре.
Ось він, той момент. Мені почало щемити сердце.
Хоча ми й обмінялись номерами телефону та попідписувалися одне на одного в Інсті, я розумію, що вживу у мене побачити їх шансу майже зовсім немає.
Ми з мамою підійшли до хлопців.
-Бувайте,-сказала я їм.
-Бувай, Нонсес, - першим обійняв мене Льоша.
-Чао, Дарина, - обійняв мене Саша і получив у груди.
-Бувай Саша. Бувай зятьок!-сказала їм моя мама.
-Ма!
Ну нашо оце таке казать?!
Всю дорогу мене пронизав незрозумілий біль. Сльози не текли, чомусь навіть вони затихли.
Казала ж не потрібно закохуватися!
Ми з хлопцями подружилися, але є одне АЛЕ. Я зрозуміла, що якщо Саша залишається просто другом, то Льоша- ні. Я ловлю себе на думці , що я почала закохуватися в слідчого.
Воно мені треба?
Звісно ні!
І коли прийде час їхати звідси, мені буде боляче. Дуже боляче.
День іде за стандартом.
До мами.
Обід.
Гра на гітарі. Таак, я все ж найшла гітару, щоб далі вивчати нові мелодії.
Прання.
Ідемо до Льоші.
Вечеря.
Льоша приходить до нас в кімнату грати в карти.
І що саме гірше! Це те, що коли Саша пішов ставити чай, в кімнату зайшла мама і сказала:
-Ой,я помішала? Доця, а чого не знайомиш із зятем? Ай, ладно я піду, - розвернулась і пішла.
А я сиділа червона, як рак.
А Льоша навіть посміявся. Гад!
Нас зібрали у великій залі.
-Дорогі учасники! Ми просимо виьачення за те, що затримали вас. На ваші карти вже перейшли грошові перекази. А зараз продовжить слідчий, Олексій Григорович.
Льоша підійшов до мікрофону.
-Нам не вдалося зловити вбивцю, - зал загудів, - він втік за кордон! А там уже за справу взялися наші колеги. Ви всі роз'їжджаєтесь до дому. На все добре.
Ось він, той момент. Мені почало щемити сердце.
Хоча ми й обмінялись номерами телефону та попідписувалися одне на одного в Інсті, я розумію, що вживу у мене побачити їх шансу майже зовсім немає.
Ми з мамою підійшли до хлопців.
-Бувайте,-сказала я їм.
-Бувай, Нонсес, - першим обійняв мене Льоша.
-Чао, Дарина, - обійняв мене Саша і получив у груди.
-Бувай Саша. Бувай зятьок!-сказала їм моя мама.
-Ма!
Ну нашо оце таке казать?!
Всю дорогу мене пронизав незрозумілий біль. Сльози не текли, чомусь навіть вони затихли.
Казала ж не потрібно закохуватися!
Коментарі