Depressive autumn

Jason 顾杰

Melancholy morning and evening 　　 melancholic monday 　　 red, white', gray 　　 quiet, sour, bitter 　　 melancholy noon 　　 melancholy dusk 　　 soul is closed 　　 wet and cold morning at eight 　　 rusted 　　 yellow molten iron 　　 red sour smell 　　 keeps going to the dry and hot nine o'clock 　　 is too melancholy 　　 a bird faces blankly 　　 The space where the tree was just cut down 　　Billion reasons 　　 was washed by time 　　 can't persuade 　　The woods are clouds, and the tree crowns are fog 　　The city is actually a blank space in front of you 　　 A person desperately escapes from oneself 　　Because I am a fire and a desert 　　 is a war that will never end 　　 There is no justice 　　 no forgiveness 　　 There is only endless cruelty and barbarism 　　 is too melancholy 　　 a huge cold winter 　　 open my teeth and dance claws in front of me 　　 swallow me in one bite 　　 digest me bit by bit 　　 what will i be 　　 Who do I trust 　　Who will watch in autumn 　　Who will wait in spring 　　 Who can accept 　　 I will be a tree in spring 　　 is still a grass in autumn 　　 or forever 　　 can only be a stone, a handful of soil

2020-11-05 01:38:57

Інші вірші поета

Through the sad rainy season The other side of lethe 梦迴 Seabed

Інші поети

Вікторія

@viktoriya_kiselova

Jimka_05

@Jimka_05

Cryda Cooper

@CCOOPER

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11481

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

2692