Through the sad rainy season

Jason 顾杰

Autumn, a rainy season 　　 inexplicable sadness 　　 comes with the rain, like a shadow 　　 This rainy season brings sadness 　　 in this sad rainy season 　　The leaves fall a little bit 　　 took its sadness and left the tree 　　 fell on the ground, buried by dust 　　 Ye's departure is not the call of the wind 　　 is not a tree 　　 in this sad rainy season 　　 is full of sadness, regret 　　 in this sad rainy season Sadness flows like river 　　People said, my sadness seeps into my heart. Yes. 　　People said, my sadness seeps into my bones. Still 　　People said, my sorrow has filled my whole body. Same 　　 So, I can no longer say that it is the sadness caused by the rainy season 　　 but I brought the sadness into the rain 　　 Let the rain fill my emotions for no reason 　　 it says nothing 　　 just surround me gently 　　 The bitter taste entangles my tongue 　　 step by step into my stomach 　　 fills my whole body 　　　　　 The rainy season will eventually go away 　　 Sadness will eventually settle 　　 through this sad rainy season 　　 season after season 　　　　　 faint raindrops 　　 Shallow memories 　　 through this sad rainy season 　　 fade away slowly 　　 You are the one who died together 　　 your face, and your tears

2020-11-05 22:56:17

0

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

15890

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11481