Ти знаєш, вже закінчилась війна
Ти знаєш, вже закінчилась війна. Ні танки не почуєш, ні гармати. Сирени – наші охоронці зла – Навіки припинять тепер волати. Не буде більш таких холодних зим, І тих жахів, що кожного спіткали. Поїдемо в наш український Крим В тих вишиванках, що самі зіткали. Поглянь, сусідів навіть прибуло, Жовтіє поле і блакить прозора - Все як тоді... все як колись було... І уявляєш, знову видно зорі! Той дим, що застилав їх – щез навік. Позбувшись окупантської потвори, До Лесі повернувся чоловік – Сховав вже зброю, і сховав патрони. Син кинувся в обійми у сльозах, А той йому говорить мов: "Юначе, Заради тебе я здолав цей жах. Я бачив пекло. Ти – вже не побачиш." І посмішка з'явилась на вустах, І думка: "Наша сильна Україна Боролась і здолала попри страх! Здолала, а не стала на коліна." Лягаю спати, засинаю вмить Із почуттям, мов виринув з безодні... .... – "Прокинься, там ракета знов летить! Війна скінчиться, просто не сьогодні."
2023-05-28 08:44:05
0
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12141
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3302