Вірші
Ти знаєш, вже закінчилась війна
Ти знаєш, вже закінчилась війна.
Ні танки не почуєш, ні гармати.
Сирени – наші охоронці зла –
Навіки припинять тепер волати.
Не буде більш таких холодних зим,
І тих жахів, що кожного спіткали.
Поїдемо в наш український Крим
В тих вишиванках, що самі зіткали.
Поглянь, сусідів навіть прибуло,
Жовтіє поле і блакить прозора -
Все як тоді... все як колись було...
І уявляєш, знову видно зорі!
Той дим, що застилав їх – щез навік.
Позбувшись окупантської потвори,
До Лесі повернувся чоловік –
Сховав вже зброю, і сховав патрони.
Син кинувся в обійми у сльозах,
А той йому говорить мов: "Юначе,
Заради тебе я здолав цей жах.
Я бачив пекло. Ти – вже не побачиш."
І посмішка з'явилась на вустах,
І думка: "Наша сильна Україна
Боролась і здолала попри страх!
Здолала, а не стала на коліна."
Лягаю спати, засинаю вмить
Із почуттям, мов виринув з безодні...
....
– "Прокинься, там ракета знов летить!
Війна скінчиться, просто не сьогодні."
0
0
103
Лист до когось (хто не з України)
Добрий ранок вам, ми з України.
Та не знаю із чого почати...
Певно треба про щось говорити,
Бо не можемо більше мовчати.
Але що вам такого сказати,
Що могло б передати наш відчай?
Не питайте, чого я не плачу.
І хотілось би плакать, та нічим.
Нічим плакати, тяжко кричати,
Вже сприймаємо все іронічно,
Хоч втомилися близьких втрачати.
Дивно. Горе становиться звичним.
Де й поділись дрібні негаразди,
Що колись видавались за вічні.
Лютий нас розлютив, тож назавжди
Ми забули, ким були у січні.
Ні, не кращий початок розмови.
З цим у мене наразі проблеми.
Та нічого, я спробую знову.
Слід почати зі спільної теми?
Тоді як щодо спільного неба?
Те, що досі у нас не закрите...
Ой, ні-ні, співчувати не треба.
Так, про інше давай говорити.
Що для вас значать смерчі та гради?
Це напевно для вас про погоду?
Бо для нас про смертельні снаряди,
Про домівки, що спаляться згодом,
Про людей, що вмирають невпинно,
Про благання та сльози малечі.
Тож не будем про град говорити,
Бо про різні говоримо речі.
Ізрання аж до самої ночі
У підвалі читаю новини.
Застилаються сльозами очі,
Ворог нищить мою Україну.
Біль стихає, лишається злоба.
Розростається, наче пухлина.
Хочеш щось запитати? Спробуй.
Я для тебе знайду хвилину.
...
Я не знаю пишу до кого,
Просто слів більше ніде діти.
Всі мовчать, але це нічого.
В них сім'я є, робота, діти.
Розумію, що часу обмаль,
І не прагну себе дурити.
Так, не клеїться в нас розмова.
Так, нема про що говорити.
1
2
303
Березень 2022
- Чули, березень ніби настав?
- Ні, пробачте, цього не чули.
Чули постріли, чули залп,
Чули крики страшенні всюди,
Завивання гулких сирен,
Що вкорочує значно віку.
Точно березень вже настав?
Може, все ж таки, просто втік?
Я б теж втік, якби мав куди,
Та не маю іншого дому.
Чи лишаться мої сліди,
Як подамся у невідоме?
Певно, ні, вони зникнуть і все:
Берцями їх затопчуть солдати,
Заростуть, вітром їх занесе.
Ні. Хоч жити лишусь, хоч вмирати.
Якщо доля моя страшна,
То її не переробити.
Хай тут спалить мене весна —
Я за всіх її буду любити.
Що вготовано – все прийму,
Але страху не підкорюсь.
Хай у попелу все, в диму,
Поки я живий – я борюсь.
Мчить довкола тала вода,
І тіла несе за собою.
Як не прийде до нас весна –
Все-одно не здамся без бою.
0
0
160
