Лист до когось (хто не з України)
Добрий ранок вам, ми з України.
Та не знаю із чого почати...
Певно треба про щось говорити,
Бо не можемо більше мовчати.
Але що вам такого сказати,
Що могло б передати наш відчай?
Не питайте, чого я не плачу.
І хотілось би плакать, та нічим.
Нічим плакати, тяжко кричати,
Вже сприймаємо все іронічно,
Хоч втомилися близьких втрачати.
Дивно. Горе становиться звичним.
Де й поділись дрібні негаразди,
Що колись видавались за вічні.
Лютий нас розлютив, тож назавжди
Ми забули, ким були у січні.
Ні, не кращий початок розмови.
З цим у мене наразі проблеми.
Та нічого, я спробую знову.
Слід почати зі спільної теми?
Тоді як щодо спільного неба?
Те, що досі у нас не закрите...
Ой, ні-ні, співчувати не треба.
Так, про інше давай говорити.
Що для вас значать смерчі та гради?
Це напевно для вас про погоду?
Бо для нас про смертельні снаряди,
Про домівки, що спаляться згодом,
Про людей, що вмирають невпинно,
Про благання та сльози малечі.
Тож не будем про град говорити,
Бо про різні говоримо речі.
Ізрання аж до самої ночі
У підвалі читаю новини.
Застилаються сльозами очі,
Ворог нищить мою Україну.
Біль стихає, лишається злоба.
Розростається, наче пухлина.
Хочеш щось запитати? Спробуй.
Я для тебе знайду хвилину.
...
Я не знаю пишу до кого,
Просто слів більше ніде діти.
Всі мовчать, але це нічого.
В них сім'я є, робота, діти.
Розумію, що часу обмаль,
І не прагну себе дурити.
Так, не клеїться в нас розмова.
Так, нема про що говорити.
2023-05-17 17:28:53
1
2