Banho de Chuva

João Ninguém

Madrugada de chuva nos gritos sonoros da viatura, mas sem guarda-chuva escolho me molhar nesse mar de ilusões, e caminhar em busca da cura! Logo fico sem reação. Nas gotas por gotas que caem das nuvens formam poças da água e por isso eu me escondo da chuva para não me molhar e perder o rumo de volta pra casa sem deixar as compras ficarem molhadas. Gotas de chuva são lágrimas não resolvidas das nossas vidas passadas, esse é o nosso carma quando me lembro de que brincava na chuva!!!

2019-03-27 05:00:44

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Rayssa Micelle

Amei lebre de como eu era criança

Відповісти

2019-12-31 15:06:56

Подобається

Інші вірші поета

União Mala Preta Soie/Francês +18 Estranho parte 2(Explícito)

Інші поети

Vasylynaa

@vasylyna0qw

water IredGkPT7.8

@red_waterGKpT_78

EmmaGolfild

@EmmaGolfild

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16349

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11977