Дозволь запитати...
Божевільний
Дозволь мені тебе запитати, як жити, сидячи в одній лиш кімнаті, від перемог і поразок завжди тікати, немовби від вогню, що починає зсередини палати. Як то не боятись світ не впізнати, одного разу без поспіху прогулюючись. Як то чогось тільки ждати і ждати, навіть двері тому не будуючи. Розкажи-но, як то тягнутись до неба з руками, що направляють на землю, з постійними словами "мені цього не треба", зі страхом стикнутись у свою невидиму стелю. Ну скажи, скажи, скажи мені, чи відповіси - так чи ні? Бо тут я безсилий :нічого зробити не зумію, а в думках лиш одне: "Чому? Не розумію"...
2020-05-19 16:45:02
5
0
Інші вірші поета
Мене охопило відчуття... Хто як не ми? Не можу осторонь стояти... Скажи, чому ти тут?
Інші поети
사구 호랑이
@dinka_didi
Rose P. Silver
@dragonandfish
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2258
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11746