Гора
Божевільний
Я бачу як люди бояться бояться, що не залізуть на свою гору, бояться опинитися внизу, бояться розпочати усе знову. Вони ставлять собі вершину, а потім бачачи ці скелі все нище, нище опускають про вершину першу забувають. Самі себе тягнуть донизу не хочуть на гору лізти вони хочуть вже бути там і розслаблено присісти. Та чим усе це закінчиться всі ми знаємо фінал та досить вже, лізьте, трудіться не заводьте самі себе в обман.
2018-12-13 16:05:45
3
0
Інші вірші поета
Ліс Холод Ні, тебе я не покину... Де твоя молодість?
Інші поети
Hell_ga
@Hell_ga
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2514
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4729