Зустріч
Я зустрів тебе, все лиш починалось:
нові обличчя, нові слова
і неначе здавалось
все так просто - відсутні всякі дива.
"І нічого не вийде, нічого не буде"
- такі думки прилітали -
"Стрімко один одного забуде,
немов ніколи й не розмовляли..."
Хто, хто, хто ж міг знати,
таке, таке передбачати,
що одна зустріч випадкова
буде краща, ніж будь-яка корона.
Хто ж знав, що в нас з'явиться міст
міцний, міцніший за титан
і навіть наші грози, бурі
будуть нікчемні - ніяк не змінять його стан.
Я не розумів, як може в очах
горіти яскравий водночас лагідний вогонь,
такий чудовий, такий теплий, що і в снах
не кипітиме так кров.
Я дізнався, що життя - це книга
і сторінку кожну треба цінувати,
нехай для когось вона буде, наче крига,
та вона моя - її не маю права віддати.
Побачив, що у людини клітка теж є,
вона повинна, на жаль, трішки там посидіти,
як би тяжко не було - мусить терпіти,
бо без неї життя не зрозуміти.
Та ніщо в цьому світі не вічне:
наш міст теж тріщати почав
і те, що колись було цікаве, корисне
втратило своє... Ось такий от час настав.
Очі вже горіли не тим вогнем
- байдужий колір чорний.
Питання лиш було, котрий день буде тим днем,
після якого весь світ стане порожній...
І ось пройшло багато часу
я насмілився писати
цю розповідь, розповідь про нас, розповідь нашу.
Буду радий, якщо ти її будеш пам'ятати.
2019-06-03 09:50:30
2
0