Як часто чуєш нарікання у свій бік
Andrii Katiuzhynskyi
Як часто чуєш нарікання у свій бік: - Який злиденний він, я міг би стати ліпше! Ти справ не май з людьми такими більше, Комусь доводити що-небудь - уділ слабких! Людей навколо вистачає неприхильних, Ти будеш завжди, мов більмо на оці, для таких, Судити і повчати - нема нічого кращого для них, Начхай на цих істот - ти надто сильний! Ти розкажи цим вередливим упирям, Що не бояться ані чорта, ані Бога, В них у майбутньому одна дорога- Бути розчавленими гнітом власних карм!
2020-11-07 07:59:48
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-11-07 08:49:01
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-11-11 14:05:43
Подобається
Інші вірші поета
Ода Торові Думка-птах Під враженням від репродукції Босха Що відчуває вільна в небі птиця?
Інші поети
Luna
@Moon_Luna_
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11138
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1187