Журналюжне
(18+)
Я непохитна. Ні, не нездоланна. Брехня колись закінчиться, тим паче Недоліки - це ми. Хіба не значить, Що треба знати міру до талану І до чужого безладу, юначе. Хтось недозрілий. Ні, не неспроможний. Та є якась різниця, чи до біса Однаково, на нього хто повісив Ярмо стереотипів цих? Завіса Засуджуючих поглядів вороже Зриває недоцільну огорожу: Невдалий особистістний кордон. Неначе в шоу, де якийсь го*дон Та інші рожі, всміхнені за гроші Всі надбагаті. Ні, не невбиєнні. Вночі бояться чути писк щурячий. За власну шкуру трусяться, і, значить, Свідомо відкупають від геєнни Всіх родичів (авжеж, не гарбузових). Пустих, неначе викидень-полова. Запроданих за те брехливе слово, Яке - всьому могила і кінець. Терновий надягни собі вінець, Якщо ти журналіст (читай: месія), То не гвалтуй новини як в росії.
2021-12-02 19:20:39
2
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Юлія Богута
Мощное стихотворение. И по сути и по ритму и по стилистике, мне нравится подобное. Спасибо.
Відповісти
2021-12-02 19:44:29
Подобається
Кіса Белінська
@Юлія Богута Спасибо!
Відповісти
2021-12-02 20:58:30
Подобається
Юлія Богута
Відповісти
2021-12-02 20:58:53
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2555
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
2401