Журналюжне
(18+)
Я непохитна. Ні, не нездоланна. Брехня колись закінчиться, тим паче Недоліки - це ми. Хіба не значить, Що треба знати міру до талану І до чужого безладу, юначе. Хтось недозрілий. Ні, не неспроможний. Та є якась різниця, чи до біса Однаково, на нього хто повісив Ярмо стереотипів цих? Завіса Засуджуючих поглядів вороже Зриває недоцільну огорожу: Невдалий особистістний кордон. Неначе в шоу, де якийсь го*дон Та інші рожі, всміхнені за гроші Всі надбагаті. Ні, не невбиєнні. Вночі бояться чути писк щурячий. За власну шкуру трусяться, і, значить, Свідомо відкупають від геєнни Всіх родичів (авжеж, не гарбузових). Пустих, неначе викидень-полова. Запроданих за те брехливе слово, Яке - всьому могила і кінець. Терновий надягни собі вінець, Якщо ти журналіст (читай: месія), То не гвалтуй новини як в росії.
2021-12-02 19:20:39
2
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Юлія Богута
Мощное стихотворение. И по сути и по ритму и по стилистике, мне нравится подобное. Спасибо.
Відповісти
2021-12-02 19:44:29
Подобається
Кіса Белінська
@Юлія Богута Спасибо!
Відповісти
2021-12-02 20:58:30
Подобається
Юлія Богута
Відповісти
2021-12-02 20:58:53
Подобається
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4010
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4804